Правові питання трансплантології в Україні: проблеми та перспективи.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

      Анотація: Медичне право України недосконале і не в повній мірі відповідає європейським тенденціям, реаліям суспільного життя. Разом із збільшенням медичної потреби, зростає коло проблемних питань законодавства, яке врегульовує галузь медицини – трансплантологію.

      Ключові слова: трансплантологія, анатомічні матеріали, медичне право, «принцип згоди», «принцип незгоди», донор, реципієнт.

Перша в світі операція із трансплантології нирки була проведена українським хірургом Юрієм Вороним у 1933 р. Після цього розвиток медицини в цьому напрямку не зупинився. Навпаки, на даний час в Україні існують всі медичні та практичні можливості забезпечувати пересадку практично усіх людських органів. Однак, реальна картина, на жаль, не така оптимістична. Як свідчать статистичні дані Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ), наша держава посідає останнє місце серед країн Європи за показником посмертного донорства. Він в Україні становить лише 0,15 випадків на 1 млн населення, що у 100 разів менше, ніж у сусідній Польщі та у 230 разів менше, ніж в Іспанії. Через недосконалість медичного законодавства така важлива галузь медицини як трансплантологія не має можливостей для розвитку. В результаті цього в Україні недостатня кількість донорів і тисячі хворих людей змушені витрачати величезні кошти на операції за кордоном, ще більше людей помирає, не назбиравши необхідної суми. Враховуючи таку ситуацію, МОЗ протягом останніх п’яти років активно розробляє та направляє до Верховної ради України законопроекти про внесення змін до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині». Останній з них, зареєстрований 4 серпня 2015 року. Паралельно з ним, до Верховної ради України надійшов альтернативний законопроект, який містить протилежні першому, положення. В результаті серед громадськості розпочалися  жваві дискусії, особливо з приводу правових питань пов’язаних із пропонованими змінами.

Так як трансплантологія та всі дотичні до неї елементи є дискусійні, це питання часто є предметом дослідження науковців в сфері медицини та права. Наукова стаття Ровадовського В. Б. «Проблеми правового регулювання трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини» дає загальний аналіз правової проблематики, більше приділяє уваги аналізу медичних та морально-етичних параметрів галузі трансплантології. Наукова стаття І. Сенюти «Законодавче забезпечення донорства в Україні» дає чітке розуміння правовому механізму здійснення трансплантації на сучасному етапі. Також є стаття Дунаєвського І.: «Трансплантація органів і тканин людини: правовий та криміналістичний аналіз», яка дає коротку медичну довідку та окреслює основні групи злочинів в цій сфері. Питання ймовірних змін українського законодавства та його наслідків не досліджувалося в наукових статтях. Це було предметом обговорення круглого столу в Комітеті ВРУ 15 липня 2015 року.

Дискусії щодо доцільності проведення в країні трупного донорства не вщухають. Чи готове суспільство до цього? Чи має медицина України необхідні матеріальні, технічні, професійні можливості? Які наслідки спричинять зміни медичного законодавства? Основна мета наукової статті – дати відповіді на ці питання на підставі комплексного аналізу чинного законодавства та його порівняння із запропонованим законопроектом. Задля досягнення цієї мети, планується вирішення таких завдань: 1) проаналізувати зміст норм сучасного медичного законодавства; 2) визначити проблемні медичні та юридичні питання сучасного медичного права; 3) охарактеризувати основні положення законопроекту від 04.08.2015 №974-VII; 4) надати юридичну та фактичну оцінку законопроекту.

Розпочати слід з того, що за останніх 5 років в Україні виконано лише 612 трансплантаційних операцій, з них всього 72 (тобто близько 11%) — від трупа. Така невелика кількість спричинена: 1) постійним недофінансуванням цієї галузі; 2) відсутністю необхідної кількості органів для проведення операцій (в т. ч. трупних органів); 3) відсутність єдиного державного механізму координації роботи закладів охорони здоров’я та відсутність стандартів, згідно з якими дозволяється лікування хворих шляхом пересадки органів; 3) недосконалістю медичного законодавства.

Галузь трансплантології врегульована: Конституцією України, певними нормами Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19.11. 1992 р. (далі Основи законодавства), Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», Законом України “Про поховання та похоронну справу” від 10.18. 2003 р., численними наказами та інструкціями Міністерства озорони здоровя України (далі – МОЗ), які безпосередньо визначають порядок проведення операцій.

Стаття 49 Конституції України передбачає, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Стаття 42 та 43 Основ Законодавства передбачають, що будь-яке медичне втручання лікаря може проводилася лише за умови згоди належним чином поінформованої особи, а якщо ця особа недієздатна або у віці до 14 років, то за відповідною згодою законних представників. Стаття 47 передбачає, що застосування методу трансплантації може бути використано лише у випадку, якщо використання інших засобів і методів для підтримки життя, відновлення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, яка загрожувала реципієнту. Цією статтею також передбачені два основні принципи галузі: 1) донором може бути повнолітня дієздатна особа, яка може дати згоду на донорство її органів або заборонити це на випадок своєї смерті, відповідно донорство здійснюється виключно на добровільний основі; 2) взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків передбачених законом. Ці положення формують значення принципу незгоди, який полягає у тому, що якщо особа прямо не заявила про своє бажання стати донором у письмовій заяві за свого життя, вилучення її органів після смерті забороняється. До прикладу можна сказати, що у багатьох європейських країнах застосовується протилежний цьому принцип згоди, коли вилучення органів після смерті людини проводиться майже у всіх випадках, за виключенням тих, коли особа за життя письмово заявила про небажання стати донором.

В Цивільному кодексі України вміщено статтю 290 про донорство, яка загальну характеристику даного явища та характеризує його як право особи. Відповідно визначено, що повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла забороняється, однак законом передбачаються випадки, коли це стає можливим. Також сказано, що фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. Статтею передбачений основний принцип трансплантології: особа донора не повинна бути відомою реципієнту, а особа реципієнта – родині донора, крім випадків, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами.

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі – Закон І) деталізує закладені цивільним кодексом правові позиції проведення трансплантації в Україні Пересадка органів від живих донорів проводиться за одночасної наявності таких умов: 1) якщо донор попереджений про можливі ускладнення для його здоров’я у зв’язку з майбутнім оперативним втручанням по вилученню анатомічного матеріалу; 2) якщо донор вільно і свідомо у письмовій формі висловив згоду на вилучення своїх органів та інших анатомічних матеріалів; 3) якщо донор пройшов усестороннє медичне обстеження і є висновок консиліуму лікарів-фахівців про можливість вилучення у нього органів та інших анатомічних матеріалів для трансплантації; 4) якщо завдана здоров’ю донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту.

Також не допускається взяття анатомічних матеріалів у живих осіб, які утримуються у місцях відбування покарань; страждають на тяжкі психічні розлади; мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю; надали раніше орган або частину органу для трансплантації.

Взяття органів у померлих людей можливе за умови попередньо зробленої письмової згоди померлого або згоди одного з подружжя, родичів, які проживали з ним до смерті. У разі якщо проводиться судово-медична експертиза також має бути згода експерта.

Громадяни та лікарі повинні дотримуватися передбаченого законом та підзаконними актами МОЗ процедури трансплантації. Порушення встановленого порядку є, відповідно до статті 143 ККУ, злочином. Вилучення органів шляхом примушування, обману, з використанням безпорадного стану особи або ж торгівля органами та тканинами людини є кримінально караними діяннями.

На основі здійсненої характеристики, можна визначити практичні проблеми сучасної трансплантології, які виникли через недосконалість законодавства в цій сфері. Варто відмітити, що поняття «недосконалість» означає невідповідність міжнародному сучасному законодавству в цій сфері, не адаптованість до потреб сучасного суспільства і не є характеристикою його неповноцінності з юридичної точки зору. Адже чинні акти мають просту зрозумілу конструкцію. Відсутні суперечливі норми. Деякі труднощі викликає лише не достатньою мірою врегульоване питання про порядок надання згоди донора. В наказах МОЗ зазначається лише, що це має бути письмова згода. А от, наприклад, питання про те, чи мають бути свідки під час написання такої заяви, чи повинен документ посвідчуватися якимось чином, не зазначено. Відповідно, на практиці може виникати питання про недостовірність такої заяви. Розглядаючи потенційно проблемні моменти, також можна приділити увагу вжитому в законі І поняттю «достатньо поінформований». Дане поняття є відносним і тому на практиці може викликати ситуацію, коли лікар вважатиме, що достатньо зрозуміло роз’яснив пацієнту усі ризики пов’язані із донорством, а особа в той час не зрозуміє медичні терміни в повній мірі або зрозуміє їх не в тому змісті. В такому випадку донорство буде проведено без дійсної, обдуманої згоди людини, що є порушенням її права. Варто сказати, що ці недоліки законодавства не є основними. Мотивуючи необхідність у прийнятті змін до чинного медичного законодавства, медики визначають, що основною проблемою сьогодення є застосування принципу незгоди в Україні. Ця засада унеможливлює розвиток трупного донорства, що в свою чергу не дозволяє врятувати тисячі життів. Пацієнти змушені продавати все своє майно, просити допомоги суспільства для збору величезних сум коштів , до того в іноземній валюті, для здійснення операцій із трансплантології за кордоном в той час, коли в Україні наявні всі можливості до проведення такого типу операцій, однак чинне законодавство не дає використати ці можливості. Навіть проведення операцій із трансплантології в тих межах, які зараз є дозволеними чинним законодавством, через його недосконалість, стає проблемним. Не має єдиної інформаційної системи потенційних донорів України, не працює вузькоспеціалізований заклад, який би врегульовував практичні питання трансплантології. Проведення операцій трупного донорства ускладнюється відсутністю чіткого визначення поняття «смерть». Багато лікарів побоюються, що в результаті проведення таких операцій вони підпадуть під кримінальне переслідування з боку родичів померлого. В результаті, за підрахунками МОЗ щороку гине 3 тис. донорів, які могли б врятувати 10 тис. хворих.

Внесений на розгляд ВРУ законопроект фактично залишає незмінним донорство від живих осіб. Основні зміни стосуються саме трупної трансплантації, адже запроваджується принцип згоди особи. Пропонується запровадити, щоб кожен громадянин, який не дав своєї письмової відмови за життя ставав донором після своєї смерті. Разом з цим зберігається правомочність відмовитися у проведенні трансплантації від померлої людини у другого з подружжя та близьких родичів, з якими особа жила на момент смерті. Законопроект дає  чітке визначення поняттю смерті людини та визначає, що її факт встановлюється рішенням консиліуму лікарів, які в майбутньому не беруть участі у трансплантації. Задля покращення роботи всієї системи трансплантології в Україні пропонується запровадити роботу інформаційної мережі, яка вміщатиме медичні показники потенційних донорів, що пришвидшить проведення операцій із трансплантології. Ця інформаційна база буде вважатися лікарською таємницею і буде мати обмежений доступ. Пропонується також розширити коло лікувальних закладів, які будуть проводити операції трансплантації за рахунок проведення додаткового навчання медичного персоналу, фінансування закупки необхідного технічного обладнання для лікарень.

Головний аргумент ініціаторів законопроекту у проведенні саме таких змін є посилання на такі данні: при потребі у трансплантації нирки у 2,5 тис. осіб на рік в Україні проведено лише  2100 операцій за останні 30 років; пацієнтів, які потребують пересадки серця, — понад 1000 на рік, а виконано усього 8 за останніх 25 років. Підкріплюють свою правову позицію і тим, що в усій Європі такий напрямок трансплантології активно розвивається і дає позитивні результати. Особливо звертають увагу на досвід сусідньої держави– Білорусі, у якій на сьогоднішній час операції із трупної трансплантації проводяться у всіх центральних районних лікарнях. За декілька років роботи принципу згоди в Білорусі, кількість ефективних донорів, в тому числі і педіатричне донорство, збільшилася у більше ніж 40 разів, а лист очікування з трансплантації нирки став найкоротшим у світі.

Ініціатори законопроекту особливо підкреслюють важливість таких аспектів як зниження рівня злочинності в сфері медицини та економія видатків з державного бюджету. Перший полягає у тому, що у випадку якщо будуть збільшені можливості отримати необхідний для пацієнта орган, зменшається потреба у проведенні різних злочинних дій щодо протизаконного вилучення органів. Механізм трансплантації ускладниться процесом звітності, медичної експертизи, медичних перевірок. Для проведення однієї операції із трансплантації буде залучено близько 45 спеціалістів, що зробить абсолютно неможливим будь-які службові зловживання та підкуп лікарів. Покращення економічного становища держави, в результаті ухваленнях вищезазначених змін, продиктовано тим, що разом із збереженням життя людини, держава збереже кошти, які планувалося виділяти на її лікування, адже одноразова оплата операції буде коштувати значно менше ніж лікування особи протягом років.

Разом із очікуваними позитивними наслідками законопроекту, слід відмітити проблемні питання, яких, на жаль, є набагато більше. В Україні відсутнє відповідне технічне оснащення в лікарнях. Лише деякі медичні заклади мають, оснащені новітніми технічними апаратами, операційні палати. А для проведення трансплантації, тим більше у межах лікувальних закладів всієї держави, окрім бездоганних операційних кімнат потребується ще відповідна апаратура для зберігання та перевезення органів, яка до речі є дороговартісною. Більше того, на даний час в Україні не сформований єдиний медичний орган, який займався б питанням трансплантології, а його формування та забезпечення його роботи також потребує фінансування з державного бюджету. Відповідно, зрозумілим є те, що законодавче удосконалення механізму трансплантології в Україні потребує величезних видатків з державного бюджету. Однак в умовах економічної кризи в державі, отримання необхідних обсягів коштів є фактично не можливим. Виділені з державного бюджету України в 2015 році кошти у розмірі 35 млн. грн. не достатня сума для проведення глобального реформування програми донорства в Україні. У зв’язку з таким низьким рівнем фінансування, на даний час серед семи визначених законодавством акредитованих медичних закладів, , операції з трансплантології проводять лише три (за даними МОЗ). Другий аспект стосується того, що в Україні немає відповідної кількості професійних лікарів-трансплантологів, а відповідно до вимог законопроекту, ставиться умова, щоб кожна лікарня мала хоча б одного такого спеціаліста.

Основна проблема законопроекту полягає у тому, що держава не готова до його реалізації. Адже в Україні, країні з найвищим рівнем корумпованості в Європі, з надзвичайно високим бюрократизмом проведення такого роду реформ приречене на провал.  В державі, де можна купити будь-який документ і будь-яке рішення запровадження принципу згоди на трупне донорство може призвести до катастрофічних наслідків. Потрібно враховувати, що якщо ми говоримо про найбільшу цінність держави – життя людини, подібні реформи потрібно проводити надзвичайно обережно і продумано. Найголовнішим та найочевиднішим негативним моментом запропонованого законопроекту є моральна неготовність суспільства. Українське суспільство не достатньо розуміє і сприймає європейські цінності, особливо якщо мова йде про трупне донорство. Більше того, громадяни не довіряють українській медицині. Такий стан речей постійно підкріплюється новими-і-новими випадками безкарної професійної халатності лікарів. Якщо ж буде стояти питання про трупне донорство, ситуація максимально загостриться.

Підсумовуючи все вище викладене, слід сказати, що сучасне медичне законодавство дійсно потребує реформ. Виходячи з того, що законопроект, який пропонує запровадити принцип згоди, має всі передумови до збереження тисячі життів, його потрібно запровадити в Україні. Однак потрібно врахувати, що в умовах недостатнього бюджетного фінансування, неналежного технічного та професійного забезпечення, масової корумпованості системи державного апарату та неготовності українського суспільства до таких кардинальних змін, чекати швидких новацій у медичному праві не варто.

Необхідно визначити такі шляхи впровадження змін до медичного права, які дозволили  б провести їх вже сьогодні. Першочергово пропонується здійснити роз’яснюючу роботу психологів, медичних працівників, юристів серед українського суспільства задля того, щоб зламати встановлені стереотипи щодо явища трупного донорства. Якщо громадськість буде ознайомлена з досвідом іноземних держав, ситуацією в сфері медицини в Україні, тонкощами медичних процесів, а, головне інформацією про кількість неврятованих життів через відсутність донорських органів в Україні, воно дійсно зрозуміє необхідність у запровадженні принципу трупного донорства та проведенні інших реформ. За допомогою мас-медіа, інтернет-простору, ЗМІ можна провести комплексну роботу, яка реально вплине на активність суспільства. У разі успішного завершення цього етапу створяться всі передумови для проведення наступних заходів. Сучасна історія України продемонструвала реальну можливість суспільства впливати на владу в державі, тому під тиском громадськості можна ввести деякі зміни чинного законодавства в плані: детального визначення поняття «смерть» та його юридичного оформлення; процедури складання та засвідчення (бажано нотаріальне) відмови особи від трансплантології (у випадку прийняття принципу трупного донорства); уточнення складів злочинів щодо професійного недбальства та удосконалення правового механізму притягнення винних до відповідальності; здійснення більшого державного замовлення для ВНЗ на підготовку лікарів-трансплантологів. Паралельно з цим, потрібно 1) сформувати благодійні фонди, які б профінансували технічне та технологічне переоснащення лікувальних закладів; 2) провести ряд заходів щодо залучення іноземного досвіду для підвищення кваліфікаційного рівня теперішніх медичних працівників. При безпосередньому введені в дію законопроекту важливо запровадити роботу Єдиного державного органу, який би займався питанням трансплантології в межах держави. Задля забезпечення належного професійного рівня співробітників цього органу, пропонується провести підбір кадрів на конкурсній основі. Обов’язково залучити до роботи центру психологів та юристів.

Перераховані заходи потребують удосконалення та будуть видозмінені під час їхнього безпосереднього виконання, але вони будуть успішно проведені в Україні та дозволять удосконалити медицину, за умови, якщо соціальна активність громадян буде високою. Тому першочерговим є проведення соціальної роботи з населенням.

 

Література:

  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
  3. Цивільний кодекс України : Кодекс України, Закон від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
  4. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст.19.
  5. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині : Закон України від 16.07.1999 № 1007-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – N 41. – Ст.377.
  6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині : Проект закону від 04.08.2015 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56231

 

 

Студентка Науково-дослідницького інституту прав

імені І. Малиновського

Групи П-41

Лендєл Анна

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720