ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРАЦІВНИКА ЯК СУБ’ЄКТА ТРУДОВОГО ПРАВА

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

 

У даній статті досліджується поняття правового статусу працівника як суб’єкта трудового права та наводяться різноманітні дефініції «працівника», які наявні в науковій літературі. Також наголошується на важливість законодавчого закріплення єдиного поняття «працівника» у Трудовому Кодексі України з урахуванням усіх ознак працівника.

Ключові слова: працівник, правовий статус, «робочий і службовець», «найманий працівник», трудящий, «працівники «подібні» найманим», трудова правосуб’єктність, трудовий договір.

 

This article investigated the concept of legal status of a subject of labor law and are presented a variety of definitions of “employee” appearing in the scientific literature. Also stresses the importance of legislative consolidation consolidate the a unified concept of employee in the Labor Code Ukraine with all the signs of employee.

Keyword: employee, legal status, worker and official; hired worker, worker, like workers hired,  labor personality, labor contract.

 

Здобувши незалежність, Україна почала здійснювати соціально-економічні реформи, конституційно закріпивши право на вільний розвиток особи, включаючи право на працю, що суттєво змінило правовий статус працівника як суб’єкта трудового права.

У зв’язку з цим посилюється пріоритет інтересів і потреб кожного окремого працівника. Сьогодні, коли у осередку уваги трудового права знаходиться людина та її особистість, питання правового становища працівника є особливо актуальними. Також на сьогоднішній день розпочата процедура прийняття нового Трудового Кодексу України, який має систематизувати та узагальнити увесь наявний матеріал, в якому важливе значення має те, що потрібно по-новому поглянути на питання правового становища працівника.

Особливо активно розробкою проблеми поняття правового статусу працівника в окремих аспектах займалися такі вчені, як Б.К. Бегічев, В.С. Венедіктов, В.В. Жернаков, М.І. Іншин, А.М. Курєнной, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, В.М. Скобєлкин, Л.А. Сироватська, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, І.І. Шамшина, О.М. Ярошенко та ін. Тим не менше, деякі теоретичні та практичні питання ще залишаються невирішеними.

Завданням даної статті є дослідження питання поняття правового статусу працівника та пошук єдиної дефініції поняттю «працівник».

Категорія правового статусу працівника походить від більш загальної категорії – правовий статус особи. О.Ф. Скакун  визначає правовий статус особи як систему закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід, як суб’єкт  права, координує свою поведінку в суспільстві [1, c. 409]. На її думку, структура правового статусу особи обіймає такі елементи: правосуб’єктність, права, їх гарантії, обов’язки і відповідальність.

Отже, правовий статус працівника – це один з  проявів правового становища особи, закріпленого Конституцією України. Тому, правовий статус особи і правовий статус працівника співвідносяться, як загальне та конкретне.

Саме категорія правового статусу працівника дозволяє найбільш повно проаналізувати становище працівника як суб’єкта трудового права. Адже, так як правовий статус особи є підґрунтям для правового становища працівника, так і правовий статус працівника є орієнтиром для правового становища конкретного працівника, що вступив у трудові правовідносини.

Отож, враховуючи вагомість даної категорії у сучасних умовах, великого значення набуває з’ясування та удосконалення понятійної основи у цій сфері, тому що досліджувати правовий статус працівника, як суб’єкта трудового права, неможливо без розгляду самого поняття «працівник».

Слід відзначити, що термін «працівник» введений у трудове законодавство України законом № 871-12 від 20.03.1991р. замінивши термін «робочий і службовець». Водночас, закон, вводячи нове поняття, не містить його нормативного визначення. На відміну від цього Закон України «Про професійні союзи, їх права і гарантії їх діяльності»  містить визначення працівника як фізичну особу, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, яка використовує найману працю [2, ст. 1]. Аналогічне визначення надане поняттю «найманий працівник» у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Інший закон «Про охорону праці» містить дещо іншу дефініцію: працівник – це «особа, яка працює на підприємстві, в установі, організації і виконує обов’язки або функції відповідно до трудового договору (контракту)» [3, ст. 1].

Проаналізувавши вище згадані закони, помітно, що наш законодавець не надає нам чіткого та однозначного визначення поняттю «працівник»  в результаті чого ми маємо безліч розбіжностей як серед практиків, так і науковців.

Так, наприклад О.М. Ярошенко та ін., відстоюють думку проте, що слід повернутися до терміна «робочі і службовці». А ряд вчених, наприклад Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева, Н.М. Хуторян, вважають, що потрібно використовувати у термінології трудового права тільки поняття «найманий працівник».

Дещо не коректним є використання поняття «найманий працівник», оскільки важко віднести до цієї категорії державних службовців (прокурорів, суддів, працівників Служби Безпеки України, поліції та ін.). У науці трудового права для позначення таких працівників професором В.С. Венедіктовим було введено поняття «працівники «подібні» найманим».

Оскільки, трудова діяльність працівників «подібних» найманим у багатьох моментах регулюється спеціальним законодавством, а трудове законодавство застосовується тільки за відсутності спеціальних норм щодо певних питань.

В.В. Федін вважає, що найманою слід визнавати лише ту працю, яка здатна виступати об’єктом трудового договору, що укладається на підставі вільної пропозиції праці і вибору партнера між індивідуумом, який має необхідні здатності до праці, і особою (фізичною чи юридичною), яка надає відповідну роботу [4, c. 73].

Отож, як бачимо низка визначень поняття «працівник» міститься в нормативно-правових актах у сфері праці, а в чинному Кодексі законів про працю не наведено єдиного формулювання. Проте на підставі аналізу  норм КЗпП можна вказати на його ознаки. Так, В.Л. Костюк визначає такі  ключові ознаки працівника:

  • фізична особа, яка досягла встановленого законом віку;
  • фізична особа, яка уклала трудовий договір [5].

Однак у розробленому проекті Трудового кодексу міститься визначення терміну «працівник». Згідно зі статтею 20 проекту  «працівник – фізична особа, яка вступила у трудові відносини з роботодавцем на підставі трудового договору» [6].

Оскільки Трудовий кодекс України ще не прийнятий, у сучасних умовах стрімко розвивається правова категорія «працівник». Досліджуючи, наукову літературу спостерігаються дуже різноманітні погляди на юридичне значення поняття «працівник».

А.М. Курєнной визначає працівника як людину, яка «продає» на певних умовах свою здатність працювати.  А однією з головних підстав визнання особи працівником вважається – добровільний продаж своєї робочої сили [7, c. 33].  Хоча ця точка зору все таки є спірною, тому що ще у ХІХ столітті російський юрист професор К.П. Побєдоносцев відзначив: «Не можна купувати особисту працю людини, можна тільки найняти її» [8, c. 395]. Насправді не можна розглядати працю як товар, що можна продати чи купити, а тим паче  у демократичній державі.

Також існує думка, що разом з терміном «працівник» необхідно використовувати дефініцію «трудящий». В.І. Щербина з цього приводу каже, що трудящі – це потенційні працівники, які характеризуються певними ознаками: трудовою правоздатністю і дієздатністю; а працівник – особа, яка уклала трудовий договір з підприємством, установою, організацією або фізичною особою [9, c. 67 – 68]. На нашу думку, В.І. Щербина дуже досконало відмітив різницю між цими поняттями.

Отож, серед такого різноманіття думок найбільш оптимальним терміном на позначення загальної базової категорії працюючого у трудовому законодавстві є поняття «працівник».

Слід зауважити, що правовий статус працівника тісно пов’язаний з трудовою правосуб’єктністю. В науці трудового права поширене розуміння правосуб’єктності  як такої, що містить у собі три елементи: правоздатність, наявність конкретних прав та обов’язків на підставі дії закону та дієздатність [10, c. 64]. Водночас П.Д. Пилипенко у своєму монографічному дослідженні прийшов до висновку, що правоздатність особи, у тому числі й трудова, як здатність мати права та обов’язки виникає з моменту народження, а отже, правосуб’єктність у трудових правовідносинах означає тільки дієздатність [11, c. 143].

Як зазначив професор В.С. Венедиктова, що статус працівника набувається фізичною особою за наявності у неї трудової правосуб’єктності і факту укладання з нею трудового договору [12, c. 47]. Ця точка зору відображає такі важливі та кваліфікуючі ознаки працівника, як приналежність його до категорії фізичних осіб і наявність у нього правосуб’єктності.

Необхідність вказівки у визначенні поняття працівника на наявність трудової правосуб’єктності обумовлена тим, що фактична здатність людини до праці виникає раніше, ніж здатність до безперервної трудової діяльності у тій чи іншій сфері суспільного життя.

Тому, ми вважаємо, що для усунення правової неточності доцільно закріпити у новому Трудовому кодексі України визначення терміну «працівник», яке включатиме всі характерні ознаки, що дозволятимуть з’ясувати зміст правового статусу працівника як суб’єкта  трудового права.

 

Список використаних джерел

  1. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник / О.Ф. Скакун. – Х.: Одиссей, 2000. – 615 c.
  2. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 1045-XIV.
  3. Про охорону праці : Закон України від 14 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. –   № 2694-XII.
  4. Федин В.В. Понятие и классификация работников как субъектов трудового права : [Електронний ресурс] /В.В. Федин // LEX RUSSICA (РУССКИЙ ЗАКОН). – 2005. – № 1. – С. 73. – Режим доступу: http://lexrussica.ru/articles/2014/06/30/article_970.html?issue=lexrussica-1-2005.
  5. Костюк В.Л. Правовий статус працівника: порівняльно-правовий аналіз КЗпП України і Проекту Трудового кодексу України : [Електронний ресурс] / В. Л. Костюк. – Режим доступу : http://kadrovik.ua/content/pravovii-status-prats-vnika.
  6. Проект Трудового кодексу України (доопрацьований) від 20 травня 2015 р. – № 1658 : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53221.
  7. Куренной А.М. Трудовое право: на пути к рынку / А.М. Куренной. – М.: «Дело Лтд», 1995. – 304 c.
  8. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Частина 3. Договорные обязательства / К. П. Победоносцев. – СПб, 1896. – 622 c.
  9. Абажанов К. Трудовой договор по советскому праву / К. Абжанов. – М.: Юридическая литература, 1964. – 615 c.
  10. Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан / Б.К. Бегичев – М.: Юрид. лит., 1972. – 248 c.
  11. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права / П.Д. Пилипенко – Л.: Вид. центр Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 1999. – 544 c.
  12. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (Общая часть). Учебное пособие для курсантов и слушателей высших учебных заведений МВД Украины / В.С. Венедиктов. – Симферополь: ДОЛЯ, 2004. – 164 c.

 

 

 

 

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720