ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКА У ТРУДОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджується питання матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом України, тобто розкрито підстави та порядок притягнення до цього виду відповідальності працівника. Також наголошується на особливостях кожного виду підстав матеріальної відповідальності працівника за Кодексом законів про працю України.

Ключові слова: матеріальна відповідальність, пряма дійсна шкода, середньо місячний заробіток, обмежена та повна матеріальна відповідальність.

 

This article investigated the issue material liability  employee labor law Ukraine, revealed that the grounds and procedure bringing to this type of employee responsibility. Also noted on the peculiarity of  the grounds of responsibility employee by Labour Code Ukraine.

Keywords: material liability, straight actual damage, аverage monthly earnings, limited and full material liability.

 

Юридична відповідальність працівника є обов’язковим та невід’ємним елементом його правового статусу, тому у умовах розвитку ринкових відносин потребує комплексного аналізу. Оскільки, трудове законодавство України перебуває на етапі реформування, інститут матеріальної відповідальності у трудовому права потребує дослідження з метою усунення колізій, виключення норм, які є застарілими та вдосконалення законодавства.

Особливо активно проблемі матеріальної відповідальності працівника у трудовому праві України в окремих аспектах приділяли увагу такі вчені, О.А. Абрамової, Р.З. Лівшиця, В.Г. Малова, А.Р. Мацюка, О.І. Процевського, В.М.Смирнова, П.Р. Стависького, Л.О. Сироватської, В.С. Венедиктов, В.І. Прокопенко,Н.М. Хуторян та ін. Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної, у тому числі, матеріальної відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися.

Завданням даної статті є всебічний аналіз, розкриття поняття, сутності й особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності працівників за трудовим законодавством України.

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності являє собою обов’язок однієї сторони трудового договору – працівника або власника відшкодувати іншій стороні шкоду. Ю.П. Дмитренко під матеріальною відповідальністю працівника розуміє, що це вид юридичної відповідальності, яка полягає в обов’язку робітника або службовця відшкодувати в установленому законом порядку i розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації), на якому він працює, його протиправним i винним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов’язків [1, c. 360].

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників встановлені у ст. 130 КЗпП, а саме працівники несуть матеріальну відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника [2].

Отже, працівники відповідають тільки за пряму дійсну шкоду, а не за будь-яку іншу. З цього приводу Пленум ВСУ роз’яснив у постанові «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати [3].  Найбільш поширеними випадками прямої шкоди є: зіпсуття чи знищення майна роботодавця (обладнання, транспортних засобів та ін.); неповним отриманням роботодавцем грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов’язків; знецінення документів (наприклад, неналежно складений акт на прийом продукції) та багато ін.

Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання відповідальності необхідні ще три умови:  1) протиправна поведінка працівника, 2) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і наслідком у вигляді шкоди, що настала та 3) вина [4, c. 424].

Варто відмітити, що на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику чи заподіяна працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. А відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами (ст. 130 КЗпП), тобто працівники не несуть відповідальності за упущену вигоду, неодержаний роботодавцем прибуток, доходи.

У трудовому праві України діє загальний принцип захисту працівника від безпідставного притягнення до відповідальності, у тому числі до матеріальної. На нього поширюється принцип презумпції невинуватості (працівник завжди правий, доки роботодавець не доведе його винуватість), адже він працює під управлінням і контролем роботодавця. Законом передбачено, що обов’язок  доказування умов притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на роботодавця (ст. 138 КЗпП). Але, одночасно згідно зі ст. 1166 ЦК України особа, яка заподіяла шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Щодо видів матеріальної відповідальності, то одні вчені виділяють обмежену та повну (Н. Б. Болотіна, Г. І.  Чанишева, П. Д.Пилипенко), а інші виокремлюють ще  підвищену (кратну) відповідальність (Ю.П. Дмитренко, В.І. Прокопенко).

Згідно з КЗпП України основний вид матеріальної відповідальності працівника –  обмежена матеріальна відповідальність, яка настає за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків. В такому разі шкода відшкодовується у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому розмірі, ніж цей заробіток.

Отож, обсяг відповідальності працівника визначається середньомісячним заробітком. Для  його обчислення використовується постанова КМУ «Порядок обчислення середньої заробітної плати». Відповідно середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні  2  календарні  місяці  роботи, що передують місяцю, коли була завдана шкода, а працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в  установі,  організації менше 2 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично  відпрацьований  час [5].

У відповідності із ст. 133 КЗпП обмежену матеріальну відповідальність працівники несуть за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні та за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування. Проект Трудового Кодексу не містить випадки обмеженої матеріальної відповідальності, які сьогодні передбачені КЗпП. На жаль відсутність такої норми дасть можливість застосувати до працівника тільки повну матеріальну відповідальність. Отже, слід зберегти існуючу норму, яка міститься у ст. 133 КЗпП, яка ефективно застосовується на практиці.

Наступним видом є повна матеріальної  відповідальності працівника, що полягає в обов’язку  покрити заподіяну шкоду в межах повного розміру вартості матеріальних цінностей. В ст. 134 КЗпП наведено вичерпний перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності.

До таких підстав відносяться:

1) укладення між працівником і підприємством, установою, організацією письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності (п. 1 ст. 134 КЗпП). Такі письмові договори може бути укладено підприємство з працівниками, що досягли 18 річного віку та, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. «Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність…».

Отже, повну матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність [4, c. 430].

У разі, якщо при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність [2].

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП). В.І. Прокопенко зазначає, що «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здачу одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо [4, c.431].

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП). Особливість полягає у тому, що підставою є не факт притягнення працівника до кримінальної відповідальності (як у п. 8. ст. 40 КЗпП), а лише факт наявності складу злочину в його діях. Працівник, щодо, якого було винесено виправдувальний вирок або припинено провадження по справі за відсутністю складу чи події злочину, не може бути суб’єктом повної матеріальної відповідальності [6, c. 379].

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП). У цьому випадку необхідно підтвердити нетверезий стан працівника. Постановою Пленуму ВСУ від 29 грудня 1992 р. № 14 (п. 10) звернено увагу на те, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування (п. 5 ст. 134 КЗпП). При таких обставинах, на відміну від обмеженої відповідальності, працівник несе відповідає лише за умисне заподіяння такої шкоди. Тому, дуже важливо довести умисну форму вини.

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків (п. 6 ст. 134 КЗпП). Тобто, настання повної матеріальної відповідальності передбачається також спеціальними нормативно-правовими актами. В Україні досі діють деякі акти СРСР, якими встановлюється повна матеріальна відповідальність, а саме: за шкоду, заподіяну перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; за втрату чи затримку доставки усіх видів поштових і телеграфних відправлень, не доставку періодичних видань та інші [6, c. 382].

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків (п. 7 ст. 134 КЗпП). Найпоширенішим прикладом спричинення такої шкоди є використання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) підприємства роботи, що не відноситься до трудової функції працівника. Пленум ВСУ роз’яснив, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням з особистою метою технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів та ін.) підприємства, установи, організації, потрібно виходити з того, що така шкода підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (статті 203, 453 ЦК України). У таких випадках шкода відшкодовується в повному розмірі, включаючи і не отримані підприємством, установою, організацією доходи від використання вказаних технічних засобів (упущену вигоду) [3].

Проаналізувавши норми діючого КЗпП та Проекту, слід зробити висновок про те, що у Проекті розширено перелік випадків, при яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі. Адже п. 8 ч. 1 ст. 367 Проекту до підстав повної матеріальної відповідальності відносить пряму дійсну майнову шкоду заподіяно внаслідок розголошення державної таємниці, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації [7].

Часто трапляються випадки, коли фактична шкода в разі нестачі чи зіпсуття цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Тому ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність працівників  за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір перевищує її номінальний розмір.

Така відповідальність наступає, наприклад, відповідно до Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» вiд 6 червня 1995 р. Так, підвищену відповідальність несуть працівники, які виконують операції, пов’язані  із закупівлею, продажем, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою  дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з їх використанням, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх витратах. Наприклад,  існує така відповідальність: за втрату дорогоцінних металів (золото,  срібло, платина…) – у  подвійному розмірі вартості цих металів за ринковими  цінами; за втрату огранованого дорогоцінного каміння, ювелірних та побутових виробів,  виготовлених  з  використанням  дорогоцінних  металів  і  каміння, – у  потрійному  розмірі  їх вартості за ринковими  цінами і т.д [8].

Отже, матеріальна відповідальність – це відшкодування працівником шкоди, заподіяної власнику підприємства. Тому підставою матеріальної відповідальності є юридичний факт – скоєння працівником правопорушення, в результаті якого виникла шкода.

Реформування трудового законодавства неможливе розвитку без кожного з його інститутів, одним із яких є інститут матеріальної відповідальності. Український законодавець повинен спрямовуватись на дотримання принципу притягнення до матеріальної відповідальності у суворій відповідності до закону; зменшення розміру матеріальної відповідальності залежно від вини, майнового стану сторони, яка заподіяла матеріальну шкоду); перевагу норм міжнародного права над внутрішніми, що регулюють матеріальну відповідальність.

 

Список використаних джерел

  1. Дмитренко Ю. П. Трудове право України: пiдручник / Ю. П. Дмитренко. – К.: Юрiнком Iнтер, 2009. – 624 c.
  2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради. – 1971. – № 322-VIII.
  3. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям […] : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. –№ 14.
  4. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник / В.І. Прокопенко. – X. : Фірма «Консум», 1998.– 480 c.
  5. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати : Постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 100.
  6. Пилипенка П. Д. Трудове право України: Академічний курс / П. Д. Пилипенко, В. Я. Буряк, З. Я. Козак та ін. – 2-е вид., перероб. і доп. – К. : «Ін Юре», 2006. – 544 c.
  7. Проект Трудового кодексу України (доопрацьований) від 20 травня 2015 р. – № 1658 – Ст. 367: [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53221.
  8. Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням […] : Закон України від 06 червня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995 – № 217/95-ВР.

 

 

 

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721