Луцько-рівненська наступальна операція (27 січня – 11 лютого 1944 р.)

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розглянуто і проаналізовано організацію радянським командуванням та успішне здійснення Червоною армією Луцько-Рівненської наступальної операції внаслідок якої були звільнені Ровенська і Волинська області і яка стала одним з перших кроків до звільнення всієї Західної України.

Ключові слова: Луцько-Рівненська операція, 1-й Український фронт, Червона армія, війна.

 

Проблематика Другої світової війни не втрачає своєї актуальності в усьому світі й, зокрема, в Україні, яка зробила значний внесок в перемогу. Актуальність обраної теми полягає у необхідності більш глибокого дослідження воєнних аспектів Луцько-Рівненської наступальної операції, чого не було до кінця зроблено у вітчизняній історіографії. Важливість операції полягає в тому, що її успішне здійснення, в подальшому, забезпечило радянським військам можливість утримати стратегічну ініціативу і розвинути наступ на захід, у напрямку державного кордону.

В кінці січня 1944 р. одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська правого крила 1-го Українського фронту почали наступ на противника в районі Рівне-Луцьк. В разі успішного проведення наступальної операції створювалися оперативні умови для наступу на Чернівці та Ковель [12, с. 94].

Мета Луцько-Рівненської операції полягала в тому, щоб звільнити райони Луцька та Рівного, зайняти вигідне положення для подальшого удару у фланг німецької групи армій «Південь», а також скувати ворога і не допустити перекидання німецьких військ з району Рівне, Шепетівка в район Корсунь-Шевченківського [9, с.133].

Для проведення операції були залучені 13-та і 60-та армія фронту. Основна роль в операції відводилася 13-й армії під командуванням генерал-лейтенанта М. Пухова. В її складі були 24, 28, 76 і 77 стрілецькі корпуси та 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси – всього 8 стрілецьких і 6 кавалерійських дивізій.

Головний удар армія наносила силами 76-го, 1-го і 60-го гвардійського кавалерійських корпусів з району Сарн із завданням оволодіти Луцьком і Рівнем з північного заходу. На лівому фланзі силами 24-го стрілецького корпусу армія повинна була нанести удар із району Гощи в обхід Рівного з півдня і південного заходу. Правофланговий 77-й стрілецький корпус мав завдання однією дивізією (397-ю стрілецькою) прикрити правий фланг армії в районі Століна, а іншою дивізією (143-ю стрілецькою) підійти до р. Горинь [12, с. 95].

60-та армія генерал-лейтенанта І. Черняхівського мала в своєму складі 23-й, 18-й гвардійський, 15-й і 30-й стрілецький, 4-й гвардійський і 25-й танковий корпус – всього 9 стрілецьких дивізій і 2 танкових корпуса. Армія наносила головний удар силами 18-го гвардійського стрілецького корпуса з завданням оволодіти Шепетівкою. 23-й стрілецький корпус повинен був оволодіти рубежем Острог, Славута [12, с. 96].

Під час підготовки наступальної операції було проаналізовано розвідувальні дані, Військова рада досить точно визначила найбільш слабке місце в обороні противника. Це була лісисто-болотиста ділянка на захід від Сарн, де німці не мали суцільного фронту оборони. Плануючи наступ на цій ділянці, командування враховували, що противник не зможе підкріпити своє рівненське угруповання резервами, так як значні сили його скуті під Корсунь-Шевченківським.

Напередодні і в ході проведення операції у погодженні з військовим командуванням фронту активізувалася діяльність партизанських груп на території Рівненської і Волинської областей. В районі проведення бойових діяло не менше 30 загонів і з’єднань загальною чисельність близько десяти тисяч бійців. Тут діяли загони і з’єднання С. Ковпака, В. Бегми, І. Федорова та ін.

Ще задовго до початку операції партизани активізували свою діяльність. Серед їхніх основних завдань було надання розвідувальних даних, руйнування комунікацій ворога, диверсійна робота на залізничному транспорті і автошляхах. Волинський дослідник В. Кудь стверджує, що близько 40% німецьких частин змушені були боротися з партизанами і не були використані на передовій [10, с. 149].

Так, групи Савчука, Гончаренка і Маслінікова, що входили до з’єднання Бегми протягом січня 1944 р. на дорогах Ковель – Рівне, Ковель – Холм і Ковель – Сарни [3, арк. 93], підривали ешелони противника з продовольством і технікою. В результаті диверсій було знищено 4 паровози і 44 вагони, вбито і поранено до 140 чоловік [2, арк. 94].

Завдяки активним діям партизанів були паралізовані автошляхи, залізничний транспорт. Також вони брали участь у звільненні ряду райцентрів. Під час наступу частин Червоної армії на території Рівненської області, партизанське з’єднання під командуванням І. Федорова приймало участь в спільних бойових операціях і допомагали їм в звільненні райцентрів Рафалівка, Володимирець [5, арк. 16]. На території Волинської області партизанські з’єднання зайняли райцентр Колки, а також сприяли звільненню райцентру Малевичі [6, арк. 34].

Важливе стратегічне значення операції обумовлювалося тим, що міста Рівне, Здолбунів, Луцьк були важливими вузлами шосейних і залізничних комунікацій. Звільнення Луцька та Рівного давало можливість зайняти вигідне положення для подальшого удару у фланг німецької групи армій «Південь», а також скувати ворога і не допустити перекидання німецьких військ з району Рівне, Шепетівка в район Корсунь-Шевченківського.

Значні труднощі для проведення операції складали погодні умови та складний ландшафт. Близько 70% територій де мали відбуватися бойові дії складали болота та великі лісові масиви. Додаткові труднощі створювало бездоріжжя посилене теплою погодою і рясними дощами [7, арк. 1].

Військам 13-ї та 60-ї армії в районі Луцьк – Рівне – Здолбунів протистояла 7-а танкова дивізія, 454-а охоронна дивізія і корпусна група СС, 1-а легка піхотна дивізія угорців, декілька окремих полків і батальйонів. Крім того німецьке командування могло використати для маневру корпусну поліцейську групу, що розміщувалася в Дубно [4, арк. 2].

Згідно з офіційною періодизацією, наступальна операція 13-ї армії проводилася із 27 січня по 11 лютого 1944 р., включно. Проте, окремі військові спеціалісти вважають, що фактично операція тривала до 13 лютого, тобто на два дні довше. Зокрема, військовий історик І. Бєлкін поділяє Луцько-Рівненську операцію на два періоди. Перший – з 27 січня по 2 лютого, коли відбувся тактичний прорив оборони ворога стрілецькими з’єднаннями на рівненському напрямку і обхідний маневр кавалерійських корпусів у тил рівненського угрупування. Другий період – від 3 по 13 лютого, коли головні сили 13-ї армії перейшли до оборони на рубежі р. Стир, а частина сил переслідувала залишки розгромленого угрупування ворога в напрямку м. Дубно [11, с. 92].

27 січня 1944 р. війська 13-ї і 60-ї армії 1-го Українського фронту розгорнули наступ із району південніше Сарн до Рівного і Луцька зі заходу [8, арк. 2]. Через низьку забезпеченість танками в операції масово була використана кавалерія. 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси вдалим маневром вийшли на тили угруповання ворога в райони Рівного й Луцька. До 11 лютого радянські війська вийшли на рубіж Луцьк – Шепетівка. [1, с. 114].

Загальними зусиллями 13-та армія зуміла зупинити німецький наступ і відкинути ворога від Луцька хоча бої неподалік міста тривали до 14 березня. У район Дубна противник підтягнув нові формування і станом на 13 лютого 1944 р. повністю домінував у військовій силі. Гітлерівці мали більш ніж троєкратну перевагу над радянськими військами. Тому у зв’язку із зміною співвідношення сил, а також виконанням військами 13-ї армії поставлених завдань, командуючий фронтом зранку 14 лютого наказав припинити подальший наступ на Дубно і перейти до оборони. Таким чином Луцько-Рівненська наступальна операція була завершена.

Наслідком Луцько-Рівненської наступальної операції стали значні втрати ворога у живій силі та техніці. Вони склали близько 20 тисяч солдат і офіцерів убитими і пораненими, 1830 полоненими. Було знищено 87 танків і штурмових гармат, 315 кулеметів, 800 автомашин, розгромлено сім піхотних та одну танкову дивізію противника, дев’ять піхотних і поліцейських полків, декілька частин спецпризначення [11, с. 94]. В ході операції звільнено понад 200 населених пунктів, серед них два обласних і шість районних центрів (Ківерці, Маневичі, Олика, Теремно, Цумань).

Вийшов на рубіж Луцьк, Млинів, Ізяслав, радянські війська зайняли краще положення по відношенню до групи армії «Південь», що дозволило в подальшому нанести удари на ковельсько-люблінському і ковельсько-брестському напрямках. Крім того, скувавши основні сили 4-ї танкової армії, радянські війська лишили командування групи армії «Південь» можливість перекинути сили зі складу цієї армії в район Корсунь-Шевченківського. Було

встановлено контроль над шосейними дорогами та залізничними вузлами, що збільшувало можливості швидкого маневру, покращення постачання частин.

Бої на території Волині показали, що навіть перевага в живій силі й техніці не гарантує успіху, а непродумані рішення призводять до непоправних втрат. У боях на території Ровенської області загинуло 14 000 червоноармійців і близько 300 партизанів і підпільників [13, с. 284]. Однак радянське командування не зробило належних висновків з цих уроків, яскравим прикладом цього є Поліська наступальна операція 2-го Білоруського фронту.

 

Джерела та література

1. Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України / В. Грицюк. – К., 2010. – 150 с.

2. Державний архів Рівненської області, ф. 1, оп. 1, спр. 2, 97 арк.

3. ДАРО, ф. 1, оп. 1, спр. 2, 97 арк.

4. ДАРО, ф. 4054, оп. 1, спр. 96, 2 арк.

5. ДАРО, ф. 4054, оп. 1, спр. 164, 99 арк.

6. ДАРО, ф. 4054, оп. 1, спр. 164, 99 арк.

7. ДАРО, ф. 4054, оп. 1, спр. 96, 2 арк.

8. ДАРО, ф. 4054, оп. 1, спр. 97, 2 арк.

9. Крайнюков К. Оружие особого рода / К. Крайнюков. – М., 1984. – 591 с.

10. Кудь В. Фронтові операції із визволення Волині у 1944 році / В. Кудь // Волинь у Другій світовій війні: збірник наукових та публіцистичних статей, присвячений 60-річчю визволення Волинської області від фашистських загарбників. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2004. – С. 140–179.

11. Ленартович О. Луцько-Ровенська наступальна операція (27 січня – 11 лютого 1944 р.) / О. Ленартович // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Острог, 2015. – Вип. – 24. – С. 91-95.

12. Мощанський И. Освобождение Правобережной Украины / И. Мощанський. – М.: Вече, 2011. – 320 с.

13. Україна в полум’ї війни 1941 – 1945 / П. Панченко, О. Уткін, В. Горєлов та ін. – К.: Україна, 2005. – 560 с.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720