Доказові презумпції у цивільному судочинстві

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У даній статті розкривається категорія правової презумпції у цивільному процесі та наголошується на їхній важливості у процесі доказування попри відсутність нормативного регулювання й закріплення цього поняття у Цивільному процесуальному кодексі України.

This article reveals the category of presumptions at the civil court proceedings and it is emphasized on the importance of presumptions in process of proving before the court, despite the lack of regulation, fixing of this concept in the Civil Procedural Code of Ukraine.

Ключові слова: презумпції, цивільний процес, доказування, презюмований факт.  

Сучасна цивільна процесуальна наука характеризується посиленням уваги до розроблення категоріального апарату. Підвищення ефективності наукових досліджень передбачає розробку не тільки прикладних тем, а, перш за все, загальнотеоретичних основ науки, до якої належать передусім, поняття і визначення.

Особливо активно розробка проблеми існування презумпцій здійснювалась такими дослідниками, як К. С. Юдельсон, В. К. Бабаєв, М. А. Гурвич, Я. Б. Левенталь, які аналізували основні аспекти презюмованих фактів та значну увагу приділяли дослідженню положення сторін під час доказування.

Одним з важливих кроків на шляху до з’ясування визначеного завдання в цивільному судочинстві є розкриття змісту поняття “презумпція” і встановлення зв’язку між ним і поняттям обов’язку доказування. Новелою Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) є те, що у перелік обставин, які не потребують доказування, не включено обставин, що презюмуються, тобто тих фактів, про які зазначалося у ч. 3 ст. 32 ЦПК 1963 році та, які згідно із законом, припускалися встановленими.

Власне, інститут розподілу обов’язків по доказуванню є саме процесуальним і реалізується у судочинстві незалежно від того, де він закріплений. Факт закріплення правової презумпції нормами процесуального чи матеріального права не визначає природу презумпції[1] і останні знаходять свій прояв у судочинстві незалежно від того, якою нормою закону їх закріплено – процесуальною чи матеріальною[2].

Таким чином, висновок про відсутність у цивільному судочинстві презумпцій є не зовсім вірним. Відсутність відповідного положення у ст. 61 ЦПК не є підставою, що обґрунтовує відсутність презумпцій у цивільному процесі, оскільки відповідні положення містяться у нормах матеріального права.

На сучасному етапі дедалі активніше впроваджується практика встановлювати презумпції договором. Досить часто в положення договорів включаються такі умови: “у випадку немотивованої відмови від підписання та повернення Акта здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг або неповідомлення про результати розгляду Акта у зазначений строк роботи та послуги за договором вважаються  виконаними Виконавцем належним чином та прийнятими Замовником у повному обсязі”.

Зазначене свідчить про широке застосування так званих “договірних презумпцій”. Цей аспект презумпцій у науці цивільного процесуального права ще не досліджувався. Передусім це пов’язано з тим, що активне встановлення презумпцій договором набуло поширення у зв’язку з прийняттям нових Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та ЦПК. Так, у ЦК з’явились норма, передбачена ч. 2 ст. 6, відповідно до якої сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, та норма ч. 3 ст. 3 ЦК, згідно з якою сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Аналіз енциклопедичних джерел дає можливість виокремити основний зміст, який вкладається у поняття “презумпція” (praesumptio): 1) передчасне користування, завчасне використання; 2) передбачення, очікування, надія; 3) риторичне передбачення заперечень, завчасне їх спростування; 4) упередженість; 5) наполегливість, 6) припущення, визнане достовірним, доки не буде доведено протилежне[3]; припущення, що ґрунтується на ймовірності; закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів[4]; 7) під юридичними презумпціями розуміють ті, які збережені законом як обов’язкові передумови підстав умовиводу під час оцінки даних подій.

У юриспруденції категорія “презумпція” вперше знайшла своє застосування та закріплення в римському праві. Однак, як зазначив З. М. Черніловський, за своїм походженням презумпції набагато старіші римського права та самої латини[5]. Презумпція є вираженням того, що відбувається частіше за все, – стверджували римляни.

За дореволюційних часів презумпції, у першу чергу, розумілися як положення, які встановлюють наявність фактів або подій без повного доказування їх існування. В. Л. Ісаченко відносив презюмовані факти до фактів, які не підлягають доказуванню, аналогічну ж позицію займав і Є. В. Васьковський.

У радянський період під презумпціями розуміли встановлене законом передбачення, в силу якого суд зобов’язаний зробити висновок про існування певного факту на підставі інших, уже доказаних фактів. Презумпція – загальне поняття, що відображає стійкі, які неодноразово спостерігаються зв’язки між фактами, подіями, явищами, властивостями[6].

У сучасній науковій літературі даються такі визначення правової презумпції. Правова презумпція – це передбачення, яке є видом неповного індуктивного умовиводу, що має відносно високий ступінь ймовірності, базується на зв’язку з реально існуючими процесами і підтверджений досвідом, про існування якого-небудь факту (презюмованого факту) за наявності іншого доказаного факту (підстава презумпції), закріплене в законі[7].

Що стосується презумпції, яка є юридичним терміном, то в юриспруденції її необхідно відрізняти від припущення. Це дещо більше, і вважається істиною, доки не буде доведено протилежне, між тим як догадка або припущення протиставляються зазвичай іншому припущенню.

Таким чином, презумпція “заміняє або являє собою юридичний факт”. Презумпція становить собою нетиповий нормативний припис і характеризується відносністю стану та покликана забезпечити стабільність ситуації коли характер фактичних обставин, що підлягають правовій оцінці, надзвичайно невизначений.

Викладене дає можливість зробити висновок, що презумпція – це правило, за яким на підставі встановлення певного факту виключається необхідність доказування та вважається таким, що існує інший факт. У той же час у судочинстві під презумпцією слід розуміти передбачене законом правило (нетиповий нормативний припис), за яким на підставі встановлення певного факту чи фактичного складу виключається необхідність доказування та вважається таким, що існує інший факт (фактичний склад).

За загальним правилом обов’язок доказування випливає з вимог ЦПК. Так, ч. 1 ст. 60 ЦК передбачається, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК. Презумпції ж перерозподіляють обов’язки по доказуванню, які встановлено ч. 1 ст. 60 ЦПК та нормами матеріального права. Саме існування обов’язків по доказуванню зумовлює виникнення правових презумпцій. Презумпції і обов’язок по доказуванню є взаємозалежними категоріями та взаємодіють один з одним під час судового розгляду протягом всього процесу доказування. Механізм презумпції відіграє значну і вирішальну роль у структурі раціональної аргументації під час виконання особами, які беруть участь у справі, своїх обов’язків по доказуванню.

Не менш важливим є питання щодо визначення місця презумпцій у механізмі правового регулювання. Досліджуючи місце презумпцій у механізмі правового регулювання, слід зазначити, що презумпції поряд з юридичними фактами є самостійним елементом правового регулювання, який виконує тільки йому притаманні функції.

Більше того, через інститут презумпцій реалізується принцип змагальності в цивільному судочинстві. Інститут презумпцій стимулює діяльність осіб, які беруть участь у доказуванні. Матеріально-правові та процесуальні наслідки, які випливають з презумпцій, забезпечують ухвалення обґрунтованих судових рішень.

Таким чином, презумпція виступає в ролі правового механізму, за допомогою якого реалізується належне виконання особами, які беруть участь у справі, обов’язків по доказуванню. Існування презумпцій активізує поведінку осіб, які беруть участь у справі, не лише в процесі, а й передусім у цивільному обороті.

Цивільному процесу відомі, окрім правових презумпцій, також правові фікції та аксіоми і їхнє чітке та стисле розмежування можемо спостерігати у наведеній нижче таблиці:

Критерії Правові презумпції Правові фікції Правові аксіоми
Форма закріплення Інколи не прямо закріплені у законі, але випливають з нього Нормативно закріплені Прямо чи опосередковано закріплені у правовій нормі
Спосіб формування Відображають звичні, постійні, повторювані правові явища Формуються законодавцем безпосередньо Відображають цінності права та правового регулювання
Змістова основа Імовірно істинні положення Неістинні, хибні положення Загальновизнані правові постулати
Можливість спростування Можуть бути спростовані Неспростовні Питання про спростування не виникає взагалі
Функції Полегшують досягнення мети правового регулювання Сприяють подоланню невизначеності та формалізованості права Установлюють загальні засади правового регулювання
Структура Гіпотеза (умова дії правила); диспозиція  (саме  правило);  можливість  спростування  або  контрпрезумпція Зміст правової фікції виражається словами “ніби”, “якщо”, “припустимо”: гіпотеза та диспозиція + в окремих випадках можливість реституції Констатувальне твердження; найчастіше у формі диспозиції

Список використаних джерел

  1. Гудзь Д. С. Історія виникнення правових презумпцій та розвиток поняття про них / Гудзь Д. С. // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права НАН України, 2006. – Вип. 32. – C. 99–105.
  2. Котуха О. С. Матеріальні та процесуальні презумпції – порівняльний аспект/ О. С. Котуха – Л.: Львівська комерційна академія. – С. 22 – 25.
  3. Нахова Е. А. Роль презумпций и фикций в распределении обязанностей по доказыванию : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.15 / Елена Алексеевна Нахова. – Саратов, 2004. – 50 с.
  4. Черниловский З. М. Презумпции и функции в истории права / З. М. Черниловский // Сов. государство и право. – – № 1. – C. 98–105.
  5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року : [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435–15 .
  6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року: [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618–15 .
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720