ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМА ВИБОРЧОГО ПРАВА

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджуються джерела виборчого права та наводяться приклади їх використання в іноземних державах. Також наведено певні особливості правового регулювання виборчого права в залежності від правової системи та форми державного устрою.
Ключові слова: виборче право; джерела права; міжнародний досвід.

 

The article researchs the sources and examples of using of the sufrage at the foreign countries. Also, some special features of legal regulation with relation to legal system and national form of government were described.

Key words: suffrage; sources of law; international practice.

 

Аналіз суті правових інституів та їх розуміння в різних правових системах є стартовою платформою для проведення заходів із вдосконалення вітчизняного законодавства. Ця теза також стосуєтсья норм вітчизняного виборчого законодавства, яке постійно зазнає змін через нестабільність суспільних відносин.
Тому метою статті є дослідження джерел виборчого права та їх системи.

Грунтовні дослідження в даній сфері проводили такі вчені як Юсов С. В., Баглай М. В., Мартинюк Р. С., Марцеляк О. В. та ін. Однак зміна правових, політичних та інших реалій зумовлює необхідність здійснення подальших досліджень у галузі виборчого права.

Джерела виборчого  права – це система нормативних актів різних рівнів, які регулють відносини, що стосуються організації виборів та реалізації виборчих прав громадян. Джерела виборчого права становлять правову основу суспільно-політиччного процесу утворення владних ораганів. Вони відіграють виключно важливу роль в регламентації виборчого процесу і, як наслідок, вираження політичної волі громадян.
На існування тих чи інших джерел виборчого права в країні чинять вплив різні фактори. Наприклад, форма державного правління, державний режим, форма державного устрою, рівень політичної і правової культури населення, рівень релігіозності суспільства тощо.
В більшості країн головним нормативним актом, що регулює виборчий процес є Конституція. Виняток становлять, хіба що, Велика Британія та країни, що сприйняли її державно-правову доктрину, і в яких Основний Закон як єдиний кодифікований документ відсутній.

Конституція визначає коло суб’єктів виборчого права, основні принципи, на яких воно повинне ґрунтуватися, умови надання і позбавлення громадян цього права.[6; 42] Наприклад, стаття 4 Конституції Ітаілї 1947 року декларує, що виборчим правом користуються всі громадяни, які досягли повноліття: чоловіки і жінки, а голосування характеризується як особисте, рівне, вільне і таємне. [1; 189] А Конституція П’ятої Французької Республіки гласить, що активним виборчим правом володіють всі громадяни держави, що на момент голосування досягли вісімнадцятирічного віку. 18 років – найбільш поширена вимога до виборців. Як правило, вищі вікові цензи застосвуються для осіб пасивного виборчого права: щоб стати депутатом нижньої Палати парламенту Франції, депутат повинен досягти 23 років, а для Сенату – 35. Виборче законодавство Франції допускає обмеження виборчих прав громадян, що є недієздатними, осіб, що відбувають покарання за вироком суду, злісних банкрутів тощо.

Більшість Основних Законів держав світу не тяжіють до надмірної деталізації своїх положень, що стосуються виборів і виборчого процесу. Хоча, є достатньо багато випадків, коли в Основному Законі вказуються основні моменти порядку проведення виборів, такі-як: утворення виборчих округів, дільниць, дати виборів, вимоги до кандидатів, порядок голосування та підрахунку голосів (Конституція Австрії стаття 26) [3] тощо. Закріплення норм виборчого права в Конституції свідчить про їх значення в державі. Адже, закріплення в найсильнішому, за юридичною силою, нормативно-правовому акті держави надає приписам більшої вагомості, абсолютного характеру.
Проте, в більшості випадків, уточнення та доповнення норм, пов’язаних з виборами та виборчим процесом покладають на галузеве законодавство. Інколи, в конституціях містяться спеціальні бланкетні норми. Наприклад, стаття 38 Конституції ФРН, у якій йдеться про принципи вибрів до Бундесрату та віковий ценз, гласить: «Деталі встановлюються федеральним законом». [5] Схожі статті можна знайти в Конституціях інших держав. Як-от, стаття 96 Конституції Російської Федерації, в якій говориться: «Порядок формування Федеральної Ради та  порядок виборів депутатів Державної Думи встановлюється федеральними законами». [4]

Саме тому важливу роль в суспільстві відіграє спеціалізоване виборче законодавство. Адже, саме вибори, як одна з форм безпосередньої демократії, шляхом формування вищих органів державної влади, реалізує право народу на управління державою. Як правило, в більшості країн існують кілька законів, що стосуються виборчого права. До прикладу можна привести виборче законодавство США, що складається з таких нормативно-правових актів: Акт про виборче право 1970 р., Акт про федеральні виборчі кампанії 1971 р., Акт про реєстрацію виборців 1993 р., також ряд актів, що увійшли до Податкового кодексу: Акт про рахунок для фінансування первинних президентських виборів 1973 р., Акт про фонд президентської виборчої компанії 1973 р. тощо. [2]  В деяких державах встановлюють особливі вимоги до форми та процедури прийняття таких актів. В Іспанії і Молдавії вибори повинні регламентуватися органічними законами, а у Киргизії – конституційними.

Інколи для систематизації великої кількісті законодавчих актів, призначених для регулювання питань виборів і виборчого процесу, правові акти консолідуються в єдиний кодифікований документ – виборчий кодекс. Серед країн, які використовують виборчий кодекс: Франція, Грузія, Польща, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія та ін. Хоча, й у Франції, крім виборчого кодексу, паралельно існують нормативно-правові акти, що діють у тій самій сфері. В такому випадку виборчий кодекс та інші акти мають рівну юридичну силу і не можна говорити про пріоритет будь-якого з них.

Ще одним джерелом виборчого права є міжнародні договори. В деяких країнах, наприклад, в Російській Федерації у відповідності із частиною 4 статті 15 Конституції РФ джерелами виборчого права вважаються загальноприйняті принципи та норми міжнародного права, які встановлюють міжнародні виборчі стандарти. [8] Такого роду нормами є, зокрема, Конвенції про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях Співдружності Незалежних Держав, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Кодекс належної практики у виборчих справах, прийнятий Венеціанською Комісією, ухвалений 18-19 жовтня 2002 року.

Принципи, що містять в міжнародних пактах та договорах, як привило інтегруються в законодавство держави, яка їх прийняла. Таким чином, принципи виборчого права, що відображені в Міжнародному пакті про політичні та громадські права, а саме: право брати участь у веденні державних справ, як безпосередньо, так і за участю представників; право голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують волевиявлення виборців;  допускатися у своїй країні на загальних умовах до державної служби – можна знайти, фактично, в Основному Законі всіх держав світу.

До числа актів, що становлять джерела виборчого права можна також віднести: акти глави держави з цих питань, регламенти палат парламенту, судові рішення та постанови виконавчих органів, акти органів місцевого самоврядування.
У країнах англо-саксонської правової сім’ї джерелами виборчого права також є: судові прецеденти, акти правотлумачення та звичаї. Інколи, виборчий процес регламентується нетиповими для цієї галузі права актами. Прикладами тому можуть бути – вибори до Бундестагу 1990 року і вибори депутатів Федеральних Зборів Росії 1993 року. У першому випадку ще до об’єднання ФНР та НДР в серпні 1990 року було укладено договір, яким визначено порядок проведення виборів до Бундестагу. У другому випадку новий порядок виборів до парламенту Російської Федерації встановлювався указами голови держави, оскільки вищий законодавчий оорган був розпущений. [7]

Варто також звернути увагу на систему джерел виборчого права, що складаються в федеративних державах. Адже в цієї форми державного устрою, попри те, що головним джерелом залишаєтсья конституція, є певні особливості.   Зокрема, статутне регулювання джерел виборчого права має трьохрівневу структуру, що включає: законодавство федерації, законодавство суб’єктів федерації та локальне законодавство (законодавство муніципальних утворень). Як приклад можна навести Сполучені Штати Америки та Російську Федерацію, виборче законодавство яких має саме таку структуру.

Висновок. Систему джерел виборчого права становлять: Основний Закон держави або акти, що мають подібну юридичну силу; галузеве виборче законодавство; чинні міжнародні договори, конвенції тощо, ратифіковані державою; акти глави держави, вищих органів виконавчої влади у сфері виборів і виборчого процесу, судові рішення. У державах з федеративною формою устрою національна система джерел права має трирівневе вираження: федеральне законодавство, законодавство суб’єктів федерації та локальне законодавство.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

 

  • Баглай М.В. Конституционное право зарубежных стран / М.В.Баглай, Ю.И.Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2004.
  • ИСТОЧНИКИ ИЗБИРАТЕЛЬНОГО ПРАВА США / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.journal-nio.com/index.php?option=com_content&view=article&id=319&Itemid=84
  • Конституція Австрійської Республіки/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://worldconstitutions.ru/archives/159
  • Конституція РФ /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.constitution.ru/10003000/10003000-7.htm
  • Конституція ФРН /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rfhwb.de/Pravo/Pravo_ru/pravo_ru1.htm
  • Мартинюк Р.С. Конституційне (державне) право заружбних країн. Загальна частина. Навчальний посібник. – 2-ге видання., перероб. і доп. – Острог Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2007.
  • Марцеляк О.В. Вітчизняне і зарубіжне виборче законодавство// Вибори і демократія – 2006 – N 10.
  • Юсов С.В., Мажинская Н.Г. Избирательное право и иберательний процес: Учебник для вузов. Ростов-на-Дону: изд-во СКНЦ ВШ ЮФУ, 2008
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720