АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ АСПЕКТІВ ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИКАТИВНОГО МЕТОДУ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДОКУМЕНТІВ БАЗЕЛЬСЬКОГО КОМІТЕТУ ТА ДОСВІДУ РОЗВИНУТИХ БАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджується документи Базельського комітету з банківського нагляду в частині, що стосується індикативного методу регулювання банківської діяльності. Крім того, аналізується практика його застосування Федеральною резервною системою США, Європейським Центральним Банком, Банком Англії та Центральним банком Німеччини.

Ключові слова: Базельський комітет, банківське регулювання, індикативне регулювання, міжнародний досвід, банківське право, банківська система.

 

The article makes research of documents of the Basel Committee on Banking Supervision with respect to indicative method of banking regulation. Besides, the practice of its using by the Federal reserve system of USA, the European Central Bank, the Bank of England and the Central Bank of Germany is analyzed as well.

Key words: the Basel Committee, banking regulation, indicative regulation, international experience, banking law, banking system.

 

На теперішньому етапі розвитку вітчизняна банківська система переживає один з найгірших етапів у своїй історії, адже за останні кілька років неплатоспроможними було визнано, майже, половину банківських установ. З цієї точки зору постала необхідність реформування інституту банківського регулювання взагалі і особливо його структурної частини – індикативного регулювання.
Для грамотного вдосконалення вітчизняних методів індикативного банківського регулювання раціонально дослідити практику держав з розвинутою банківською системою та проаналізувати рівень імплементації наявних міжнародних стандартів у досліджуваній сфері. Ця теза і формує мету та завдання дослідження.

Дослідженням цього питання займалися такі вчені як: П. Нобель, Н. П. Златіна,  І. І. Дияконова, В. В. Коваленко, В. В. Лановий, проте відсутність комплексного погляду на проблему зумовлюють необхідність її подальшого дослідження.

 

У зв’язку з інтернаціоналізацією діяльності банків постала необхідність створення органу, який займався б створенням єдиних векторів розвитку банківського регулювання в світі. З цією метою в 1975 році було засновано Базельський комітет з банківського нагляду або «Комітет Кука» названий в честь основоположника ідеї організації міжнародного банківського нагляду Пітера Кука, директора Банку Англії. [11] Першочергово до Комітету входили представники центральних банків країн з розвинутою фінансово-правовою системою (США, Японія, Канада, Велика Британія, ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія і Швейцарія), проте пізніше, після зміни геополітичних обставин, до нього приєдналися країни пост-соціалістичного блоку та інші.
Ознайомлення з базою рекомендацій Комітету слід розпочати з Основним принципів ефективного банківського нагляду, прийнятих в 1997 році. Основними принципами слід вважати мінімальні стандарти надійної наглядової банківської практики, які мають універсальне застосування. [10] Принципи не є документом, які ставлять до держав імперативні вимоги, їх відносять до так званого м’якого права, а відтак їх положення застосовуються виключно на розсуд держав. Крім того, держави з метою досягнення ефективного банківського регулювання та нагляду в їх юрисдикції мають право використовувати будь-які додаткові заходи на власний розгляд.
З положень Основних принципів та інших документів Базельського комітету випливає, що поняття «нагляд» та «регулювання» розуміються як тотожні і фактично не розділяються.
Основні принципи ефективного банківського регулювання складаються з двох частин: положення, обов’язків і функцій нагляду; пруденційних положень та вимог. Безпосередній інтерес для дослідження індикативного банківського регулювання в Україні становлять деякі особливості пруденційного регулювання в документі, які доцільно розглянути в порівнянні з реально існуючими умовами в нашій державі.
Ознайомлення з положеннями Основних принципів слід розпочати з Принципу 16, який стосується адекватності капіталу. Згідно з ним, наглядовий орган має встановити розумні та належні вимоги до капіталу банків, що відображають взяті на себе банком ризики в контексті ринкових та макроекономічних умов. [10] Щоб умови цього принципу вважалися дотриманими, державі або регулятору банківських відносин слід прийняти нормативні акти, які б зобов’язували банк постійно стежити за вимогами до капіталу та дотримуватися їх; встановити вимоги до адекватності капіталу відповідно до системної важливості банку тощо. В Україні вимоги до адекватності капіталу містяться в ст.ст. 30, 31, 35 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні.
Також важливим є принцип 17, який стосується кредитного ризику. Відповідно до його вимог центральний банк або інша установа, яка виконує функції наглядового органу, повинна визначити рівень здійснення управління кредитним ризиком банками. В Україні розроблена доволі ефективна система управління кредитними ризиками, зокрема вимоги НБУ стосовно обов’язкових резервів банків за кредитними операціями, встановлення нормативів кредитних ризиків. [8; 105]

Принцип 18 встановлює, що законодавством мають бути передбачені вимоги достатності обсягів банківських резервів та виявлення і управління проблемними активами. Проблемними слід вважати активи, які надані використовуються в договорах позики або кредиту і заборгованість по поверненню яких перевищує 90 днів. [3] Цей принцип в Україні виконується через створення спеціалізованих фондів проблемних активів та створення резервного фонду банку відповідно до ст. 36 ЗУ «Про банки та банківську діяльність».

Ще однією основною засадою, що стосується індикативного банківського регулювання в Україні є принцип 24 – ризик ліквідності. Відповідно до його змісту, наглядовий орган встановлює доцільні та відповідні вимоги до ліквідності банків, які мають відображати потреби банку у ліквідних коштах. [10] Інструкцією про порядок регулювання діяльністю банків в Україні встановлені нормативи ліквідності (Н4, Н5, Н6).

Іншими важливими документами у сфері регулювання банківської діяльності є: «Міжнародна конвергенція щодо вимірювання та вимог до капіталу» або Базель І; «Міжнародна конвергенція щодо вимірювання та вимог до капіталу: нові підходи» або Базель ІІ; та найновіші вимоги до регулювання банківської діяльності – Базель ІІІ. Кожен з цих документів не скасовує дію попередніх, проте додає до них нові положення або вносить зміни.
Безель І, який ще називають Угодою про капітал, був прийнятий у 1988 році. Основною ціллю цього документа було збільшення резервів капіталу банків, особливо тих, що займаються своєю діяльністю на міжнародній арені, з метою створення буферного капіталу, що підвищує можливість банку протистояти негативним наслідкам банківської діяльності.
Крім того, Базель І встановив поділ капіталу банку на основний (капітал першого рівня) та додатковий (другого рівня). Варто зазначити, що цій вимозі відповідає стаття 30 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», в якій встановлюється структура регулятивного капіталу.
Також Угодою про капітал встановлено методику оцінки кредитного ризику та поставлено вимогу, відповідно до якої власний капітал банку має становити не менше, ніж 8%.
У 2004 році були прийняті Нові угоди про достатність капіталу, які базуються на «трьох стовпах»: вимоги до мінімального капіталу банку; контроль нагляду; ринкова дисципліна. [9; 352] В контексті дослідження індикативного регулювання банківської діяльності в Україні важливо зазначити, що розмір мінімального капіталу банку повинен оцінюватися відповідно до трьох категорій ризику: кредитного, операційного, ринкового.          У 2009 році було створену нову угоду про банківське регулювання Базель ІІІ, які мають розпочати вводитися поступово – 2013 – 2019 рр. Головним завданням цього документа стало підвищення якості, досконалості та структури банківського капіталу. Варто зауважити, що встановлення нових вимог регулювання банківської діяльності викликало неоднозначну реакції в країнах з розвинутою банківською системою. Виникла ситуація, коли, такі держави як Швейцарія можуть поставити до своїх банків більш суворі вимоги, ніж ті, що містяться в Угоді, а інші (ФРН, Франція), навпаки, наполягають на їх  зменшенні.
Основними відмінностями Базель ІІІ від Базель ІІ у відношенні до індикативного регулювання банківської діяльності слід вважати:

  • Збільшення вимог до капіталу першого рівня: мінімальний – 6, необхідний 8,5 (проти 4 в Базель ІІ);
  • Регулятивний капітал: мінімальний – 8; необхідний – 10,5.

Фахівці стверджують, що у довгостроковій перспективі від впровадження Базель ІІІ виграють усі [7; 92], проте в короткостроковій – можуть виникнути труднощі.

Також, для дослідження можливих напрямів вдосконалення українських методів індикативного регулювання банківської діяльності доцільно буде розглянути деякі аспекти досвіду країн з розвинутими банківськими системами.

При дослідженні практики регулювання банківської діяльності в розвинутих країнах особливу увагу слід звернути на Федеральну резервну систему США та її методи ведення грошово-кредитної політики, оскільки тенденції фінансово-правового розвитку в цій державі значним чином впливають на стабільність банківських систем усього світу.
Дослідники зазначають, що найбільш активно у США застосовуються такі методи індикативного регулювання як: здійснення процентної політики; встановлення норм обов’язкового резервування; операції на відкритому ринку. [6]

Федеральна резервна система США, виконуючи свої функції кредитора останньої інстанції, здійснює операції з рефінансування банків за кількома видами облікової ставки, в залежності від різновиду кредиту. Розрізняють такі види ставок: первинна – для фінансово міцних банків; вторинна – для менш стабільних; «сезонне кредитування» – для банків, успішність функціонування яких залежить від певних обставин (знаходяться в с/г місцевості; курортній зоні тощо).
Після фінансової реформи 2003 року процедура рефінансування у США була спрощена, адже до того банки могли використовувати цей спосіб підтримання ліквідності лише за умови неможливості залучити кошти іншим чином, що створювало для них відчутні проблеми. Водночас варто зауважити, що банки не надто активно використовують можливість здійснення рефінансування через специфіку американських банківських відносин, де такі дії, в очах клієнтів, могли б розглядатися як слабкість установи.
Облікова ставка в США не відіграє такої значної ролі як в Україні. Перевага тут надається ставці ФРС за цільовими фондами за якою укладаються угоди на відкритому ринку. Облікова ставка відіграє роль «верхньої межі» короткострокових ставок на міжбанківському рику, які визначаються через операції за цільовою ставкою. [12]
Щодо норм обов’язкового резервування, то їх встановлює виключно Рада Директорів ФРС в межах допустимих законом. Кошти, які банки вносять для резервування знаходяться на спеціальних депозитних рахунках у Федеральному Резервному Банку. Мінімальна величина резервування становить 15,2 млн. доларів США. [4]

Найбільш вагому роль, серед інших видів індикативного регулювання в США, надається здійсненню операцій на відкритому ринку. Цей факт також підтверджується тим, що в структурі ФРС створено окремий комітет з операцій на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку використовуються ФРС для подвійної цілі: стимулювання економіки шляхом купівлі цінних паперів в банках, що збільшує їх кредитні можливості; здійснення стримуючого впливу на економіку, шляхом продажу банкам короткострокових казначейських векселів.
На відміну від банківської системи ЄЦБ та інших країн (в тому числі і України), до операцій на відкритому ринку у фінансово-правовій доктрині США відносять лише операції купівлі-продажу цінних паперів.
Варто також зазначити, що законодавець США приділяє увагу регулюванню діяльності системно важливих банків з метою нівелювання загрози з боку системних ризиків. Важливість контролю за цією сферою підтвердила ситуація, яка виникла в кінці 2008 року із одним з найбільших інвестиційних банків США – Lehman Brothers. Організація оголосила про своє банкрутство і органами нагляду не було враховано ризику поширення, як наслідок – банкрутство одного банку призвело до значного посилення світової фінансової кризи 2008 року. [1]

Після підписання Маастрихтського договору в банківській сфері Європейського Союзу почалися активні інтеграційні процеси спрямовані на підтримання стабільності банківських систем країн членів. З цією метою у 1998 році був створений Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).

Основними інструментами індикативного банківського регулювання Європейського Центрального Банку є: здійснення операцій на відкритому ринку, формування резервних вимог, [13] встановлення процентних ставок. Методи ЄЦБ переважно спрямовані на середньострокову перспективу.
Операції на відкритому ринку, що здійснюються ЄЦБ поділяють на такі категорії:

  • Основні операції по рефінансуванню. Відграють ключову роль в системі операцій на відкритому ринку. Вони здійснюються через національні центральні банки-учасники ЄЦБ в децентралізованому порядку;
  • Довгострокові операції по рефінансуванню. Призначені для забезпечення банківської ліквідності строком до трьох місяців;
  • Корегувальні операції. Вони пов’язані або із «завантаженням» додаткових, або «відвантаженням» зайвих обсягів ліквідності; [5]
  • Структурні операції. Призначені для зміни об’ємів ліквідності ЄЦБ в довгостроковій перспективі.

Як і в інших банківських системах, ЄЦБ вимагає від банків та інших кредитних установ формувати мінімальні резерви у вигляді депозитів на його рахунках. Цікавим є порядок обчислення суми резервування, яка залежить від бази розрахунку, що перемножується на відповідний норматив (виділяють два: позитивний норматив та нульовий).

Євросистема має доволі лояльну політику стосовно формування резервів і не бажає створювати надмірний тиск на банківську діяльність, що зумовило створення механізму компенсації. Крім того, в ЄЦБ існує процедура звільнення банків чи інших кредитних установ від формування обов’язкового резерву, якщо:

  • Суб’єкт має спеціальні функції і виконання вимог по обов’язковому резервуванню може створити перешкоди для функціонування цілої системи;
  • Розпочато процедуру реорганізації. [2]

ЄЦБ контролює ліквідність банківської системи з допомогою базової плаваючої ставки за основними операціями рефінансування.
Загалом, ЄЦБ може визначати такі ставки:

  • Базову;
  • За кредитами овернайт (кредити зі строком повернення до кінця наступного дня);
  • За депозитами овернайт.

Доцільно також звернути увагу на процедуру банківського регулювання в таких країнах як: Велика Британія і Федеративна Республіка Німеччина, які хоч і входять до єдиної банківської Євросистеми, проте все ж мають деякі особливості.

Центральну роль у банківській системі Великої Британії відіграє Банк Англії. Велика Британія входить до числа країн, в яких немає вимоги стосовно мінімального обсягу резервування. Хоча, варто зазначити що такий показник існував на рівні 1,5% в період з 1971 по 1980 роки, проте був скасований. Відсутність мінімального розміру необхідних резервів компенсується підвищеними вимогами до адекватності капіталу.

Відносини з приводу відсоткових ставок в банківській системі Великої Британії будуються за принципом, згідно з яким не так важливий спосіб підтримання ліквідності, як можливість Банку Англії цю ліквідність підтримувати. Короткостроковий характер регулювання ліквідності у Великій Британії зумовлює той факт, що учасники кожного дня повинні звертатися за коштами до Банку Англії, що, в свою чергу, робить його ефективним регулятором банківських відносин.  Основною є ставка за операціями репо, що встановлює межі операцій на міжбанківському ринку.
Банківське регулювання у Федеративній Республіці Німеччина здійснюється Німецьким федеральним банком (та дев’ятьма його територіальними відділеннями в кожній із земель) та Федеральним відомством банківського нагляду. Специфікою банківського регулювання ФРН було те, що в 2008 році було прийнято Закон про стабілізацію фінансових ринків, ключовим елементом якого стало створення Стабілізаційного фінансового фонду для підтримання ліквідності фінансових організацій, керування яким здійснює спеціальна юридична особа публічного права.  Загалом, розвиток досліджуваного інституту ФРН відбувався в межах загальноєвропейських тенденцій, включаючи контроль за банківськими холдинговими компаніями та зменшення системних ризиків.

 

Висновок. Міжнародні акти видані Базельським комітетом з банківського нагляду встановлюють єдині стандарти індикативного банківського регулювання, зокрема вимоги стосовно якості та кількості капіталу, банківських резервів тощо. Для розвитку вітчизняної банківської системи було б розумно здійснити комплексне та раціональне прийняття вимог угоди Базель ІІІ.

          Регулятори банківських відносин країн з розвинутою фінансовою системою ефективно застосовують такі види індикативного регулювання банківської діяльності як: встановлення процентних ставок, проведення грамотної політики рефінансування,  встановлення нормативів резервування.         Банківські регулятори надають перевагу окремим видам регулювання в залежності від його цілей, фінансово-правових аспектів банківської системи, власного історичного досвіду.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Case study: The collapse of Lehman Brothers: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.investopedia.com/articles/economics/09/lehman-brothers-collapse.asp
  2. Credit institutions: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.ecb.europa.eu/mopo/implement/mr/html/credit.en.html
  3. Non-perfoming assets : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://economictimes.indiatimes.com/definition/non-performing-assets
  4. Reserve requirments  : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.federalreserve.gov/monetarypolicy/reservereq.htm
  5. Грошово-кредитна політика ЄЦБ : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :https://www.ecb.europa.eu/pub/pdf/other/monetarypolicy2004ru.pdf
  6. Грошово-кредитні системи зарубжіних країн: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://library.if.ua/book/17/1422.html
  7. Златіна Н.Діяльність міжнародних організацій у сфері банківського нагляду та їх вплив на правове регулювання банківського нагляду в Україні та інших країнах Європи / Н. Златіна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2011. – Вип. 86. – С. 90-93.
  8. Кривцун М. І. Управління ризиками комерційного банку / І.М. Кривцун, О.І. Кутник // Регіон. економіка. — 2008. — № 4. — С. 104-108.
  9. Нобель П. Швейцарське фінансове право і міжнародні стандарти/ пер. сангл. М.: Волтерс Клувер, 200- С. 352.
  10. Основні принципи ефективного банківського нагляду (Основні Базельські принципи) : [Електронний ресурс] / НБУ. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=45251
  11. Страхова справа: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://pidruchniki.com/1514020542492/strahova_sprava/bazelskiy_komitet_yogo_rol_formuvanni_sistemi_regulyuvannya_diyalnosti_komertsiynih_bankiv
  12. ФОРМУВАННЯ ВАРТОСТІ КРЕДИТІВ : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=70695
  13. Щеглюк М.Р. Сусчасні тенденції розвитку грошово-кредитної політики ЄЦБ : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ua-ekonomist.com/archive/2014/11/Shchegliuk.Pdf

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720