ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НІМЕЦЬКИХ ДІАЛЕКТІВ ТА ЇХНІЙ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З СУЧАСНОЮ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

811.112.2’282                                                                               Т.А.Похитун

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

 

ИСТОРИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ НЕМЕЦКИХ ДИАЛЕКТОВ И ИХ ВЗАИМОСВЯЗЬ С СОВРЕМЕННЫМ НЕМЕЦКИМ ЯЗЫКОМ

HISTORICAL PECULIARITIES OF GERMAN DIALECTS AND IT’S INTERRELATION WITH MODERN GERMAN LANGUAGE

 

Стаття присвячена виникненню та розвитку німецьких діалектів. Розглядається питання історичних особливостей німецьких діалектів та їхній прояв у сучасній німецькій мові.

Ключові слова: діалект, лексика, територіальний, редукція, орфографія.

Статья посвящена возникновению и развитию немецких диалектов. Рассматривается вопрос исторических особенностей немецких диалектов и их проявление в современном немецком языке.

Ключевые слова: диалект, лексика, территориальный, редукция, орфография.

The article is dedicated to appearance and development of German dialects. Here is considered question of German dialects historical peculiarities and it’s appearance in modern German language.

Key words: dialect, lexis, areal, reduction, orthography.

 

Однією з головних цілей статті є виявлення фонетичних, орфографічних, словникових і частково граматичних особливостей основних німецьких діалектів в різні історичні періоди та їхній вплив на становлення літературної мови, на виникнення регіональних лексико-семантичних дублетів, ідеографічних синонімів, їхню територіальну перевагу і ступінь відмінності, виявлення сучасних тенденцій у цьому процесі. Значні територіальні відмінності в лексиці, фразеології, фонетиці і частково граматиці на рівні розмовної мови і діалектів утворюють специфічні властивості німецької мови. Діалекти – поняття глибоко історичне, ступінь їхньої стійкості в різних країнах пояснюється конкретно-історичними умовами.

У Німеччині, не зважаючи на феодальну роздробленість, що тривала певний час, діалекти вважались процесом дуже складним і суперечливим. Проте вони зберегли свою головну роль набагато довше, ніж в інших мовах. При формуванні писемної мови витіснення діалектів відбувалося дуже повільно. Переплітаючись в єдину мову в процесі розвитку загальнонаціональної мовної норми, частина діалектних явищ, особливо в області лексики, увійшла в національну мову. Фонетичні, словникові та граматичні особливості місцевих діалектів виявилися дуже стійкими протягом всієї історії розвитку загальнонаціональної мови, істотно пояснюючи шляхи формування літературної мови і взаємини між історією мови та історією народу. Хронологічно мовознавці розрізняють три періоди в розвитку німецької мови: давній, середній і новий [4, с.66-69].

У давній період головною відмінністю пануючих в той час верхньонімецьких, нижньонімецьких і нижньофранкських діалектів був консонантизм, який отримав абсолютно особливий характер завдяки так званому другому пересуванню глухих приголосних. Найбільшого поширення зазнало пересування глухих t, p, k. У середині слова між голосними вони у всіх верхньонімецької діалектах перейшли у відповідні подвоєні спіранти [t> ss, p> ff, k> hh].  Р перейшло в pf тільки в південно-німецьких і деяких центральних діалектах. Так як ці діалекти лягли в основу літературної мови, то в сучасній німецькій мові ми знаходимо усюди pf замість прагерманського p (гот. Pund, новогерм. Pfitnd, лат. Papa, новогерм. Pfaffe).

Перехід k в kh, який простежувався тільки в південних діалектах, відображається й досі в народній мові. Африкат, позначений на письмі як ch, чути, наприклад, в розмовній мові в Швейцарії. Із дзвінких пересування торкнулося лише загальногерманского d, на місці якого в деяких південних і східнофранкських діалектах з’являється t, що перейшло потім у літературну німецьку мову: гот. – Dags, агск. – Dag, нім. – Tag [3, с. 25-27].

Кордон між нижньонімецькими і верхньонімецькими діалектами був досить суворим і добре окресленим. А ось межа між верхньонімецьким (південна Німеччина, Швейцарія, Австрія) та середньонімецьким (центральна Німеччина) не була так чітко окреслена, ніж між верхньонімецьким і нижньонімецьким. Один діалект поступово переходив в інший. Що стосується орфографічних моментів, то слід зазначити наступне.

У давній період (з VIII по XI ст.) завершився процес редукції кінцевих і ненаголошених складів, тобто повні голосні цих складів змінилися ненаголошеною голосною «ə», позначеної в рукописах і збереженої дотепер буквою «е». Завдяки цьому згладилася відмінність основ на «а» і «г» у відмінюванні іменників. Проте в деяких південно-німецьких діалектах, особливо алеманському, повні голосні проіснували значно довше, ніж в інших діалектах. Орфографічні традиції в межах певного діалекту розвивалися ще повільніше. Словники – глосарії (переклад з латинської мови), що є найдавнішими пам’ятками німецької мови, також довгий час переписувалися відповідно своєму діалекту. У середній період особливо різко відрізняються один від одного верхньонімецькі і середньонімецькі тексти, що містять безліч діалектних особливостей. Словник ще близький до давньо-верхньонімецької, багато архаїзмів в діалектних формах: множина допоміжних дієслів,  wir birn, ir birt замість пізнішого sin, sit, розрізняються давальний і знахідний відмінки множини особових займенників 1-го особи uns і unsich. Пізніше в баварському і середньо-німецькому діалектах з’являються нові дифтонги au, еi і еu, перехід дифтонгів оu, uе і еu в прості довгі голосні. Майже всі короткі головні у відкритих складах подовжені: geben, nehmen, fahren, sagen.

У писемних пам’ятках XIV-XV ст. особливості місцевих говорів проявляються дуже різко. Завдяки релігійному руху в цей час особливого значення набувають проповіді, що поширилися по всій Німеччині. З XIV ст. німецька мова стає мовою канцелярських і дипломатичних відносин, витісняючи  латинь. Грамоти, протоколи, звіти та інші офіційні папери XIV ст. дають багатий матеріал для вивчення діалектології цього періоду. Мандрівне життя лицарів-поетів того часу, необхідність виступати зі своїми творами при дворах в південній, західній та східній Німеччині призвела до того, що поети стали утримуватися при вживанні таких форм і зворотів, які були властиві тільки їхньому рідному діалекту. Однаковою мовою лицарської поезії була лише в лексичному значені, у фонетиці і морфології єдності не було. Офіційні папери містили суміш всіляких німецьких діалектів залежно від походження писарів. Але, наприклад, мова імператорської канцелярії Карла IV, що знаходилася в Празі, була сумішшю середньонімецької і верхньонімецької форм і залишалася такою, коли влада перейшла до Габсбургів і канцелярія була переведена до Відня. Цій тенденції слідували й інші канцелярії, хоча в приватних листах кожна канцелярія вживала свій діалект. Навіть після винаходу друкарства, як одного з вирішальних факторів в історії розвитку німецької літературної мови, довгий час книги передруковувалися з діалектними змінами тексту [8].

Як свідчать історики, головними типами діалектних мов в XVI ст. були: баварської-швабський, верхньорейнський, нюрнберзький, середньорейнський, саксонський, середньофранкський.

Навіть Лютер у фонетиці та орфографії дотримувався норм, вироблених саксонською канцелярією, словник же його і синтаксис – словник і синтаксис народної мови, тобто мови його батьківщини, верхньосаксонської. Після перекладу Лютером Біблії в протестантських країнах не відразу визнали канонічність мови Лютера. У Базелі в надрукованій Біблії детально тлумачили “іноземні слова”, а коли вийшов Новий Завіт, то орфографія в ньому була змінена відповідно особливостям фонетики алеманського діалекту, а дифтонги Лютера замінені простими голосними. Для католицької  Німеччини зразковою мовою ще довго залишалася мова імперської канцелярії з її великою кількістю південно-німецьких форм.

В  XVII і XVIII ст. на мову значний вплив справили діалект Саксонії та франкфуртський діалект. В драмах і віршах поети намагалися говорити народною мовою, при цьому кожен посилався на говір тієї області, де він сам народився і виріс. Літературна мова довго не могла вийти на передній план у значній частині південної Німеччини [6].

У ново-німецький період єдність досягнуто в області правопису і морфології. У лексичному ж відношенні Північ і Південь, Схід і Захід мають значні розбіжності на рівні розмовної і частково письмової літературної мови. Так, різні області Німеччини і тепер мають свої особливі назви для деяких речей повсякденного вжитку, для ремесел і знарядь праці, для їжі і т.д.

Порівнюючи, наприклад, два тотожних за змістом меню берлінського і віденського ресторанів, можна дійти висновку, що вони написані різними мовами. “Столяр” в північній Німеччині називається Tischler, у південній – Schreiner, “м’ясник” у північній Німеччині – Fleischer, у південній – Metzger, на півночі говорять Sonnabend, dieses Jahr, на півдні – Samstag, heuer. Кельнський собор називається der Kölner Dom, страсбурзький – das Strasburger Munster. В окрузі Лейпцига замість gehen скажуть duseln, latschen, schlumpen, zotteln або замість reden – bapeln, labern. А берлінець зі словом Affe зв’яже багато фразеологізмів і стійких словосполучень: lackierter Affe, Affenhitze, ik denke, der Affe laust mir і т.д. [с.141-144].

У розмовній мові діалектні відмінності виступають ще рідше, оскільки слова (в тому числі і у літературній мові) акцентуються і артикулюються по-різному, хоча регулятивом у всіх випадках є орфографія. Ще Гете, працюючи директором театру і маючи справу з акторами з різних місцевостей Німеччини, помічав, що багато з них при вимові слів не відрізняють b від p, d  від t, для них ці звуки майже однакові. Орфографія як регулятив не завжди досконала. Так, наприклад, історично всі короткі голосні у відкритих складах стали довгими. Саме тому в парадигмах відмін іменників кількість корінних голосних у різних відмінках може бути різним. У північній Німеччині відмінюють: das Rad – des Rades, das Glas – das Glases, у південній Німеччині довга голосна за аналогією внесена і в називний відмінок, незважаючи на відкритий склад, тобто парадигма: Rad – Rades, Glas – Glases і т.д. Німецька орфографія консервативніша ніж розмовна мова [1, с. 144-146].

Незважаючи на всі реформи, вона зберегла ще деякі особливості вимови, що давно вже зникли в розмовній мові. Так, в ново-німецькій мові всі s перед r, l, т, п, р, t, w перейшли в звук љ, тобто сер.-верхньонім. snidan – нововерхньонім. schneiden, сер-верхньонім. swimmen – нововерхньонім. schwimmen. На письмі, однак, звук љ , що зазвичай позначається трьома буквами sch, перед t і р, все ще позначається буквою s. У нижньонімецьких діалектах цей перехід s > st не знайшов місця, народ у північній Німеччині і донині говорить slagen, swimmen і т.д. [7].

Територіальні діалекти актуальні й до сьогодні. В історичному сенсі можна говорити про низку ланок, що ведуть від діалекту до літературної мови. До найбільш характерних належать так звані міські діалекти. Вони характерні тим, що в них усунені найбільш яскраві фонетичні, граматичні та лексичні ознаки діалекту, але зберігаються інші його особливості. Прикладом такого діалекту – берлінський діалект у північній Німеччині. В основі –  нижньонімецький діалект, але завдяки швидкому зростанню Берліну як столиці, впливу школи, преси, військової служби тощо, діалект все більше наблизився до літературної мови і поступово нижньонімецький діалект позначається лише в артикуляції і ряді окремих слів та ідіом. І той факт, що сучасні берлінці в усному спілкуванні часто плутають форми давального і знахідного відмінків особових займенників (наприклад, mir замість mich і навпаки). Це пояснюється тим, що  берлінський діалект, як усі нижньонімецькі, мав тільки одну форму для давального і знахідного відмінка – mir [2, с. 82].

У середній і південній Німеччині відмінності між народним говором і літературною мовою досить незначні, тому що літературна мова утворилася з середньо-німецької та нижньо-німецької. Швейцарці та жителі північної Німеччини вивчали літературну мову майже як чужу мову, тому вони говорять набагато коректніше, ніж жителі тих областей, де народний говір сам по собі ближче до літературної мови.

Проте літературну мову можна розглядати як синтез різних діалектів, результатом якого є наявність регіональних лексико-семантичних дублетів або локальних синонімів, багато з яких у свою чергу стали самостійними словами. Так, в сучасній німецькій мові існують семантично різні слова drucken (“друкувати типографським”) і drucken (“давити, тиснути”), які розвинулися з двох діалектних варіантів слова (верхньонім. drucken, сер-німец., drucken). В інших випадках із-за етимологічних дублетів розвинулися ідеографічні синоніми, які близькі лексично і стилістично, але мають різну сполучуваність. Це, наприклад, слова sanft і sacht. Розрізняють 3 групи територіальних дублетів:

1) це територіально обмежені локальні варіанти (Bub, Samstag і т.д.),

2) територіально важливі варіанти (Abendbrot – Abendessen),

3) колишні територіальні варіанти, які увійшли в загальнонімецьку літературну мову, але розрізняються семантично і стилістично (Kissen, Poister, Mutze, Kappe і т.д.), хоча чіткої диференціації у вживанні слів перших двох груп в сучасній німецькій мові вже не спостерігається, так як мова є щось живе, органічне, весь час динамічне [5].

Діалекти є складовою частиною національної мови та національної культури, здатні розповісти історію тієї чи іншої місцевості і є, за словами Гете, тим елементом, з якого душа черпає дихання, хоча вони вже багато в чому пристосувалися до загальних норм мови. В зв’язку з тим, що з розвитком цивілізації в діалекти постійно входять нові слова, що позначають важливі культурні, політичні, наукові та технічні поняття, то загальнонаціональна  мова, у свою чергу, все більший вплив здійснює на територіальні діалекти. Тому, з розвитком прогресу нівелювання діалектів буде зростати, тим паче, що діалекти, як правило, не мають своєї писемності. Отже, не можна ігнорувати той факт, що регіональні діалекти (як, наприклад, нижньонімецький) продовжують все ще виконувати комунікативну функцію (наприклад, на півночі Німеччини це – мова сільської місцевості, виробнича мова і т.д.).

Література

  1. Девкин В.Д. Особенности немецкой разговорной речи./ В.Д. Девкин. – Москва, 1965, с.141-146
  2. Домашньов А.І., Копчук Л.Т. Особливості діалектно-літературних взаємовідносин в національних варіантах німецької мови / А.І. Домашньов // Лексика и лексикографія. – М., 2000, с. 82-84
  3. Жирмунський В.М. Німецька діалектологія / В.М. Жирмунський. – АН СССР: M., 1956, с.25-33
  4. Серебренников Б. А. Общее языкознание: формы существования, функции, история языка./ Под ред. Б. А. Серебренникова. – М.: “Наука”, 1970, с. 62-71
  5. ВЕСТНИК ВГУ, Серия “Лингвистика и межкультурная коммуникация”, 2005, № 1Григорьева О.П.Исторические особенности немецких диалектов

и их взаимосвязь с современным немецким языком.

  1. Педагогічна бібліотека

http://www.pedlib.ru/Books/1/0110/1_0110.shtml

  1. Wikipedia

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82

  1. Енциклопедія «Кругосвіт»

http://www.krugosvet.ru/articles/81/1008184/1008184a1.htm

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720