Феномен творчості Ігоря Павлюка

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Статтю присвячено творчості Ігоря Павлюка, окресленню та характеристиці провідних тематичних груп його поезії. Досліджено основні особливості лірики Ігоря Павлюка.
Ключові слова: громадянська лірика, інтимна лірика, філософська лірика, метафора, порівняння, епітет.

This article is focus on Ihor Pavliuk’s poetry. Thematic groups of his poetry were pointed out and characterized. The main I.Pavliuk’s lyrics features were examined as well.
Key words: civil lyrics, intimate lyrics, philosophical lyrics, simile, metaphor, adjectives.

Актуальність роботи зумовлена відсутністю ґрунтовних досліджень творчості Ігоря Павлюка в сучасному українському літературознавстві.
Мета дослідження: ознайомлення із творчістю Ігоря Павлюка, виокремлення її тематичних стилів та виділення художніх особливостей.
Творчість Ігоря Павлюка надзвичайно актуальна сьогодні, в період входження України в європейський культурний простір. Автор, органічно поєднуючи вірність вітчизняній традиції письма із новими віяннями, прагне бути не тільки модним українським поетом, але й вічним.
До дослідження його творчості зверталося чимало літературознавців, серед який Ігор Ольшевський, Ярослав Голобородько, Володимир Базилевський, Петро Іванишин, Олександр Вертіль, Борис Олійник, Юлія Пігель, Віктор Мельник та інші, але ці дослідження обмежуються чисельними рецензіями на певні книги, передмовами та відгуками. Без сумніву, першість в дослідженні творчого доробку Павлюка належить Оксані Пухонській, яка найґрунтовніше дослідила його творчість у книжці Творчість Ігоря Павлюка: проблематика і тропіка.
“Ігор Павлюк – український поет за природою мислення, фонопису, лексичного депозитарію, образного звучання, ментальної спрямованості, це достеменно національний митець за сутністю й поставою слова, за характером проблематики й лейтмотивів, за органікою ритмостилю й мелодійних малюнків, це український художник за порухами думки, ліризмом манери, епічністю погляду, культурою версифікації, духом світовідчуття. Ігор Павлюк – це митець, який, базуючись на традиції, виходячи з традиції, керуючись національними поетичними традиціями, зумів осучаснити їх постмодерними вкрапленнями, “родзинками”, образно-стильовою шліфовкою настільки, що від цього його українська інтенціональність постала ще багатограннішою, ще симфонічнішою” [2; 6] – так висловився про Ігоря Павлюка Ярослав Голобородько. І ці слова вповні характеризують багатогранну творчість поета.
Умовно можна визначити три тематичні групи творчості Ігоря Павлюка, які досить часто перетинаються між собою: філософська, громадянська та інтимна лірика. Між ними немає чіткої межі, адже роздуми про батьківщину часто зачіпають одвічні філософські питання, а про свою рідну землю він часто говорить як про кохану жінку.
Якщо ж говорити про громадянську лірику І. Павлюка, то основну частину в ній займає патріотична поезія, в якій автор реально відображає події сучасності, висвітлює усі глобальні українські проблеми. Почуття І. Павлюка до своєї батьківщини непересічні, він “не торгує своєю любов’ю до материзни, не дрібнить її з мітингу на мітинг. У Павлюка не знайдемо щохвилинних, надривних присягань Україні” [3], він любить її тихо та сильно. Україна для Ігоря Павлюка – це, насамперед, батьківщина, а тільки потім держава, він розмежовує ці поняття, адже глибоко закоханий у свою країну, але глибоко розчарований у своїй державі [1].
Знаковими у цьому пласті поезії є збірка «Україна в диму», деякі поезії якої було написано за кордоном, зокрема «Смерть золотого міту (Американський щоденник)», де Павлюк розвіює міф про щасливе та безтурботне американське життя, адже там “Запах ладану з грішми змішався”. Цією метафорою І. Павлюк дає зрозуміти читачу, що там святість купується за гроші. Йому не треба дароване чи куплене, своє щастя він воліє вистраждати на своїй рідній землі, адже “ліпше бульбу з лушпайками їсти там, / де народжений, вдома, / ніж тікати від себе в простір…” Як відомо, такі мотиви лірики викликані загальнонаціональною проблемою України – тотальною еміграцією, яка в дев’яностих роках минулого століття заполонила нашу землю. Тисячі талановитих людей покинули тоді свою землю в пошуках легкого хліба та щасливого, багатого життя. Ігор Павлюк був одним із них, але для нього “Чужина – то аналіз, чи в мене дніпрова кров” [7; 36]. Тому далі він пише твердо та впевнено:
Я вернусь в Україну. В початок усе вертає. Там я буду бідніший за чорта, Багатший за себе, бо… Там болючіший час. Чужина ж тільки простір має. Чужина – то усе, чого не торкнувся Бог [7, с. 34].
В останньому рядку помічаємо гіперболу, яку часто зустрічаємо при описі патріотичних почуттів до батьківщини.
Не менш важливим є цикли «Провінція» та «Провінція і колонія», в яких автор в образі провінції показує сучасну Україну та її проблеми, зокрема її довготривалу сонливість та пасивність народу: “Провінція – то не села, / То там, де нема повстань”. Тут знову порушено емігрантську проблему України, яка на той час дуже турбувала І. Павлюка: “Провінція – / Звідки їдуть найкращі жінки / До Гондурасу чи Сербії.” В цьому циклі поезії автор висвітлює ще одну вічну проблему українців: “Тут брешуть всі – / Газети й дзеркала./ Поети ходять,/ Як магнітні бурі…” Це надзвичайно відверто сказана правда, буквально кинута в вічі, якої І. Павлюк не соромиться [7; 10-11].
Сучасні проблеми українського села Ігор Павлюк порушує у циклах «Село XXI. Ретромодерн» та «Село XXI. Глибинка», в першому з якого йдеться про вимушену модернізацію села, засмічення духовних цінностей модними тенденціями, урбанізацію села:
А тут
Димом пахне,
Солодким, як чорноземи.
А там – бензином і кров’ю,
Куди ми ідемо… [7; 51].
Порівняння “солодким, як чорноземи” нагадує читачу про невидимий зв’язок справжнього українця зі своєю рідною землею. У другому циклі мова йде про ще одну важливу проблему сучасного села – його занепад: “Нема ні клубу, ні веселих свят…”, адже, як нам відомо, сьогодні більшість свідомої молоді з усіх сил прагне покинути село. Українці поволі втрачають свою любов до рідної землі, яка віками поєднувала їх, а разом із нею втрачають й узи, які поєднують їх зі славетними предками-хліборобами.
Такою є громадянська лірика Ігоря Павлюка – повною патріотичних мотивів. Вона порушує чи не всі проблеми сучасної України та її суспільства. З іншого боку, вона повна неймовірних зізнань в коханні своїй рідній землі, заради якої Павлюк повернувся з еміграції.
Щодо інтимної лірики, то знаковою тут є збірка «Стихія», яка повна чуттєвості та переживань автора. Інтимна лірика тонко межує із філософською, адже глибокі почуття породжують не менш глибокі роздуми. У поезії «Я тебе люблю» Павлюк пише: “Не було б у світі смерті й суму, / Не було б причини веселитись” [6; 13]. У цих словах є своєрідна філософія життя поета, адже він не боїться страждань та незгод, він знає, що вони гартують його душу і ведуть його до очікуваного щастя.
Особливо любовна тематика переважає в ранній творчості автора, де також часто зустрічаємо мотив нерозділеного кохання. І. Павлюк не вживає імен, його інтимна лірика – це описи, роздуми, рефлексії. Його рання лірика про кохання здається дещо наївною. Пізніше ж ми помічаємо ускладнення і сюжетів, і форми лірики [8; 28-30].
Часто зустрічаємо звертання до об’єкта кохання: “Спокуснице, спокутнице, Прокуло…”, “Бачиш, Мавко, молодість проходить” (вже навіть в одному рядку помічаємо натяк на глибокий філософський роздум про швидкоплинність людського буття), “Та ти не сердься, дівчино, не сердься”, “Гірко нам, циганко, дуже гірко” [6; 14, 15,25,46 ].
Вражає тропіка цього пласту поезії, адже тут є і надзвичайно тонкі метафори, несподівані порівняння та епітети. Порівняння вражають читача своєю щирістю та глибиною: “Ми красиві… як в труні”, “Пахне, як дитина, поцілунок”, “Облітають слова, як вечірні розсипи липи”, “Кінь утік, як втікає час”, “Заросту бородою, мов стежечка до могил”. Метафоричність поезії дуже незвичайна, автор не вживає стандартних метафор, до яких всі звикли, його метафори неологічні та глибокі: “Ти така летюча”, “Над осінню бурштинової проби”, “Вітер миється волоссям”, “У очах колисала індійське небо”, “Ти пробачиш мені хуртовину віршів”, “душі дроти колючі”, “плаче поїзд”. Епітети дають найточнішу характеристику предметам і явищам, з їх допомогою І. Павлюк візуалізує дійство: “крихкий камінний сміх”, “дикий мак”, “райський гріх”, “дівка купальська”, “по космічних трасах”, “білий спокій”, “чорний вітер”, “нестаріючі очі Бога”, “літній бузковий вечір”. Зустрічаємо також дуже цікаві оксиморони: “райський гріх”, “зігріти снігами”. Ці художні засоби вповні демонструють талант І. Павлюка, його чуття слова, а також найточніше передають його інтимні переживання.
Ігор Павлюк не соромиться своїх почуттів, він заглиблюється в них, прагне зрозуміти себе з їх допомогою, тому й інтимна лірика межує із філософською, адже навіть в коханні він прагне зрозуміти себе та світ навколо. Життя для Павлюка нерозривно пов’зане із коханням і навпаки.
Щодо філософської поезії автора, то тут переважає мотив швидкоплинності буття, роздуми про смертність та скороминущість людини на землі. І. Павлюк постійно усвідомлює присутність смерті в житті і, навіть пишучи про кохання, пам’ятає про людську недовговічність. Крім того, автор розуміє, що не вічний не тільки він, не вічне усе навколо, що, можливо, ще більше пригнічує:
Рідна хата старіє, старієм всі.
В крилах усмішок губим болі [5; 6].
Особливо часто автор говорить про минущість молодості, закликаючи не втрачати її, цінувати кожну хвилину: “Так цілуй мене, бо роки йдуть… / Роки йдуть, мов коні на полудень…”, “Кінь утік, як втікає час” [6; 28, 63]. Не можна не помітити, що образ часу в автора асоціюється із конем, про що говорять часті порівняння.
Ігор Павлюк досить часто заглиблюється в роздуми про неминуче наближення смерті, але це не заважає йому жити та творити, можна сказати, що частково смерть є його жахливим натхненником:
Інтерес до життя проминає, немов електричка.
Кисень білим вином прострумує у жили мої.
Але я іще є. І буття моє – імпульсна звичка.
Наді мною не хрест, поки що тільки Сонце стоїть [4].
Такою є лірика Ігоря Павлюк – непересічною та щирою, сповненою громадянських та філософських мотивів, із художньо переконливими порівняннями, метафорами та епітетами.

Список використаної літератури
1. Бурунда І. Ігор Павлюк: Справжня творчість – це претензія на заснування релігії. [Електронний ресурс] // Буквоїд. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2011/10/11/074213.html.
2. Голобородько Я. Між українністю та українськістю: ніша Ігоря Павлюка / Ярослав Голобородько. // СІЧ. – 2007. – №12.
3. Олійник Б. І. Озон його поезії / Борис Ілліч Олійник. // Літературна Україна. – 2008. – №1.
4. Павлюк І. З. Екзистенційний диптих [Електронний ресурс] / Ігор Зиновійович Павлюк – Режим доступу до ресурсу: http://maysterni.com/publication.php?id=65168.
5. Павлюк І. З. Скляна корчма / Ігор Зиновійович Павлюк. – Дрогобич: Відродження, 1995.
6. Павлюк І. З. Стихія / Ігор Зиновійович Павлюк. – Тернопіль: Джура, 2002.
7. Павлюк І. З. Україна в диму / Ігор Зиновійович Павлюк. – Луганськ: Книжковий світ, 2009. – 168 с.
8. Пухонська О. Творчість Ігоря Павлюка: проблематика та тропіка / Оксана Пухонська. – Луцьк: Твердиня, 2010. – 86 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720