Українізація православ’я на Волині в міжвоєнний період

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті висвітлено питання розгортання національно-церковного руху, його витоки та перебіг в Православній церкві міжвоєнної Польщі. Зокрема, проаналізовано етапи процесу українізації церковного устрою та роль православних українців Волині в боротьбі за утвердження і збереження духовної, релігійної, національної самобутності.
Ключові слова: національно-церковний рух, українізація, православ’я, богослужіння, польський уряд.

The article deals with issue of the national and church movement expanding in the Orthodox Church in Poland. In particular, the organisation stages of the church Ukrainisation process and the Volyn’ Orthodox Ukrainians role in the struggle for strengthening and preservation of their spiritual, religious, and national originality were considered.
Key words: national and church movement, Ukrainisation, Orthodoxy, public liturgy, Polish government.

Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Українська Православна Церква є духовною основою українського народу, одним із головних чинників національного самовизначення українців. Наша історія засвідчує, коли намагались знищити Україну, то для цього використовувались не тільки політичні засоби, а й релігійна політика, яка ставила за мету знищення духовного коріння українського народу, а саме його церкви.
Відтворення історії православ’я на Волині багато в чому дає своєрідний ключ для вирішення внутріправославних, міжконфесійних і державно-церковних відносин у незалежній Україні.
В останні роки з’явилося чимало наукових праць, у яких досліджуються окремі аспекти проблеми історії міжвоєнного періоду в регіонах України, зокрема на Волині.
Запропонована стаття обумовлена насамперед тим, що хоча в останні роки вітчизняні науковці – історики, філософи, релігієзнавці – зробили значний внесок у дослідження реалій релігійно-церковного життя українського православного населення, яке в міжвоєнну добу (1921 – 1939 pp.) опинилося під владою Польської держави, але через брак та малодоступність багатьох автентичних джерел усе ще залишається багато «білих плям» у висвітленні того, з якими проблемами стикалися православні українці, котрі намагалися надати своїй церкві рис, притаманних їхній духовно-культурній традиції.
Розвиток національно-церковного життя на Волині у міжвоєнний період знайшов певне відображення й оцінку в працях українських та зарубіжних авторів. Зокрема, помітний вклад у дослідження минулого Української церкви в краї зробили волинські історики В.Рожко, М.Кучерепа, В.Борщевич. Серед них слід відмітити працю В.Борщевича «Українське церковне відродження на Волині (20-40-ві рр. ХХ ст.)». У монографії робиться спроба дослідити джерела й особливості розвитку українського церковного відродження на Волині у 1920-1940-і рр.
Проблема церковно-релігійного життя Волині у міжвоєнний період активно розроблялася і сучасними істориками – О. Альошиною та А. Смирновим.
Значний інтерес при вивченні зазначеної теми представляють напрацювання в діаспорі – праці І. Власовського. Цінною основою глибокого дослідження національно-релігійних процесів у міжвоєнній Волині можна вважати студію з етноконфесійної проблематики такої дослідниці, як Н. Стоколос.
Звертаючись до питання про витоки процесу українізації православ’я на східних теренах Польщі в 20—30-х роках XX ст., необхідно зазначити, що глибинні коріння цього явища — в подіях суспільного й церковного життя України початку XX ст. Одним із центрів, де формувалася ідея українізації православ’я, був Житомир. Ще на початку 1905— 1907 рр. у Волинській духовній семінарії було організовано українську громаду. Помітною віхою в розгортанні руху за українізацію православної церкви на Волині стали Волинські єпархіальні з’їзди духовенства та мирян у Житомирі, які відбулися 14—19 квітня та 23—30 червня 1917 року. На них принципово й гостро обговорювалися питання українізації православного церковного життя, вільного розвитку та самоусвідомлення українського народу, здійснення реформ школи і церкви, визначалася тактика духовенства й української інтелігенції в досягненні поставленої мети. З січня 1918 р. в Житомирі засновано українське церковне братство Святого Спаса. Серед його головних завдань — оборона православної віри як національної, споконвічної віри українського народу, збереження стародавніх українських церковних звичаїв, запровадження в церковних відправах української мови.
Своєрідними віхами процесу українізації православ’я були діяльність Володимирського церковного правління (організоване у Володимирі-Волинському 1919 р.), відозва єпископа Кременецького Діонісія від 16 січня 1921 р. із закликом до духовенства запроваджувати українську мову в практику церковного життя православ’я, ухвали з питань українізації церкви Волинського єпархіального зібрання духовенства та мирян, що відбулося 3—10 жовтня 1921 р. в Почаївській лаврі [4, c. 296].
Погоджуюся із твердженням Н. Стоколос, що українізація православ’я стала можливою тому, що вона стимулювалася усвідомленням національного в духовно-релігійних виявах українців і віддзеркалювала патріотичні настрої віруючих, розуміння певною частиною парафіяльного духовенства потреби в більш тісних зв’язках з масами парафіян. Діяльність парафіяльного духовенства та церковного керівництва в цьому напрямі певною мірою була одним із засобів боротьби проти полонізації, яка посилювалася з року в рік. Найбільш плідним у цьому аспекті виявився період, який охоплює приблизно десятиріччя (1926—1936). Кульмінаційним моментом у перебізі подій, пов’язаних із діяльністю української громадськості з українізації церкви та її демократизації, стали 1926—1928 роки. Саме в цей час одним із найзначніших центрів боротьби за українізацію церковного життя виступав Володимир-Волинський. За активної участі української громадськості, організованої в осередках “Просвіти”, вдалося досягти українізації богослужінь у Володимирському Свято-Успенському соборі. Одним із важливих моментів у діяльності мирян та української громадськості, спрямованої на подальшу реалізацію на практиці ідеї українізації церкви, її демократизації, був церковний з’їзд у Луцьку 5—6 червня 1927 р. [9, c. 238-239]
Отже, православні українці, що складали більшість православних громадян у відновленій Польщі, повинні були зреагувати на зміни державно-політичні й адміністративні, адже в церковно-адміністративному відношенні частина єпархій Північно-Західної України до 1924 р. належали юрисдикції Московського патріархату. Тому питання про розмосковлення церкви цього регіону стало найголовнішою потребою часу. Загалом, боротьба за розмосковлення Православної церкви набула значення боротьби за одну із форм існування українців як нації.
Варто наголосити про важливість резолюцій Волинського Єпархіального з’їзду про Духовні школи, зокрема Волинську Духовну семінарію в Крем’янці (1919-1939 рр.), видання єпархіального друкованого органу «Православна Волинь», який був започаткований в Житомирі 6 травня 1917 року на зміну Волинським єпархіальним відомостям, і перше число якого вийшло з січня 1922 року в Крем’янці [8, c.188-189].
Щодо Волинської Духовної семінарії в Крем’янці, то цей Духовний навчальний заклад впродовж 20 років готував кандидатів на священство. Семінарія була не тільки складовою ланкою безперервного історичного ланцюга духовної освіти на історичній Волині, а й виховала вона десятки священиків патріотів, які робили все можливе, щоб на західній Волині, окупованій поляками, відроджувати святе вікове українське православ’я [6, c. 79].
Значну роль в українізації православної церкви відігравало Товариство імені Петра Могили, урочисто відкрите 19 листопада 1931 р. в Луцьку. Повна його назва — Товариство прихильників православної освіти і охорони традицій православної віри. На процес українізації православної церкви в Польщі, особливо на Волині, позитивно вплинула висвята на єпископа Луцького архімандрита Полікарпа (П.Сікорського), яка відбулася 10 квітня 1932 р.
Українізаційний процес мав суттєві відмінності в сільських та міських парафіях. У сільських парафіях, де населення в основному було однорідне — українське, він протікав досить спокійно. У містах він дуже часто супроводжувався багаторічним протистоянням прибічників української мови церковних відправ та їхніми противниками — зросійщеною частиною духовенства [4, c. 298].
У міжвоєнний період на Волині було закладено основи другого відродження Української церкви. Вже у другій половині 30-х рр. у 2/3 храмів краю у відправах частково чи повністю вживалась українська мова. Нею ж здійснювалось і внутрішньоєпархіальне діловодство та листування.
Не можна залишити поза увагою відомого висококваліфікованого лікара-спеціаліста й водночас філософа, релігієзнавця, культуролога, мистецтвознавця, церковного композитора, фольклориста, українського церковного та громадського діяча – Арсена Річинського. Ця людина активно трудилася на громадській ниві, змагаючись за незалежну Українську державу й за незалежну православну українську церкву. Він був одним із провідних діячів церковного руху за українізацію Православної церкви на Волині у міжвоєнний період [1, c. 28-31].
Узагальнюючи розгляд процесу українізації православної церкви в Польщі в міжвоєнний період, необхідно звернути увагу на те, що процес дав плідні результати. У тій чи іншій мірі в богослужбовій практиці вживалася українська мова. У кінці 30-х років досягнення українізації та демократизації церкви проявилися в поширенні значної кількості богослужебних книг, перекладених українською мовою, виданні церковних часописів українською мовою.
Отже, в 20—30-ті роки XX ст. на українських землях, які були в складі II Речі Посполитої, розгорнувся потужний і результативний рух, спрямований на українізацію православ’я. Він був яскравим свідченням пробудження національної самосвідомості українського населення, важливим етапом вияву його національної самоідентифікації.

Список використаних джерел та літератури
1. Альошина О. Участь Арсена Річинського у русі за українізацію православної церкви / О. Альошина // Мандрівець. – 2010. – N 3. – С. 28 – 30
2. Борщевич В. Українське церковне відродження на Волині (20-40 – ві pp. XX ст.). – Луцьк: Ред. -вид. відділ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 254 с.
3. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – Нью-Йорк, Бавнд Брук, 1975. – Т. 4: (XX ст.), Ч. 2 – 384 с.
4. Колодний А. М. і Яроцький П. Л. Історія релігії в Україні / За ред. А. М. Колодного і П. Л. Яроцького. – К.: Знання, 1999. – 735 с.
5. Кучерепа М.М. Волинь у міжвоєнний період (1921-1939) – Луцьк: РВГ «Реабілітовані історією», 1994. – 60 с.
6. Рожко В. Волинська Духовна семінарія. – Луцьк, 2004. – 278 с.
7. Рожко В. Є. Нарис історії української Православної церкви на Волині: Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Медіа, 2001. – 672 с.
8. Рожко В. Українське православне книгописання і книгодрукування історичної Волині XI-XX ст., – Луцьк, 2005. – 251 с.
9. Стоколос Н. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ – перша половина ХХ ст.): Монографія. – Рівне: «Ліста – М», 2003. – 480 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720