Сутність письмової угоди Національного банку України з банком як захід впливу за порушення банківського законодавства

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розкрито поняття письмової угоди, що укладається у сфері банківської діяльності. Також визначено умови, за яких можливе підписання такої угоди, сторони, особливості їх поведінки. Наголос зроблено на тому, аби розглянути угоду з двох позицій – як акту волевиявлення, та як акту заходу впливу.
This paper analyses the meaning of written agreement that concludes in the sphere of banking. Outlined the conditions as well, which make the signing of such paper possible, the parties, features of their behavior. Emphasis is put on that to review the agreement from both sides – as the act of expression, and as the act of sanction.

Ключові слова: письмова угода, НБУ, банк-порушник, заходи впливу.     

Закон України «Про банки і банківську діяльність» у ст. 73 наводить приклад ще одного виду договірних актів у законодавстві, що має особливий характер та правову природу, а саме – угода між НБУ та банком. Причому, з другої сторони постає не просто банк і предметом договору не є будь-які міжбанківські операції, мається на увазі, банк-порушник й така угода застосовується як засіб впливу з боку НБУ. Відтак, можливість укладення такої угоди закріплена у п.3 цієї ж статті: «укладення  письмової  угоди  з  банком,  за  якою банк чи визначена  угодою  особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень,   поліпшення   фінансового   стану   банку,   підвищення  ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо».[1]

Закон, окрім такої опції заходу впливу, передбачає ще дванадцять, починаючи від мінімального – письмового застереження, і до найбільш критичного – відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Важливо також звернути увагу на підстави для вжиття будь-якого з «покарань», перелік яких є вичерпним та вказується у цій же ст. 73:

I.       у  разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону (ЗУ «Про банки і банківську діяльність»),   банківського  законодавства,  нормативно-правових  актів Національного  банку  України, його вимог, встановлених відповідно до  статті  66  цього Закону;               II.       здійснення ризикової діяльності, яка  загрожує  інтересам  вкладників  чи  інших  кредиторів банку;             III.       застосування  іноземними  державами або міждержавними об’єднаннями або  міжнародними  організаціями  санкцій  до  банків чи власників істотної   участі   у  банках,  що  становлять  загрозу  інтересам вкладників   чи   інших   кредиторів   банку  та/або  стабільності банківської системи.[1]

Основні засади укладання письмової угоди детальніше визначені в Постанові Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 (в редакції 19.01.2015) “Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства”.
Змістом цієї угоди є умови, що повинні поліпшити ситуацію, зобов’язують банк-порушник в обумовлені строки усунути виявлені порушення, привести діяльність банку у відповідність до вимог законодавства даного інституту тощо. Звідси й випливає перша притаманна цій угоді риса, що мала б носити радше погоджувальний характер, проте швидше виявляє наявність методу владних приписів. Ще на етапі обговорення умов головним спрямовуючим чинником виступає НБУ, хоч і зазначається, що першопочатком, а отже, ініціатором, виступає сам банк, який власне розробив прийнятний план заходів  та звернувся до НБУ з проектом письмової угоди щодо усунення порушень.  Надалі НБУ має право погодитися чи ні з таким проектом, розглянувши його протягом 15 днів, впевнившись в обґрунтованості, доцільності й ефективності запропонованих дій. Отже, досягнення згоди відбувається з переважанням зауважень НБУ, який виходить не з власного інтересу, а все ж з публічного, тому волевиявлення сторін, що притаманне письмовій угоді, наявне, але з певними «відступами».

Відмінністю цієї письмової угоди від інших є також те, що банку, в результаті її підписання, наділяється колом обов’язків, а НБУ закріплює за собою право, яке одночасно вважається обов’язком, контролювати хід виконання взятих банком на себе зобов’язань. Перелік таких зобов’язань не є довільним, і навіть у цьому питанні банк суттєво обмежений, адже в Постанові приведено варіанти виходу з кризової чи незадовільної ситуації. Разом з тим, таку чітку й визначену позицію НБУ не можна назвати авторитарною, це в основному зумовлено лише потребою контролю за банком-порушником, що є цілком природно і справедливо.

Досить спірним у такому випадку буде питання про природу цього акту – чи є він правозастосовним. Однозначно важко відповісти, але аналіз Розділу 2 Постанови №346 свідчить про наявність обставин, у разі, коли письмова угода набуває властивостей правозастосовного акту, а саме, коли укладається не з ініціативи банку. Згідно з абз. 2 п. 3.7 Глави 3 Розділу ІІ цієї Постанови вказується на наступне: «якщо банк не ініціював укладення письмової угоди з метою усунення виявлених у його діяльності порушень, то Національний банк надсилає до цього банку лист з вимогою, у якому зазначаються строк подання проекту письмової угоди до Національного банку, а також за потреби перелік заходів, які банк зобов’язаний уключити до письмової угоди».[2] У такому випадку угода перестає бути актом обопільного волевиявлення, а рішення НБУ з переліком конкретних приписів банку є індивідуальним актом, за яким вводиться захід впливу за порушення банківського законодавства.

У Постанові щодо письмової угоди визначено в однаковій мірі право вносити зміни та пропозиції як банком, так і НБУ, можливість дострокового припинення угоди, що говорить про двосторонню обумовленість і зацікавленість виконання зобов’язання в обох сторін.

Отже, можемо зробити висновок, що договір, який укладається у сфері банківського права й стосується НБУ та банку, має спектр специфічних відмінностей, адже така угода може виступати як 1) договірний акт НБУ, якщо ініціювання укласти її виходить від банку; та як 2) примусовий захід впливу, у тому випадку, якщо НБУ виявив значні порушення в діяльності банку і за власним рішенням постановив про необхідність укладання письмової угоди та умови цієї угоди;  у такому випадку рішення НБУ набуває характеру індивідуального (адміністративного) акту.

 

Література:

  1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 04.07.2014 №1587// Верховна рада України.
  2. Постанова Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 (в редакції 19.01.2015) «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721