Протиріччя як сюжетотворчий принцип детективу (на матеріалі романів А.К.Дойля)

Поділитися Share on Facebook1Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Г.С.Тарасюк

Студентка ф-ту РГМ, г.А-32

Науковий керівник:

доц. Л.В.Зелінська

У цій статті розглядається роль діалектичної логіки в побудові детективних сюжетів А.К.Дойля, а також класифікація типів детективних сюжетів М.М.Вольського.

Ключові слова: діалектика, протиріччя, сюжет «відкриття» та  «винаходу».

In this article consideration is given to the role of dialectical logic in the organization of detective plots and to the classification types of the detective plots according to Volskii N. N.

Key words: dialectics, contradictions, the plot of “discovery” and “invention”.

 

У своїй творчості А.К.Дойль використовував специфічні методи для створення оригінальних детективів, одним з яких є метод діалектичного протиріччя. Дослідженням цих особливостей детективу як специфічного жанру літератури  займався М.М.Вольський. В одній зі своїх книг, а саме у «Загадковій логіці», науковець намагається розкрити роль діалектичної логіки в конструюванні детективного сюжету, яку активно використовував А.К.Дойль. Досліджуючи специфіку детективу як літературного жанру, він також намагається цим реабілітувати детективний жанр загалом, адже останній вважається жанром маскультури.

Актуальність статті полягає у науковому дослідженні детективу як особливого жанру художньої літератури, який утворений за відповідного впливу діалектичної логіки. Він вважався одним з примітивних жанрів маскультури, проте на даному етапі розвитку літератури досі залишається одним з найпопулярніших.

Мета дослідження: окреслити основні характеристики діалектики, а також основні засади двох типів детективних сюжетів описаних Вольським М.М., визначити приналежність діалектичного методу та встановити відповідність сюжетів відносно детективних оповідань.

Об’єктом дослідження постає детективна повість Артура Конан Дойля  «Скандал у Богемії».

Предмет наукового дослідження є відображення діалектичного типу мислення в детективних творах та специфіка сюжетів «відкриття» та «винаходу».

У дослідженні використаний метод структурного аналізу. Метод індукції був використаний для визначення ролі діалектики в детективних повістях. Книга «Загадкова логіка» М.М.Вольського є основним джерелом статті.

Новизна праці визначається виявленням особливостей детективу, як жанру, що ставить під сумнів його приналежність до примітивних жанрів. Визначено два типи сюжетів та роль діалектичних протиріч, що досліджував М.М.Вольський та використав А.К.Дойль.

М.М.Вольський стверджує, що детектив дає можливість використати свої вміння діалектичного мислення і застосувати на практиці той людський потенціал, який Ґ.Гегель називав «спекулятивним розумом». Незважаючи на  те, що таке мислення притаманне кожній розумній людині, та воно не має місця для застосування в повсякденному житті. Освічені читачі можуть дати високу естетичну оцінку творам детективного жанру, а те специфічне інтелектуальне випробування читача, що виникає при демонстрації діалектичних протиріч, на якому будувався детективний сюжет, пояснює широку популярність цього жанру.[1, 12]

Діалектика, згідно з Гегелем, і є форма (або метод, схема) мислення, що включає в себе процес визначення протиріч, а також процес їх конкретного існування у складі більше високої і глибокої стадії раціонального пізнання того ж самого предмета. Останнє відбувається на шляху подальшого дослідження науки, техніки та «моральності» всієї тієї сфери, що у нього називається «об’єктивним духом»[2, 140]. Порівнюючи цей опис діалектичного методу виявлення і зняття протиріч, яке проводить науковець Ільєнко Є.В. в традиційному дусі гегельянського–марксистського тлумачення діалектики з логічним методом, яким користується герой класичного детектива для розгадування кримінальних загадок, можна виявити, що у своїх основних рисах вони цілком аналогічними. Таким чином, випливає остаточний висновок: метод Шерлока Холмса є діалектичним методом[1, 9].

«Хороший детектив» (правильно сконструйований, цікавий)  визначають наявністю у ньому діалектичної думки, логічного процесу, який може бути виражений у категоріях сюжетної загадки у вигляді діалектичного протиріччя.[1, 12]

Кращі розповіді про Шерлока Холмса належать до класики детективної літератури. Тут детектив (як жанр) виступає в його повністю сформованому і чистому вигляді, без ускладнення, еволюції і розмивання жанрових меж, які нерідко зустрічаються в творах авторів, що наслідували А.К.Дойля.

М.М.Вольський розрізняє два типи детективного сюжету. Один з них сюжет «відкриття». В цьому випадку загадкова подія уже відбулася і складові члени загадки постають перед нами уже як доконаний факт, як суперечливі дані про дійсність. Тому метою детектива є виявлення, тобто «відкриття» нової точки зору, яка, хоча і змінює наше розуміння фактів, але не може відмінити їх наявність в дійсності. При цьому діалектичне зняття суперечності відбувається тільки в нашій свідомості, так як існувало до цього зняття протиріччя між судженнями, яке було обумовлено початковими фактами. Протиріччя було не в речах, а в нашому суб’єктивному розумінні речей. У цьому сенсі діалектика «відкриття» може бути названа «суб’єктивною діалектикою». [1, 12]

Сюжет з «відкриттям» – це найпоширеніший тип детективного сюжету. В ньому реципієнт виступає в ролі вченого, що досліджує якусь загадкову, ще непізнану реальність. У самій реальності факти, що виступають перед нами у вигляді суперечливих суджень, якимось чином вже узгодженні і логічно несуперечливі, про що свідчить саме їх спільне існування. Завдання реципієнта полягає в тому, щоб зрозуміти цю логіку речей і, знявши логічне протиріччя, скорегувати свої уявлення про дійсність, розгадавши таким чином загадку.

Однак, існує й інший підхід до діалектичного протиріччя, і відповідно йому другий тип детективного сюжету. Його можна назвати сюжетом «винаходу». Цей тип сюжету набагато рідше зустрічається у творах детективного жанру, проте А.К.Дойл, недарма вважається класиком детектива, отож і в нього ми можемо знайти приклад такого сюжету. В одному з його оповідань, а саме «Скандал у Богемії» дія розгортається таким чином, що користуючись раніше даними визначеннями детектива, які обов’язково потребують наявності в ньому загадкової події з подальшою розгадкою, ми повинні були б за формальною ознакою виключити це оповідання з числа детективів. В оповіданні немає ніяких загадкових подій. Водночас інтуїтивно ми відчуваємо, що ця розповідь, по суті, мало чим відрізняється від інших творів про Шерлока Холмса, і цей інтуїтивний висновок можна підтвердити шляхом аналізу.  Як і в будь-якому детективі, в даному оповіданні є логічне протиріччя і його діалектичне зняття, але вони представлені в іншому вигляді, а саме, у вигляді діалектики «винаходів».[1, 12]

Суть справи полягає тут у тому, що Шерлок повинен знайти документи і фотографію, що компрометують його знатного клієнта – короля Богемії – і які ховає колишня коханка короля, співачка Ірен Адлер. Роль загадки в даному сюжеті грає наступне протиріччя. Дама, яка виступає тут противником Шерлока Холмса, незвичайно розумна і зуміла так заховати документи у власному будинку, що ніхто окрім неї, навіть найдосвідченіші сищики,не могли знайти схованку.  Переконавшись у цьому, Шерлок Холмс відразу формулює своє завдання у вигляді антиномії, тобто як нездійснене завдання, умови якої суперечать один одному. Єдина людина, яка може видати фотографію, це та ж сама дама, метою якої є її не видавати. Таким чином, щоб вирішити поставлене перед ним завдання, Шерлок Холмс має придумати, тобто «винайти», спосіб, що змушує противника діяти проти власних інтересів і намірів. Здавалося б, при такій постановці великий детектив приречений на поразку. І все ж, завдяки своїй дотепності та таланту він знаходить рішення. По суті справи міркування Шерлока Холмса дуже прості: Ірен не віддає необхідну фотографію ні за які гроші і  не піддаючись ніяким умовлянням, так як вона дуже дорожить нею. Тому, якщо створити видиму загрозу існуванню дорогоцінних документів, то вона буде рятувати в першу чергу їх і саме цим видасть місцезнаходження схованки. Шерлок Холмс інсценує бійку біля воріт Ірен Адлер і під виглядом пораненого, якому потрібно надати допомогу, проникає до неї в будинок, заздалегідь домовившись з доктором Ватсоном про те, що той кине у вікно димову шашку і підніме крик про пожежу. План Холмса повністю здійснюється і йому вдається підглянути, як Ірен кидається рятувати фотографію, чим і видала її місцезнаходження.

Ми бачимо, що в даному випадку протиріччя існує не між двома твердженнями про дійсність, як це було в раніше розібраних прикладах, а між двома вимогами про ще неіснуючу (бажану) дійсність, яка не може бути виконана одночасно яким-небудь відомим загальноприйнятим способом. До конкретного предмету (в даному випадку до людини) пред’являються одночасно дві, що суперечать один одному,  вимоги:

а) він повинен усіма силами чинити опір тому , щоб показати схованку (оскільки цією людиною може бути тільки сама Ірен Адлер , яка сховала документи .)

б) він повинен по своїй волі показати схованку . Рішення подібного роду завдань полягає в конструюванні (винаході)  ще не існуючих в реальності ситуації, в яких обставини логічно не суперечили б один одному[1, 13].

Таким чином, незважаючи на те, що в детективах цього типу загадка (у вузькому сенсі) відсутня, вони все ж відповідають загальному визначенню детективного жанру. У них присутнє діалектичне зняття протиріч. Можна розглядати такі детективи, як певну противагу детективам з класичною загадкою, як їх дзеркальне відображення[1, 13]. Дійсно, те, що з однієї точки зору виглядає як завдання для винаходу, з іншої – після втілення цього винаходу в реальність – буде виглядати для реципієнта, який знає, в чому полягає суть винаходу, як класична детективна загадка.

Досить рідко зустрічається в детективах діалектика винаходів, котра відіграє величезну роль у розвитку реальних процесів. Для більшого розуміння цієї ролі важливо провести чітку межу між «відкриттям» і «винаходом», яка визначається їх ставленням до дійсності, їх різним «онтологічним статусом». Для того, щоб зробити відкриття, необхідно знайти таку проекцію дійсності, в площині якої вихідне протиріччя знімається. Проте ця шукана площина, цей вимір дійсності існує і до відкриття. Воно, можна сказати, «заповнено» якимись предметами, подіями, фактами, судженнями про які (розглянуті в інших площинах, з інших точок зору) утворюють вихідне протиріччя. Ставлення «винаходу» до дійсності істотно інше: вимірювання дійсності, в якому будуть суміщені суперечливі вимоги до предмету, не існує до виникнення винаходу. До його реалізації цього виміру не існує, і воно може бути лише як потенційна можливість. Таким чином, всякий дійсний винахід не просто додає ще один предмет у вже існуючий світ, а й якісно змінює реальність, додаючи до неї новий вимір, нову координату. Завдяки винаходам світ ускладнюється і розвивається. У ньому з’являються предмети і процеси, неможливі в попередньому (до винаходу) стані світу.[1, 14]

Оскільки «винаходи» можуть виникати без участі мислячого суб’єкта, процес розвитку будь-якої системи, в якому знімаються суперечності і виникають винаходи, цілком обґрунтовано може бути названий «об’єктивною діалектикою» розвитку даної системи. Проведене розмежування між суб’єктивною й об’єктивною діалектикою, між тим, що називається  «відкриттям», і тим, що називається «винаходом», є достатньою мірою умовним[1, 14]. Одним з можливих прикладів того, як розвиток, натрапивши на протиріччя і подолавши його, призводить до виникнення нового, є сам детектив, що розглядається як результат розвитку пригодницького жанру.

Мабуть, не надто ухиляючись від дійсної історії літератури, можна уявити протиріччя, які призвели до виникнення детектива. Основним конфліктом, на якому будуються сюжети пригодницької літератури, можна вважати протиборство героя з якимись “злими силами” (як природними силами, так і персоніфікованими в лиходіїв), що заважають торжеству добра і справедливості. Для того, щоб сюжет був захоплюючим, сили, що протистоять героєві, повинні бути досить великі, так щоб перемога над ними вимагала надзвичайних зусиль і відбувалася на межі людських можливостей. Реципієнт з цікавістю стежив при читанні одного роману за тим, як герой долає труднощі, що постали перед ним і при читанні наступного роману вимагатиме, щоб герой долав ще більші труднощі, інакше його інтерес до інтриги ослабне. Але розвиток пригодницького жанру в цьому напрямку, у бік збільшення могутності “злих сил”,які повинен перемогти герой, неминуче веде до появи героїв з надлюдськими якостями, і в кінцевому підсумку герой змушений бути фантастично сильним, сміливим, спритним і таке інше. Тобто “героїчним” в ступені, доведеної до абсурду, втрачаючи при цьому схожість з реальними людьми і перетворюючись на пародію на самого себе[1, 15].

Таким чином, прагнення зберегти читацький інтерес, здійснюване авторами шляхом постійного кількісного посилення тих ознак, збільшення яких досі стимулювало цей інтерес, заводить жанр в глухий кут. Читачеві стає нецікаво стежити за пригодами героя, який, володіючи надлюдськими, чи не обмеженими ніякою реальністю можливостями, легко справляється з будь-якими (мислимими чи немислимими) кількістю супротивників.

Можна припустити, що до моменту зародження детектива (до другої половини XIX століття) можливості розвитку пригодницького жанру в такій кількості були вичерпані. Щоб цей жанр міг вижити, в ньому повинні були з’явитися “винаходи”, що переводять протиборство героя з його супротивниками в інші площини і дають можливість подальшого розвитку. Одним з таких винаходів і став детективний сюжет, що містить загадку і переводить протиборство в інтелектуальну площину. Легко помітити, що за мірками пригодницького роману герой детектива не володіє якимись особливими “героїчними” якостями, в цьому відношенні він просто слабак, що не має жодних шансів на перемогу “злих сил”[1, 15].

Автори класичних детективів добре відчувають це розходження між героями двох жанрів і часто спеціально підкреслюють відсутність фізичної сили, незграбність, слабкість і навіть старезність персонажів, що виступають у ролі головного героя детектива – великого сищика. Наприклад, міс Марпл у Агати Крісті (в збірці оповідань «Тринадцять загадкових випадків») – мила бабуся, яка розслідує звірячі злочини під час в’язання панчіх і світської балаканини. Незважаючи на свою фізичну слабкість, герой детектива – як і герой пригодницького роману – завжди перемагає своїх, часто фізично сильніших супротивників, оскільки в детективі його переваги лежать в іншій площині. Він здобуває перемогу над “силами зла” завдяки силі свого розуму, винахідливості та логіці[1, 15].

У висновку можна сказати, що завдяки зробленому багатьма авторами колективному винаходу, який призвів до появи нового жанру – детективу, пригодницької літератури вдалося знову завоювати інтерес читачів. У статті розглянуто вплив діалектичної логіки на конструюванні детективних сюжетів. М.М.Вольський. розділив сюжет детективів на сюжет «відкриття» та «винаходу». Відповідним прикладом сюжету «винаходу» вважається «Скандал в Богемії», завдяки якому інтерес реципієнтів не зникає вже багато років. Також важливим досягненням нового жанру, в порівнянні з жанром-родоначальником, є те, що його розвиток в напрямку збільшення досягнення героя (його інтелектуальної потужності) не має тепер кількісної межі, оскільки сила розуму – в принципі – безмежна і її фактичні межі залежать лише від інтелектуальних можливостей і винахідливості авторів, які пишуть детективи.

 

 

Список використаної літератури:

  1. Вольский Н.Н. Легкое чтение. Работы по теории и истории детективного жанра. Загадочна логика / Вольский Н.Н. – Новосибирск, 2006. – 5-47 с.
  2. Ільєнков Є.В. Диалектическая логика / Ільєнков Є.В. – Москва, 1984. – 140-142 с.
  3. Укрліб [Електронний ресурс] / Дойл А.К. Пригоди Ш. Холмса. Скандал у Богемії / Дойл А.К. – 2008. Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bookszl/printthebookzl.php?id=95&bookid=3&sort=0
Поділитися Share on Facebook1Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721