Правові наслідки визнання недійсності правочину, щодо якого встановлено вимогу про письмову форму

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розглянуто правові наслідки визнання правочину недійсним, щодо якого встановлено вимогу про письмову форму. Крім того, розмежовано поняття недійсного правочину та неукладеного правочину, нікчемного та оспорюваного провичину, а також їх правові наслідки.

Ключові слова. Недійсний правочин, неукладений правочин, оспорюваний правочин, нікчемний правочин, наслідки правочину.

Annotations. The article deals with the legal consequences of recognition of the transaction annulment for which installed a requirement of the written form. In addition, it demarcates the notion of annulment transaction and unconcluded transaction, void and contested transaction and their legal consequences.

Keywords. Annulment transaction, unconcluded transaction, contested transaction, void transaction, the consequences of the transaction.

Постановка проблеми. Аналізуючи літературу, присвячену інституту правочину, можна говорити про те, що, незважаючи на поширеність та значимість правочинів як юридичних фактів, до тепер в цивільному обороті відсутнє одноманітне наукове визначення поняття правочину. Також не доводиться говорити і про однозначне розуміння природи недійсного правочину. Відсутність чіткого розмежування недійсних та неукладених правочинів у правових нормах свідчить про потребу детального вивчення зазначених понять.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання дійсності правочинів у різний час було предметом дослідження І.М. Ткаченко, В.С. Мілаш, С.С. Потопальського, В.П. Шахматова, Г.Ф. Шершеневича, Є.В. Бернади, Я. М.Романюка та ін.

Завдання дослідження  полягає у детальнішому дослідженні підстав застосування наслідків недійсності правочину, щоб захистити порушені права та інтереси сторін правочину чи інших заінтересованих осіб, та відмежуванні їх від наслідків неукладеного правочину, розмежуванні наслідків нікчемного та оспорюваного правочинів.

Виклад основного матеріалу. У контексті досліджуваної проблеми варто більш детально розглянути питання щодо розмежування нікчемних та неукладених правочинів, оскільки при визначенні природи правовідносин, що виникли між сторонами правочину, який визнано неукладеним або нікчемним, застосовуються різні способи захисту порушеного права [1, c. 183].

Зазначені види правочинів близькі за своїм змістом, так як їх наслідком є відсутність зобов’язальних правовідносин між сторонами правочину. Крім того, така необхідність зумовлюється відсутністю правових норм, які б регулювали такий вид правочинів, як неукладені.

Г. Ф. Шершеневич зазначив, що не слід вважати, що недійсний правочин має місце завжди, коли відсутні деякі його суттєві ознаки, і що такий правочин ще не вчинено, тобто не слід плутати поняття недійсного правочину з неукладеним правочином, коли сторони не дійшли повної згоди для досягнення правочином повної сили.

На відміну від неукладеного правочину, недійсний правочин – це акт, який здійснився, однак у силу наявних у нього недоліків не має правової сили. Неукладений правочин ніколи не існував та існувати не міг, тому правової сили не мав[2]. На відміну від Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, у якому такий висновок випливає зі змісту його норм, про зазначене вище чітко і недвозначно вказано у ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України: «У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся)»[3, c. 37].

Слід зазначити, що з неукладеного правочину не виникають договірні зобов’язання і він не породжує жодних цивільних правовідносин. У свою чергу, недійсний правочин не породжує тих правових наслідків, які притаманні правочинам даного виду, але він породжує правові наслідки, які випливають з його недійсності, тобто його наслідком зобов’язання сторони повернути все те, що було отримано на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення – відшкодувати вартість одержаного. Таким чином, неукладений правочин за своїми характеристиками дуже схожий з нікчемним правочином, тобто є таким, що з самого початку суперечить вимогам закону.

Встановивши, що  правочин є неукладеним,  суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину  недійсним  без  задоволення. Наслідки   недійсності  правочину  до  неукладеного  правочину  не застосовуються, так як вимога про визнання правочину неукладеним не  відповідає  способам  захисту  цивільних  прав  та  інтересів, передбачених ст. 16 ЦК, відповідно,  підстав для його задоволення немає. Про це йдеться в одному з рішень Вищого господарського суду України в справі № 44/196пн. У приватного підприємства “Фірма “Хелп” (далі – Позивач) виникла заборгованість перед Кримським республіканським підприємством “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму” (далі – Відповідач) за договором про надання послуг водопостачання і водовідведення, з метою погашення боргу позивач видав простий вексель. Укладений договір не містить обов’язкової умови про проведення розрахунків векселями, а тому правочин про видачу векселя порушує встановлений законом порядок обігу векселів. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним правочину щодо видачі оспорюваного векселя, суди першої і апеляційної інстанцій не врахували, що в силу ст. 208 ЦК Ураїни правочини між юридичними особами мають вчинятися у простій письмовій формі, матеріалами справи не містять доказів про укладення договору між Позивачем і Відповідачем щодо видачі оспорюваного векселя, а тому неукладений договір (відсутній договір) не може бути визнаний недійсним. Тобто, відсутній предмет оспорювання. Вищий адміністративний суд України скасував рішення попередніх інстанцій щодо оспорюваного правочину та відмовив в позові Позивачу. Тобто дана справа є яскравим прикладом неукладеного правочину[6].

Недійсні правочини поділяються на нікчемні (ще їх називають абсолютно недійсні) та оспорювані. Нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК). Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладення, незалежно від пред’явлення позову та рішення суду (іноді такі правочини називають «мертвонародженими»)[4, c.240]. Нікчемні правочини з  моменту  їх  вчинення  не  породжують  передбачених  ними  правових наслідків. Правочини оспорювані полягають в тому, що вони припускаються дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою у судовому порядку. Тобто, хоч і безпосередньо законодавством їхня недійсність не передбачається, але, разом із тим, у сторони правочину або зацікавленої особи існує можливість звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним.

Самостійно вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена тільки щодо нікчемного правочину. Щодо оспорюваного правочину не може бути заявлена вимога про застосування наслідків недійсності правочину без заявлення вимоги про визнання такого правочину недійсним до суду.

Відповідно до пункту 7 Постанови Верховного Суду Україн  від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду  спору  про  визнання  правочину недійсним   як   оспорюваного   та   застосування  наслідків  його недійсності буде  встановлено  наявність  підстав,   передбачених законодавством,  вважати такий правочин нікчемним,  суд,  вказуючи про нікчемність такого правочину,  одночасно  застосовує  наслідки недійсності нікчемного правочину.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з цивільних та кримінальних справ у справі № 6-29663св12 йдеться про наслідки недійсності правочину. ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом визнати правочин нікчемним та застосувати наслідки його недійсності, посилаючись на те, що між ним та відповідачем був укладений договір завдатку № 1 (попередній договір купівлі-продажу майнового комплексу), за умовами якого було погоджено укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу. Він відповідно до п. 3 попереднього договору прийняв на себе зобов’язання сплатити за об’єкт його вартість у розмірі 4 млн. доларів США. У рахунок виконання умов договору, він сплатив завдаток у розмірі 100 тис. доларів США. У порушення вимог ст. 657 ЦК попередній договір не був нотаріально посвідчений, тобто він є нікчемним. Таким чином, просив позов задовольнити та стягнути на свою користь з відповідача 100 тис. доларів США.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що між сторонами укладено договір завдатку, нотаріальне посвідчення якого не є обов’язковим. Рішенням апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що нотаріально не посвідчений та не зареєстрований договір вважається неукладеним, відповідно не породжує жодних цивільно-правових наслідків, тому не потребує визнання його нікчемним чи недійсним.

Проте суд касаційної інстанції убачає, що перед державною реєстрацією укладеного договору передує його нотаріальне посвідчення. Підписаний сторонами договір нотаріально посвідчений не був, однак на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти. Згідно зі ст. 220 ЦК встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати у даному випадку реституцію, тобто повернути все одержане за договором. Касаційну скаргу на визнання договору нікчемним Особи_1 – задоволено.

Так як дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Проте суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосовуватися у кожному окремому випадку. Пропозиції або бажання сторін не мають правового значення[7].

Аналізуючи норми ЦК України, варто безпосередньо визначити дві групи правових наслідків недійсності правочину, які можна поділити на: загальні (основні) – двосторон­ня реституція (від лат. rеstiture – відновлювати, відшкодовувати) та спеціальні (додат­кові) – відшкодування збитків та моральної шкоди.

Двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення, а отже, згідно ст. 216 ЦК у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути одна одній у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого по­вернення, в тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (наприклад, у ви­падку визнання недійсним договору купівлі-продажу покупець зобов’язаний повернути продавцеві придбане за договором майно, а продавець – повернути покупцеві отримані за майно кошти). Треба зазначити, що для застосування двосторонньої реституції не має значен­ня, хто винний у недійсності правочину.

Крім двосторонньої реституції ЦК передбачає як додаткові наслідки недійсності правочину відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з коментованою статтею, якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції та відшкодування збитків і мо­ральної шкоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Напри­клад, у деяких випадках закон покладає на винну сторону обов’язок відшкоду­вати збитки у подвійному розмірі (ст. 230, 231 ЦК)[5, c. 235].

Отож, щодо правових наслідків недодержання вимоги щодо простої письмової форми правочину, а саме такої, що не потребує нотаріального (або прирівняного до нього) посвідчення, полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачено спеціально, що недодержання письмової форми правочину тягне недійсність останнього, тобто недодержання письмової форми правочину, яка вимагається законом, не призводить до недійсності правочину.

Але порушення простої письмової форми все ж таки тягне певні негативні наслідки для його сторін. Вони полягають у тому, що у разі заперечення його учасниками факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіо -, відеозапису, інших аналогічних доказах. Це значить, що на випадок такого порушення закон встановлює лише заборону для суду обґрунтовувати своє рішення свідченнями свідків[4, c. 244].

Для деяких видів правочинів спеціальним законом може передбачатися недійсність на випадок недодержання щодо них простої письмової форми. Наприклад, згідно зі ст. 546 ЦК, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання (неустойка, порука, застава та ін.), вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (див. коментар до ст. 546 ЦК).

Для цих видів правочинів загальним правилом є визнання їх недійсними у випадку порушення вимоги щодо форми такого правочину. Проте із цього правила існує виняток. Якщо такий правочин укладений усно і одна зі сторін учинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Наприклад, домовленість щодо сплати неустойки на випадок невиконання договору була досягнута у вигляді додаткової угоди до основного договору і письмового оформлення не набула. Після порушення умов основного договору порушник сплатив штраф, але потім зажадав його повернення, посилаючись, що усна угода про неустойку є недійсною. Однак суд згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК може визнати угоду про встановлення неустойки дійсною, оскільки сторони своїми діями (виконання та прийняття виконання) підтверджують наявність між ними правовідносин та свої права і обов’язки у цих правовідносинах.

Висновки. Підсумовуючи викладене, можемо дійти висновку, що для застосування наслідків недійсності правочину необхідно визнати останній недійсним (для оспорюваних правочинів) або здійснити констатацію його недійсності (для нікчемних). Посилання на неукладеність правочину як на спосіб захис- ту порушеного цивільного права є недоцільним, оскільки чинним цивіль-ним законодавством не передбачено такого способу захисту. У разі якщо правочин укладено не було, підстави для застосування наслідків його недій-сності відсутні, натомість із метою повернення безпідставно переданого майна слід застосовувати кондикційні вимоги.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бернада Є.В. Правові наслідки визнання правочину недійсним та неукладеним / Є.В. Бернада // Часопис цивільного і кримінального судочинства Вип. 3(6) – С. 180-189.
  2. Жеков В.І. Павочини, які порушуть публічний порядок за цивільним законодавством України: дис. канд. юрид. наук: спец. 00.03 / Одеська національна юридична академія. – О., 2006.
  3. Романюк Я. М. Момент вчинення правочину та його правове значення / Я. М. Романюк // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 8(108). – С. 36-40.
  4. Харитонов Є.О. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб і доп. / Є.О. Харитонов, О.В. Старцев. – К. : Істина, 2007. – 816 c.
  5. Шевченко Я.М. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: у 2-х т. / За загальною ред. Я.М. Шев­ченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 520 c.
  6. Рішення Вищого спеціалізованого суду України з цивільних та кримінальних справ № 6-29663св12 // Архів Вищого спеціалізованого суду України з цивільних та кримінальних справ за 2012 рік.
  7. Постанова Вищого господарського суду України справи № 44/196пн // Архів Вищого господарського суду України за 2010 рік.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720