ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

 

У статті розкривається та досліджується поняття державного управління як одного з найважливіших інститутів держави і права. Також здійснюється виокремлення та аналіз ознак державного управління. Значна увага у статті приділяється питанню принципів державного управління.

The article reveals and examines the concept of  public administration as one of the most important institutions of the state and law. Analysis features of public administration also carried. Much attention in the article given to the principles of public administration.

Ключові слова: державне управління, принципи державного управління, функції держави, держава, влада.

 

Актуальність дослідження обумовлюється насамперед тим, що у науковому середовищі та на практиці досить часто поняття «державне управління» порівнюється з поняттям державної служби. Так, категорія «державне управління» та «державна служба» наразі досить часто вживається при обговоренні економічних проблем, здійсненні політичної пропаганди, обґрунтуванні та узаконенні державної політики. Для правильного розуміння значення цього поняття, необхідно дослідити його зміст, принципи функціонування та ознаки. На жаль, на сьогодні ще не існує єдиного погляду на те, що собою представляє державне управління і в чому проявляється його державно-правова сутність. Дослідження даного інституту важливе не лише з точки зори юридичної науки, не меншу важливість воно складає з практичної сторони, адже будь-яка особа постійно перебуває у нерозривному зв’язку з державою, а відповідно вступає у відносини державного управління або як об’єкт управління або як його суб’єкт.

Крім цього, побудова демократичної, правової держави потребує вироблення чіткого наукового уявлення про ознаки, особливості, властивості, характерні риси управління, що притаманні всім суспільствам на різних стадіях розвитку. Поряд з цим надзвичайно важливим є розуміння характеру державного управління, здійснюваного у конкретних часово-просторових рамках. Адже процес управління повинен якомога повніше відповідати демократичним принципам, позаяк люди володіють невід’ємним, природним правом на самоврядування [4, С. 99].

Метою наукового дослідження є визначення поняття та змісту державного управління з точки зору правової науки, аналіз принципів та ознак державного управління, визначення та оцінка значення державного управління як основного виду державної діяльності.

Серед вчених, які займалися розробкою цього питання слід відзначити О. Ю. Волковича, В. Б. Авер’янова, Б. П. Курашвілі, А. О. Дєгтяря, В. Б. Дзюндзюка, О. М. Бандурку, Ю. П. Битяка, В. Ф. Опришка, С. В. Ківалова, Ю. О. Оболенського, Н. П. Матюхіну, Г П. Ситника, В. М. Мартиненка, Ю. О. Куца та ін.

Державне управління становить основну частину предмета адміністративного права. В найбільш загальному вигляді державне управління можна визначити як управління, яке здійснюється державою з метою реалізації покладених на державу завдань та функцій.

Для дослідження та аналізу особливостей цього складного інституту адміністративного права, варто дати визначення поняття «державне управління», щодо якого досі немає єдиної наукової думки. Для представників науки адміністративного та конституційного права найважливішим є розгляд цього суспільного явища як процесу з притаманними йому закономірностями, причому перевага віддається змісту діяльності, яка є сутністю державного управління [2, С. 39].

На думку В. П. Пилипишина, категорія «управління» являє собою діяльність уповноважених органів, що спрямована на досягнення конкретних завдань за допомогою управлінських методів, способів та функцій [8, С. 10]. У найбільш загальному вигляді державне управління тривалий час визначалось як виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, котра виявляється у безпосередньому повсякденному й оперативному впливові на різноманітні суспільні відносини у країні [9, С. 213]. Проте таке визначення не охоплює усіх особливостей державного управління і потребує уточнення та розширення.

Науковець галузі адміністративного права Г. В. Атаманчук зазначає, що державне управління – це практичний, організуючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження або перетворення, який спирається на її владну силу [1, С. 38]. В свою чергу, на думку В. Б. Авер’янова під державним управлінням потрібно розуміти особливий та самостійний різновид діяльності держави, що здійснює окрема система спеціальних державних органів – органів виконавчої влади [5, С. 6].

Таким чином, державне управління – це частина соціального управління, тобто управління людьми та їх колективами. У вужчому значенні – державне управління – це управління персоналом державної служби, а також суспільними сферами (економікою, правовим процесом, соціальним забезпеченням, культурою), суспільними групами, організаціями та інститутами.

З точки зору політичної науки (політології) деякі науковці пропонують наступне визначення поняття «управління»: вид суспільної діяльності, який передбачає систему скоординованих дій впливу суб’єкта на об’єкт з метою досягнення певних організаційних цілей. Суб’єктами управління є керівники вищої, середньої та нижчої ланок, елітні групи й організації, а об’єктами управління – окремі особи, групи, організації, інститути, процеси. Відповідно, «державне управління» – це складова політичного управління, яка одночасно поєднує політичні та адміністративні засоби.

Принагідно зазначимо, що у широкому розумінні поняття державного управління поширюється на всі три гілки влади – виконавчу, законодавчу і судову, а у вузькому – тільки на виконавчу [3, С. 150]. Такий поділ зумовлюється особливістю державної діяльності, здійснення якої, у певній мірі, покладається на державне управління.

Слід зазначити, що існують три види державної діяльності (влади): законодавча, виконавча і судова. Кожен із цих видів діяльності здійснюється спеціальними державними органами, які в сукупності складають державний апарат. Всі ці органи здійснюють державне управління, тобто регулюють діяльність держави в цілому. Таке управління ще називають державним управлінням в «широкому» розумінні. Предметом же адміністративного права є державне управління у «вузькому» (власному, спеціальному) розумінні, тобто діяльність органів виконавчої влади. Таким чином, предметом нашого дослідження буде поняття державного управління у вузькому, адміністративно-правовому значенні.

Як зазначає В. В. Цвєтков, державне управління є матеріалізоване виявлення (вираження) державної влади, що здійснює визначені нею спільні цілі й завдання у межах системи цієї влади, виходячи з принципу поділу влади [4, С. 102]. Отже, це вид державної діяльності, у межах якої практично функціонує виконавча гілка державної влади. У нашому трактуванні державне управління – це форма практичної реалізації виконавчої влади.

Варто зазначити, що поряд з поняттям державного управління також виділяють «механізм державного управління». Так, О. В. Федорчак вважає, що механізм державного управління – це складна система, призначена для практичного здійснення державного управління та досягнення поставлених цілей, яка має визначену структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об’єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням [10].

Державне управління, як один з найважливіших інститутів адміністративного права характеризується певною сукупністю ознак. Зокрема, управлінська діяльність: має загальнодержавний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства; є виконавчою щодо законодавчої діяльності, а тому називається підзаконною; здійснюється особливою групою державних органів – органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування; є активною і цілеспрямованою; має безпосередніми об’єктами галузі економіки, соціально-культурного і адміністративно-політичного розвитку; має яскраво виражений організуючий зміст, тобто в процесі цієї діяльності організуються відносини між людьми та їх колективами; здійснюється повсякденно і безперервно (на відміну від законодавчої і судової); має юридично-владний або розпорядчий характер (кожен суб’єкт управління наділяється певним обсягом прав, за допомогою яких і досягається мета виконавчої діяльності).

Також варто представити класифікацію характерних рис державного управління, які виділяє професор у галузі адміністративно-правових наук В. В. Цвєтков [4, С. 127]:

  • державне управління є передусім соціальним, політичним явищем;
  • державне управління виступає як процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження і поза нею не існує. Зміст влади якнайповніше виявляється в державному управлінні;
  • державне управління – це діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, чим підкреслюється його виконавче призначення – організаторська виконавчо-розпорядча діяльність державних органів;
  • діяльність органів державного управління здійснюється на підставі й на виконання законів, тобто державне управління – підзаконна діяльність, хоча й володіє владно-розпорядчими повноваженнями.

З огляду на вищезазначені ознаки державного управління, різні трактування цього інституту, державне управління можна визначити як соціальну функцію, що виявляється у владно-організуючій діяльності державної влади, яка забезпечує узгодження спільної праці, побуту та різноманітних інтересів та потреб людей для досягнення суспільно важливих цілей та завдань.

Будь-який інститут держави, права та науки характеризується сукупністю принципів, які визначають основний зміст та правову природу розглядуваного інституту. Принципи державного управління – це керівні правила, що відбивають зміст законів і закономірностей і мають бути закріплені в нормативно-правових документах та використовуватися в науковій та практичній діяльності фахівців з управління [7, С. 8].

Майже всі науковці, що досліджують проблеми теорії та практики управління як явища та, зокрема, державного управління, розглядають питання класифікації принципів, наводяться такі їхні групи: соціально-політичні, організаційні, організаційно-політичні, організаційно-технічні, економічні, організаційно-правові, загально-суттєві, видові, загальні, окремі, суспільно-політичні, функціонально-структурні, організаційно-структурні, принципи державно-управлінської діяльності [1, С. 267].

Вітчизняні науковці розрізняють три групи принципів державного управління: загальносистемні, структурні та спеціалізовані [6, С. 38].

До загальносистемних принципів належать: принцип об’єктивності управління; демократизму; правової впорядкованості; законності; розподілу влади; публічності; поєднання централізації і децентралізації.

Принцип об’єктивності державного управління є відправним і зумовлює необхідність врахування у всіх управлінських процесах вимог об’єктивних закономірностей та реальних можливостей суспільних сил.

Він виражає залежність системи державного управління від:

  • суспільних, законодавчо визначених цілей, які поставлені та вирішуються в певний історичний відрізок часу;
  • характеру, рівня розвитку і закономірностей суспільства, перш за все тих його компонентів, що виступають як керовані об’єкти;
  • наявних засобів і ресурсів, що підлягають залученню в управління;
  • внутрішніх закономірностей функціонування і розвитку управління як певного системного суспільного явища.

Принцип демократизму відтворює народовладдя в державному управлінні й передбачає встановлення глибоких і постійних взаємозалежностей між суспільством і державою як передумови формування демократичної системи управління, яка б базувалась на демократичних засадах її здійснення в інтересах усіх або переважної більшості громадян.

Принцип правової впорядкованості державного управління об’єктивно зумовлює необхідність головним чином законодавчого визначення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління. Доповнюється цей принцип принципом законності державного управління, який передбачає встановлення чіткого в розумінні й послідовного в реалізації режиму повсюдного та повного виконання законів і нормативно-правових актів.

Принцип поділу влади в державному управлінні служить створенню демократичної, правової організації державної влади. Це стає можливим за умови, коли процеси формування та закріплення загальної волі (відповідно, потреб, інтересів і цілей) у законах, виконання законів та безпосереднього управління, контролю за законами і розв’язання конфліктів при їх застосуванні розділені, розмежовані між гілками влади, а отже, скоординовані за допомогою взаємного стримування та противаг.

Серед загальносистемних принципів слід виділити принцип публічності державного управління, який передбачає: доступність державного управління для громадян; відкритість функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Принцип поєднання централізації і децентралізації означає, що державне управління має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади і децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Сильна централізація породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади, а перегини децентралізації призводять до відсутності єдності у формуванні та здійсненні державної політики.

У групі структурних принципів виділяють: структурно-цільові; структурно-функціональні; структурно-організаційні; структурно-процесуальні принципи.

Структурно-цільові принципи включають: узгодженість цілей державного управління між собою; взаємодоповнюваність цілей, коли одна ціль сприяє іншій і підсилює її; підлеглість часткових, локальних цілей загальним (стратегічним); послідовність у досягненні всієї сукупності цілей державного управління.

До структурно-функціональних принципів належать: диференціація і фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій у межах компетентності одного органу, декількох органів, підсистеми і в цілому організаційної структури державного управління; концентрація, що зумовлює надання одному органу сукупності управлінських функцій і відповідних ресурсів для забезпечення потужної управлінської дії на керовані об’єкти; комбінування, що спрямовується на те, щоб певна сукупність управлінських функцій, які виходять з різних керуючих компонентів, у власній організації не допускала дублювання; достатня різноманітність, яка вимагає, щоб управлінські функції за кількістю та якістю відповідали розмаїтим управлінським потребам; відповідність управлінських дій реальним потребам керованих об’єктів.

До структурно-організаційних принципів належать: єдність системи державної влади; територіально-галузевий, який зумовлює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва та обслуговування; різноманітності організаційних зв’язків органів державної влади і місцевого самоврядування в системі державного управління; поєднання колегіальності й одноосібності в окремих органах влади та місцевого самоврядування; лінійно-функціональний принцип, який розкриває зміст і обсяг підлеглості та управлінської взаємодії в організаційній структурі державного управління.

До структурно-процесуальних, які організують державно-управлінську діяльність і широко застосовуються, належать принципи: відповідності елементів (методів, форм і стадій) управлінської діяльності органів державного управління їх функціям і організації; конкретизації управлінської діяльності й особистої відповідальності за її результати; стимулювання раціональної та ефективної управлінської діяльності.

Третю велику групу – групу спеціалізованих принципів державного управління утворюють: принципи державної служби; принципи роботи з персоналом управління; принципи інформаційного забезпечення державного управління; принципи діяльності органу виконавчої влади; принципи прийняття управлінських рішень.

Дуже важливо, щоб ці спеціалізовані принципи не суперечили загальносистемним та структурним принципам і сприяли цілісності державного управління. Критерієм ефективності використання принципів державного управління є перш за все досягнення системності державного управління, а за її допомогою – гармонійності та комплексності суспільного життя в цілому та його окремих сфер.

 

Список використаних джерел:

  1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – изд. 2-е, дополн. – М. : Омега-Л, 2004. – 400 с.
  2. Волкович О. Ю. Проблеми розмежування понять «організаційно-господарське управління» та «державне управління» у діяльності господарських товариств / О. Ю. Волкович // Форум права. – 2008. – № 2. – С. 38-43.
  3. Гелей С. Д. Політологія: Навч. Посібн. – 4е вид., перероб. і доп.,- Львів: Світ, 2001. – 384 с.
  4. Демократія і державне управління: теорія, методологія, практика / В. В. Цвєтков. – К. : Юридична думка, 2007. – 336 с.
  5. Державне управління в Україні: навчальний посібник / [за заг. ред. В. Б.Авер’янова]. – К. : Вид-во ТОВ «СОМИ», 1999. – 310 с.
  6. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
  7. Мельтюхова Н. М. Закони та принципи державного управління / Н. М. Мельтюхова // Актуальні проблеми державного управління. – 2009. – № 1 (35). – С. 7-16.
  8. Пилипишин В. П. Поняття та основні риси державного управління / В. П. Пилипишин // Юридична наука і практика. – 2011. – № 2. – С. 10-14.
  9. Советское административное право: учебник / [под ред. П. Т. Василенкова]. – М. : Юрид. Лит., 1990. – 576 с.
  10. Федорчак О. В. Класифікація механізмів державного управління / О. В. Федорчак // Демократичне врядування. – 2008. – № 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2008-01/O_Fedorchak.pdf.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721