ПОДАТОК НА НЕРУХОМЕ МАЙНО, ВІДМІННЕ ВІД ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ У ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Стаття присвячена дослідженню податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, його запровадження в Україні та досвіду зарубіжних країн у сфері оподаткування нерухомості.

Ключові слова: податок, нерухомість, податкова система.

This article is devoted to research of tax on real estate, different that land, its implementation in Ukraine and experience of foreign countries in real estate taxation.

Key words: tax, real estate, tax system.

 

Постановка проблеми.  Податок на нерухомість має багату історію, оскільки є одним з найстаріших відомих податків. Його метою є стабільне наповнення бюджетів, крім цього він виконує ряд інших функцій. На даний час податок на нерухомість запроваджений та функціонує у майже 130 країнах світу й забезпечує значну частину надходжень до місцевих бюджетів (зокрема, в деяких штатах Австралії вони становлять більше 90 %, у Канаді – до 80, США – до 75 %). В сучасному вигляді в Україні податок на нерухоме майно відомий з 2013 року, проте нараховувати його почали з 2014 року. Незважаючи на те, що він тільки почав діяти, вже було внесено багато змін. Оскільки значна частина громадян є власниками нерухомості, питання оподаткування нерухомості є актуальними та суспільно важливими.

Аналіз досліджень та публікацій. Аналізу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки присвятили свої роботи А. Ю. Бережна, В. І. Блонська, Н. М. Бобох, О. М. Дахно, М. І. Карлін, С. Б. Манжос, О. В. Підколодна, Ю. В. Прокопенко, О. О. Пукач, Т. В. Шуліченко.

Завдання дослідження. Були виконані такі завдання:

  • розглянути окремі елементи правового механізму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
  • визначити проблемні питання реалізації податку;
  • розглянути зарубіжний досвід впровадження податку на нерухоме майно.

Виклад основного матеріалу. Перші згадки про податок на нерухомість у його архаїчній формі знаходимо в літописах ХIII-ІХ ст., що описують хазарські збори слов’ян у вигляді дані. Нині податок на нерухоме майно є основою майнового оподаткування в переважній більшості європейських країн. В Україні цей податок був передбачений ще в першій редакції Закону України “Про систему оподаткування”, проте до прийняття Податкового кодексу так і не було розроблено механізму його адміністрування, тому в Україні він не був уведений[4]. Верховною Радою України зареєстровано декілька проектів закону про податок на нерухомість, окрім вже згаданого, проте своє втілення він знайшов вже як місцевий податок у Податковому кодексі України[5].

Податок на нерухомість – ефективний інструмент для забезпечення стабільних надходжень до бюджету. Тому майновий податок має бути застосований як доповнення до прибуткового оподаткування й тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власності та власника [1, с. 50].

Податок за час свого існування зазнав багатьох змін, зокрема, із загальнодержавного став місцевим податком. Також змінювалися об’єкти, ставки, пільги та інші елементи. Згаданий податок належить до прямих податків.

У ході податкової реформи 2014 року були внесені зміни до Податкового кодексу, зокрема і щодо податку на нерухоме майно [3]. У редакції від 17. 01. 2015 року зазначається, що податок на майно складається із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають у власності житлову або нежитлову нерухомість, в тому числі їх частки, які внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За договором платниками можуть бути і орендарі нерухомості.

Платником податку є окремо кожен власник нерухомого майна, яке перебуває:

– у спільній частковій власності;

– спільній сумісній власності, поділеній в натурі.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності в натурі, відбувається на підставі:

– домовленості між власниками (шляхом укладення нотаріально посвідченого договору);

– відповідного рішення суду.

Подружжя не має права на виділення частки у натурі, в нього є право на поділ майна. Поділ нерухомого майна подружжя зменшить розмір податку на нерухомість, оскільки кожен із подружжя стає окремим платником податку.

Об’єкт оподаткування – об’єкти житлової та нежитлової нерухомості.Під об’єктами житлової нерухомості відтепер розуміють будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Будівлі, віднесені до житлового фонду, Податковий кодекс поділяє на такі типи:

  1. Житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами і призначена для постійного в ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.
  2. Прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну.
  3. Квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного проживання.
  4. Котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою.
  5. Кімнати в багатосімейних (комунальних) квартирах — ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів.

Садовим будинком вважають будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків, а дачним будинком — житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Усі інші будівлі, приміщення, які не віднесені відповідно до житлового фонду, вважають об’єктами нежитлової нерухомості. Наприклад, до таких відносять: готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори та будинки відпочинку, будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки, склади.

Визначені об’єкти, що не підлягають оподаткуванню, серед яких об’єкти державної та комунальної власності; нерухомість, що знаходиться у зоні відчуження; гуртожитки; житло, що визнане аварійним; будівлі і споруди що використовуються для ведення малого та середнього бізнесу; будівлі промисловості, склади, цехи; будівлі сільськогосподарського призначення; власність громадських організації, інвалідів та їх підприємств. Базою оподаткування є площа об’єкта, для фізичних осіб передбачені пільги щодо житлової нерухомості. Ставки визначаються органами державного самоврядування, але не можуть перевищувати 2% від мінімальної заробітної плати, встановленої на поточний рік за метр квадратний житлової площі і 1% щодо нежитлової нерухомості. Так як податок на нерухоме майно – це місцевий податок, органам місцевого самоврядування надані широкі повноваження щодо встановлення ставки податку та розширення пільгових категорій нерухомості. Разом з тим цей податок є основою дохідної частини місцевих бюджетів.

Пільги не розповсюджуються на:

  • нерухомість, яка використовується з метою одержання прибутку (оренда, лізинг, підприємницька діяльність);
  • нерухомість, площа якої в 5 разів більша за розмір неоподаткованої площі.

Оскільки податкові повідомлення-рішення надсилаються на основі даних з Державного реєстру прав на нерухоме майно, який почав діяти у 2013 році, значна частина нерухомої власності туди ще не внесена, що унеможливлює повноцінному впровадженню податку.

Існує можливість уникнути сплати податку, якщо об’єкт з площею, що перевищує пільговий розмір, розділити як спільну часткову власність між кількома власниками, кожен з яких буде окремим платником.

Оподатковування нерухомості використовується приблизно в 130 країнах світу, причому різниться істотною розмаїтістю з погляду правового статусу платника податків, об’єкта оподатковування, засобів визначення оподатковуваної бази, прийнятих процедур стягнення податку[1, с. 50]. Проте, у ході інтеграційних процесів правові, а зокрема і податкові, системи почали зближуватися, реформи привели до того, що утвердилися загальні принципи, у відповідність до яких були приведені норми національного законодавства. Однак, при цьому національні податкові системи не втратили своїх особливостей, як ми можемо бачити.

Принципами оподаткування нерухомого майна в європейських країнах є:

  • об’єктами оподаткування є земля, будівлі та споруди;
  • базою оподаткування є ринкова або оціночна вартість нерухомості;
  • використання для визначення вартості об’єктів масової оцінки на основі стандартних процедур;
  • пільги надаються або для певних видів власності, або для визначених категорій платників;
  • переважно надходження від цього податку потрапляють до місцевих бюджетів;
  • поділ нерухомості на житлову і таку, що використовується для комерційних цілей;
  • розподіл обов’язків щодо сплати податку між володільцями та користувачами нерухомості.

У середньому по країнах ОЕСР на місцевому рівні податки на майно на 84,1% складаються з податків на нерухомість, на регіональному – на 22,5%, на рівні центральних урядів – тільки на 12,5%[2, с. 164].

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Україні потребує удосконалення, оскільки те, що базою оподаткування є площа, а не вартість нерухомості є значним недоліком. Покращення потребує також і Державний реєстр прав на нерухоме майно. Необхідно унеможливити ухилення від сплати податку та зменшити тиск на громадян.

Література:

  1. Дахно О. М. Проблеми та перспективи запровадження в Україні податку на нерухомість / О.М. Дахно, С.Б. Манжос // ПолтНТУ – Економіка і регіон № 4 (31) – 2011. С.49-53.
  2. Карлін М. І. Податок на нерухомість у країнах ОЕСР та в Україні: історія і сьогодення : [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://esnuir.eenu.edu.ua/handle/123456789/3053.
  3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 // Відомості Верховної Ради. – 2011. – № 13, / № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст. 112
  4. Про систему оподаткування : Закон УРСР від 25.06.1991 // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 39, Ст. 510
  5. Пукач О. О. Запровадження податку на нерухоме майно в Україні: проблеми та перспективи : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/pukach-oo-k-e-n-romanyuk-im-zaprovadzhennya-podatku-na-neruhome-mayno-v-ukrayini-problemi-ta-perspektivi/
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721