Особливості етнотопонімів населених пунктів цетральної частини Острозького району ( Розваж, Хорів, Грем’яче)

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

В статті проводиться дослідження етнотопонімів, які є важливим елементом у дослідженні історії та культури. Автором зроблено спроби простежити особливості топонімічної системи на території Острозького району. Виявлено основні причини поширення топонімів та мікротопонімів на даній території на основі польових записів.
Ключові слова: топоніми, гідротопоніми, урбаноніми, омоніми.
The article is dedicated to the research of ethnotoponyms, which are an important element in history and culture investigation. The author made attempts to track features of toponymic system within the territory of Ostroh district. The main reasons for toponyms and microtoponyms distribution in this territory in accordance with fieldnotes are investigated.
Keywords: toponyms, hydrotoponyms, urbanonyms, homonyms.

В кожному населеному пункті є місця які шануються всіма жителями і про які розповідають різні цікаві історії та легенди. Дуже часто такі розповіді можна почути від старожилів. Деякі люди навіть не здогадуються про походження назви свого місце проживання. Але, не знаючи свого минулого, означає, не мати майбутнього.
Все в житті має свою назву. Так і люди, за час розвитку сіл, давали назву своїм лісам, водоймам, полям, вулицям.
В центральній частині Острозького району розташовані три мальовничі села: Розваж, Хорів та Грем’яче. Відстань між ними коливається в трохи більше десятку кілометрів, але географічні назви на їхніх околицях суттєво відрізняються.
В першу чергу, це пов’язано з тим, що в минулому на території цих сіл відбувалися різні історичні події. А головна причина полягає, в рельєфі. Адже, села Розваж та Хорів розташовано, переважно на рівнинній території, тоді, як Грем’яче уже височіє на гористій місцевості.
Розваж – село розташоване за 4 кілометри від районного центру Острог. Знамените воно є тим, як говорять місцеві жителі, що князі Острозькі приїжджали до нього розважатися, звідси і пішла така назва.
Один із місцевих дослідників, Ярослав Пура, стверджує: «Розваж належить до ряду таких як, Будераж, Кураж, Сураж, де кінцеве «ж» утворене з колишнього «д», внаслідок так званого пом’якшення перед «й», «в», при переході іменника «Розвад» у прикметник Розваж, де було значення «Розванів» (чий?)»[2,c.149].
Але звідки, взагалі, таке «Розвад»? Можна допустити, як зазначає дослідник, зважаючи на його давність, що це старовинне ім’я особи, створене, ймовірно, із колишнього староруського двочленного наймення «Роз’ятивад» («Роз(ти)вад»), а можливо із трьохкомпонентного (Роз)(яти)(вад), де префікс «роз», дієслово «яти», тобто «брати», «роздрібнювати», «розкидати», «руйнувати», та «вад» у значенні «суперечка», «боротьба». У комплексі таке найменування могло символізувати побажання новонародженому: «Нехай руйнує незгоди, хай виборює добро!»[2,c.149].
Осмислюючи аналогічну назву, населеного пункту на Львівщині (Золочівського району), що в 1578 році була в записі «Розваж» [Когшазг], львівський мовознавець допускає її розвиток з давнього найменування типу «Ростивад», у якому «е» міг при рідкісних обставинах замінятися на «з»[3,c.46].
Отож, Розваж приховав у своїй старовинній назві значення «фортечний населений пункт», до якого мав суттєве відношення чоловік Розвад, ім’я якого ще однозначно не розкрите й вимагає додаткового аналізу. А народне (усномовне) «Розваж» основане, очевидно, на зближені вже зрозумілого найменування до ряду формувань на «е», типу «Вельбівне», «Теремне», «Грем’яче».
Досліджуючи матеріали зібрані у місцевій бібліотеці, дізнаємося, що Розваж заснував київський верховода Розвад, котрий у княжі часи якось завітав до Острога й згодом подався в околишні мандри, які його безмежно чарували. Легенда звучить так: «Одного разу забрів Розвад аж до пригоринської висоти, яка полонила його своєю красою, і він промовив:
− Отут! − прорік мандрівник після короткої роздуми, − і буде мій омріяний «град», моя родова садиба!».
І заповітна мрія княжого вельможи здійснилася, бо по деякому часі тут зросла фортечна оселя, названа його іменем[1].
Говорять, що в сиву давнину на місці нинішньої колгоспної садиби була велика галявина, яку оперізував густий ліс. Вона була постійним гульбищем і одного з острозьких князів, який приїжджав сюди розважатися. Багато дослідників схиляється до тієї думки, що це був сам Василь-Констянтин Острозький.
Місцева жителька Адамюк Ольга Василівна (1929 р.н.) розповіла про те, що побутує й така історія:
«Князь запросив у гості одного вельможу. Їхав той до нього від Курган. Щоб скоротити відстань, вибрав маршрут навпростець − через луг. І тут на перепоні йому стала річка. Почав вельможа думати-гадати, як же перебратися на протилежний берег. Адже моста немає. Поїхав вздовж, поки не натрапив на мілину, де й перетнув у брід водну артерію. Від цього можливо, й пішла назва теперішнього села − Бродів. Іде той багач далі. І зненацька до нього хвороба прикинулася. Тоді, кажуть, і найменували інше село Хоровим.
Коли той вельможа оклигав трохи, то знову рушив в дорогу. В кількох милях від Острога його чекали посланці князя. Вони влаштували гостеві все, чого тільки той бажав. Навіть каруселі привезли. Розважали його, як могли…..
Так було, чи ні − сьогодні важко судити, але ходять поміж людьми з незапам’ятної давнини ці перекази»[2].
Характерні для Розважа і місцевості лише йому притаманні топоніми − назви складових частин села, окремих його пунктів, іменованих реалій. До гідронімів села Розваж відносять: «Баранова» − ставок на місці саджалки, яка належить Баранову. «Попівська саджалка», тобто невеличке штучне водоймище на маєтності попа (священика). «Безодні» − ландшафт озерець, у назві яких поняття «глибинні безодні водоймища». «Ксьонзова криниця» − джерельце води на колишній маєтності «ксьонза» (католицького священика). «Свяття» − урочище з прославленою на всю околицю джерельною криничкою цілющої води.
Є в Розважі і ряд антропомонімів (походження назви від імені, прізвища). «Андрощуки» − хуторянські забудови роду Андрощука. «Ковби» − польова садиба, яку заснував Ковба. «Лазарі» − хутірець, де проживала родина Лазаря, а за іншою версією, − тут осіли «лазарі», тобто «жебраки». «Лідавці» − польові садиби, основані ніби вихідцями із села Лідави Здолбунівського району. «Вовниця» − північний край села, названий за прізвиськом першого поселення Вовшного, а за іншим роздумом, − місце, де колись гарцювали вовки.
На даній території прижилися і омоніми (власна назва будь-якого об’єкта рельєфу земної поверхні − як позитивного (гора, гірський хребет, горб, долина, яр, впадина, ущелина), так і негативного (долина, котлован). До ряду таких топонімів належать: «Коп’є» − висотне урочище, в якому « копали» глину. «Вапельня» − урочище, де в 60-их роках спорудили піч для випалювання вапна й де сформувався однойменної назви струмок, котрий використовували для випою тварин. «Кречив» − спадистий яр, до якого з криничкою, з дощових ливнів «крекотом» збігала вода, а звідси пробивалась у річку Горинь. «Ярище» − глибокий, міжвисотний яр. «Вітряний перебій» − лугове урочище, яким ніби через лісову галявину проникали вітровії. «Галява» − трав’янисто-кущовий простір, де назвотворче значення «поляна на узліссі або серед лісу», «прогалина в очереті чи інших рослинах».
Більшість з вище поданих топонімів отримали назву від місцевих мешканців, що передавали їх з покоління в покоління.
Прямуючи з Розважу на північний-захід потрапляємо в село Хорів. Історія села також є багатою на історичні події. Стоянки давніх культур, маєтки панів, окупація, всім цим просякнута земля Хорова та його околиць.
Ярослав Пура пише: «Назва села Хорів з кінцевим «ів» належить до численного ряду наймень, які символізують приналежність оселі до прізвища, прізвиська чи імені особи. Віднявши «ів», отримаємо «Хор», що означає назву людини, ще з 1638 року: «Хорь Иван, посадський человек », а в записі – «Хорив» − з другої половини V століття: «То було три брати : одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому –Хорив і сестра їх – Либідь»[2,c.128].
Таким чином, Хорів, без сумніву, від особової назви − Хор, історія розвитку якої могла бути різною.
Але, серед місцевих мешканців, найбільш прийнятим і поширеним є народне осмислення як видозміну давнішого «Горів». Воно не підтверджене документальними фактами й тому відходить до ряду фольклорних, ніби горбисте місце цієї оселі.
Село розташоване на мальовничих пагорбах, біля підніжжя яких протікає невеличка річка – Ревуха. Вона за давніми картографічними вимірами має понад чотири кілометри довжини. Витікає з висотних джерел, живиться водами струмків і в північно-східній околиці села стає лівою притокою Горині.
Названа так, ймовірно, як говорить місцева жителька Шпак Віра Омелянівна (1947р.н.): «за свою «ревучість» (шумоводну течію) під час великих дощів, особливо весняних повенів, які спричиняли значні матеріальні втрати для селян»[3].
В околиці села є ще річка Святка, біля якої, кажуть, здійснювали ритуали освячення життєдайної води.
Дві, вище згадані річки відносимо до гідронімів Хорова. Це є найбільші водні артерії в даному селі, але до цієї групи топонімів, можна віднести і такі водні об’єкти, як: «Безодня» – криничне джерело в «безодневому» (низинно-мокрому) місці. «Корольове» − одне з найкращих джерел питної води біля висоти, що належала Корольову. Купріянчук Ольга Степанівна (1954р.н.), розповіла: «Корольов − це багатий поміщик, який мав землі на території Хорова. Сам він проживав на іншому березі Горині, але одного дня, він вийшовши на берег річки, придивившись в далечінь, закохався у висоти Хорова, і купив частину земель на його околиці»[4].
Також, в селі є безліч численних безіменних канав та струмків. Тобто, можна зробити висновок, що околицях села Хорів досить добре розвинена сітка гідронімів. Це пов’язано з тим, що на території села протікає три річки, які мають також притоки, які в народі теж мають свої назви.
У Хорові є ряд інших топонімів, про які можна дізнатися з вуст місцевих старожилів. В селі їх залишилося не так багато, серед них Урбан Євгенія Василівна (1931р.н.)[5] та Прокопчука Олега Макарович (1933р.н)[6]. Вони і розповіли про декілька місцевих назв. Серед омонімів Хорова є «Береги» – городи біля берегів річки. «Бетонка» – ліс, крізь який проходить шлях з бетонних плит. «Біля ольшини» – сінокіс неподалік вільхового гаю. «Гаївки (Гаювка)» – ліси при «гаївці» – будинку лісового сторожа. «За Горинню» – сінокіс на другому березі Горині. «Загуменки» – городи неподалік забудови під назвою «гумна». «Підлужжя» – випас, сінокіс неподалік лугу. «Під пасікою» – поле в околиці пасіки священика. «Під полем» – луг неподалік культивованих грунтів. «Попова долина» – низина, де є і Попова криниця, що на маєтності священика («попа»). «Скунівка» – горб, де кажуть водилися «скунси» (дрібні хижі тварини з родини куницевих), а за іншою версією, − висота на маєтності Скуньова.
На території села Хорів можна виділити і ряд годонімів (назв вулиць). Незважаючи на те, що в офіційних документах вулиці мають назву одну, але в народі їх називають по іншому. Сільські жителі, говорять, що це пов’язано з різними причинами. Одна із вулиці, має назву «Свиняча», тому що, це давня забруднена вулиця. «Зарічна» – вуличка за протилежним берегом річки. «Парадна» – центральна вулиця, яка проходить через усе село. «Соколюка» − вулиця за прізвищем видатного земляка.
П. Ричков згадує про те, що не лише на Рівненщині є Хорів. Також, ще один Хорів є у Волинській області, а у Польщі – вже згаданий Хожув. Відомі також, споріднені назви, як Хорови, Хоровець, Хоровиця[4,c.85].
Грем’яче – село Острозького краю, яке розташоване на схід від Острога, на шляху до обласного центру Рівного.
Про Грем’яче маємо чи не першу вістку в записі від 12 жовтня 1617 року. Про це пише Ярослав Пура: «коли возний сповістив про спустошення татарами Острізької волості, називаючи пошкоджені або цілковито зруйновані оселі, серед яких засвідчене й вщент спалене «Грымяче»[2,c.60].
Щодо назви, то Грем’яче належить до прикметникових формувань, символізуючих переважно наймення людей, вимагаючи ніби запитання «чиє село». З цих міркувань у ній легко вбачається прізвище чи прізвисько Грим’як або видозмінене Грем’як, де є кінцеве (суфіксальне) «як», у якому «к» закономірно перед «є» при розвитку прикметникової форми змінилось на «ч». Віднявши таке «як», матимемо «Грим» («Грем»), котре без труднощів сприймається як укорочене ім’я з давньоруських двоскладних утворень зразка Гримислав (Грим-и-слав), де побажання народженому: «Хай стане гримким (голоснозвучним), нехай здобуває славу!» Менш ймовірно трактувати давнє «Грим» від слова гримати (російського − гримать) у якомусь з кількох значень: «сварливий», «гнівний», «дорікаючий кому-небуть у чомусь лайливими, грубими словами». У такий етимологічний ряд могли увійти прізвища новіших формувань, як Гримко, Гримчук, Гримченко, Гримчишин, що, ймовірно, якось солідаризуються з тими, котрі мають кореневе «е» (Грема, Грем’юк, Грем’як) і похо¬дять від говіркового грема «крикун», «галасуючий»[3,c.54].
Таким чином, «Грем’яче» — це колишнє «Грим’яче» («Грымяче»), яке, зважаючи на його історичність, ймовірну мотивацію розвитку, повинно би стати офіційною назвою, де втілене поняття «оселя, до якої мав певне суттєве відношення чоловік з прізвищем (прізвиськом) Грим’як, яке існує і на Рівненщині.
Які будь-якому селі, для Грем’ячого притаманні і свої назви географічних об’єктів. В селі, а також на його околиці найбільш поширеними є антропомоніми (походження назви від імені, прізвища). Віктор Васильович Фесюк (1948 р.н.) прокоментував декілька, оскільки, ще юним чув від матері декілька переказів. Ось декілька з них: «До Американця» − це пасовисько в околиці садиби селянина, прозваного Американцем. Оскільки, він був переселенцем з іншої країни, через те і отримав таке прізвисько. «До Галичів» – сільська дільниця, де ніби першим осів Галич. «До Горобця» − сільський куток, де є садиба Горобця. «Баранів ліс» − колись густий бір, власником якого був професор Баран. «Кирисьова долина» − низинний культивований земельний наділ, який належав Кирисю. «Копчиха» − висота на маєтності дружини Копця. «До Мединського» − ліс, який утримував Мединський. На території села є лише один гідронім: «Піщанка» – колишня річечка, що мала світле піщане дно[5].
Список використаних джерел та літератури
1. Бардецький А. Б. Нові дані про руйнування пам’яток археології на території Острозького району Рівненської області за результатами розвідкових досліджень у 2010 році [Електронний ресурс] / Андрій Борисович Бардецький. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://dp-rs-oasu.ucoz.ru.
2. Пура Я. Край наш у назвах / Ярослав Пура. – Рівне: Перспектива, 2002. – 280 с.
3. Пура Я. Походження назв населених пунктів Рівненщини / Ярослав Пура. – Львів: Світ, 1990. – 143 с.
4. Ричков П. А. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких / П. А. Ричков, В. Д. Луц. – Київ: Техніка, 2002. – 110 с.
5. Стецюк В. Сліди прадавнього неселення України в топоніміці [Електронний ресурс] / Валентин Стецюк. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://www.vesna.org.ua/txt/stetsw/ArcTopOsnUkr.html.
Польові записи
1. Матеріали із сільської бібліотеки села Розважа (Острозький район) зроблені Ягодкою І.Ю.
2. Зроблено Ягодкою І.Ю. від Адамюк Ольги Василівни 1929 року народження жительки села Розваж (Острозький район)
3. Зроблено Ягодкою І.Ю. від Шпак Віри Омелянівни 1946 року народження жительки села Хорів (Острозький район)
4. Зроблено Ягодкою І.Ю. від Купріянчук Ольги Степанівни 1954 року народження жительки села Хорів (Острозький район)
5. Зроблено Ягодкою І.Ю. від Фесюка Віктора Васильовича 1948 року народження жителя села Грем’яче (Острозький район)

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720