Вимоги щодо простої та складної письмових форм правочинів

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджено правове регулювання форми правочину, приділено увагу окремо простій та складній формам правочину та їхнім особливостям.

Ключові слова: правочин, форма правочину, проста письмова форма, складна письмова форма.

Annotations. The article deals with legal regulation of forms of transaction, separately paid attention to simple and complex forms of transaction and their features.

Keywords: transaction, the form of transaction, simple writing form, complex writing form.

Постановка проблеми.  Укладаючи правочин особа намагається досягти правового результату. Правовий результат полягає у виникненні, зміні чи припиненні цивільних прав і обов’язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. Але досягнути таких результатів може лише правочин, що відповідає загальним вимогам, має відповідну форму та має належну юридичну силу. Для того, щоб правочин мав належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови, яким повинен відповідати такий правочин.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам дослідження правового регулювання та визначення форми договору у вітчизняній літературі уваги майже не приділялося. Окремі питання форми договору висвітлювалися у працях В. В. Луця, В. Г. Ротань, С. Я. Вавженчука, М.О. Михайлівої та інших учених.

Завданням дослідження є визначення особливостей правового регулювання форми правочину, відмежування простої та складної (з нотаріальним посвідченням та з дотримання державної реєстрації) письмової форми правочину.

Виклад основного матеріалу. Законодавець встановлює певні вимоги щодо письмової форми правочину. Так, правочин вважається таким, що укладений у пись­мовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (це може бути кілька документів, що складаються окремо, але відображають узгодження волі сторін), якщо воля сторін виражена за допомогою сучасних технічних засобів зв’язку – телетайп­ного, електронного або іншого технічного засо­бу зв’язку; якщо він підписаний його сторо­ною (сторонами).

Як зазначає С. Юргелевич, інформацію, що міститься в документі, можна розділити на дві частини: зміст документа (яку можна назвати змістовою частиною); допоміжна (дає змогу встановити його автентичність; до неї відносять реквізити – вихідний номер, підписи, печатка). Таким чином, до письмової форми договору належать ті елементи допоміжної інформації, які визначені законодавством як вимоги до укладення правочину, як цілісного явища[2,c. 129]. Проте, зауваживши думку М.О. Михайліва, ми не можемо не погодитися із тим, що фіксація змісту правочину на документі ще не означає наявності внутрішньої волі суб’єкта цивільних правовідносин досягнути бажаного юридичного результату. Для чинності такого правочину ще необхідно такий документ підписати стороною або у визначених законодавством випадках скріпити печаткою[3,c. 36].Тож обов’язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють під­пис на відповідному документі при укладенні правочину. Документи у правочині, сторона­ми якого є юридичні особи, підписуються особами, уповноваженими на це установчими документами (статутом, засновницьким договором), довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов’язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ст. 207 ЦК) [1].

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису допускається лише у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (Закон України „Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003 р.).

Відповідно до п. 4 ст 207 ЦК за фізичну особу, котра внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин не може власноручно підписатися, правочин за її дорученням може підписати інша особа. Проте фізична особа, яка підписала правочин за того, хто його вчиняє, не вважається сто­роною правочину, а є лише виконавцем фізичної дії [4, c. 235].

Підпис особи, яка підписала правочин, що не потребує нотаріальної форми, може бути за­свідчений відповідною посадовою особою (директором фірми, начальником відділу ка­дрів, керівником житлово-експлуатаційної організації, ректором, деканом, головним ліка­рем і т. д.) за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, що вчиняє право­чин. У такому випадку той, хто посвідчує підпис, не повинен вказувати причини, з яких текст правочину не був підписаний тією особою, що вчиняє правочин. Таке рішення пояс­нюється тим, що проста письмова форма застосовується стосовно укладення правочинів, які мають менше значення, стосуються менш цінних речей, ніж ті, що посвідчуються нотаріально. Крім того, обов’язок вказувати причини, з яких текст правочину не був підписа­ний тією особою, що вчиняє правочин, покладається на нотаріуса та інших осіб, що мають право вчиняти нотаріальні дії, з тих міркувань, що вони повинні перевіряти відповідність правочинів, які посвідчують, вимогам закону. Що ж стосу­ється посадових осіб, які посвідчують підписи на правочині за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка вчиняє правочин, то на них обов’язок здійснення такого контролю закон не покладає.

Імперативні норми ст. 208 ЦК України містять вказівку на правочини, які слід вчиняти виключно у простій письмовій формі:

1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім тих, що повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім тих, що повністю виконуються сторонами в момент вчинення;4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма [5, c. 70].Проте зазначена вище стаття має два винятки. Якщо правочин між юридичними особами, між фізичною та юридичною умовами або між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, виконується сторонами в момент його вчинення, то такий правочин може бути вчинений в усній формі. Прикладом такого правочину є договір купівлі-продажу, де придбання здійснюється із оплатою одночасно [6, c. 13].

У законодавстві встановлені випадки, за наявності яких недодержання простої письмової форми тягне недійсність правочину. Цей припис закону має на увазі тільки ті правочини, стосовно яких в законі прямо зазначено про їх недійсність у зв’язку з недодержанням простої письмової форми. Прикладом є ст. 547 ЦК України, яка передбачає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі, при цьому зазначено, що недодержання письмової форми тягне за собою нікчемність правочину.

На вимогу фізичної або юридичної особи простий письмовий правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально. У такому разі така вимога є обов’язковою для надання договору нотаріальної форми. Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб’єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини перевірені та офіційно зафіксовані нотаріусом, а тому розглядаються як встановлені і достовірні.

Аналізуючи класифікацію форм правочину, необхідно виділити складну письмову форму правочину, яка у свою чергу поділяється на письмову з нотаріальним посвідченням та письмову з дотримання державної реєстрації.

Необхідність дотримання нотаріальної форми законом, як правило, передбачається для вчинення правочину щодо майна, котре має значну цінність. Відповідно до пункту 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій  нотаріусами України, нотаріуси посвідчують правочини, нотаріальне посвідчення яких передбачено законом, зокрема: договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, спадковий договір) нерухомого майна, іпотечні договори, договори про спільну часткову власність на земельну  ділянку; про купівлю-продаж земельних ділянок, договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; договори найму будівлі строком на три роки і більше, договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами, договори управління нерухомим майном, договори про зміну черговості одержання права на спадкування, заповіти, довіреності на укладання правочинів, за домовленістю  сторін нотаріуси посвідчують інші правочини [7]. Крім того, за бажанням сторін нотаріально посвідчуватися можуть й інші угоди (ст. 54 Закону України “Про нотаріат”).Недодержання нотаріальної форми тих правочинів, які повинні її мати, тягне за собою їх недійсність. Слід пам’ятати, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише того правочину, який відповідає загальним вимогам його чинності, передбаченим Цивільним кодексом України [8, c. 88][1].Нотаріальна форма посвідчення правочинів забезпечує законність і достовірність правочинів. Щоб впевнитися, що правочин за змістом відповідає закону, нотаріус визначає, які норми матеріального права регулюють правовідносини, до яких відноситься конкретний правочин. У разі відсутності в населеному пункті нотаріуса необхідні дії здійснюють уповноважені на це службові особи органів місцевого самоврядування. Крім того у випадках, встановлених законом, до нотаріального посвідчення правочину прирівнюється його посвідчення певною посадовою особою: командиром військової частини, головним лікарем лікарні, капітаном морського судна тощо (ст. 245, 1252 ЦК) [4, c. 235].При посвідчуванні нотаріусом письмового правочину дуже важливим є обов’язок останнього попередити про можливі правові наслідки укладеного правочину, щоб юридична необізнаність сторін не завдала їм шкоди. Варто зауважити, що це не право, а обов’язок нотаріуса.Наступними моментами укладання правочинів, які суттєво впливають на порядок його посвідчення, є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.Письмові правочини, що посвідчуються нотаріально, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у матеріалах нотаріальної справи. Усі примірники підписуються учасниками правочину та мають силу оригіналу, у тому числі примірник, який зберігається у справах нотаріуса. Посвідчувальний напис вчинюється на всіх примірниках правочину.  На бажання сторін договору кожній із них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті договору [10].

Нотаріус повинен встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення,  умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується  нотаріусом,  якщо  кожна  із  сторін однаково   розуміє  значення,  умови  правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

При перевірці правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в юридичній угоді, державні нотаріуси зобов’язані ознайомитись з статутом юридичної особи або положенням про неї і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, правам, наданим юридичній особі її статутом чи положенням.

При посвідченні правочинів і вчиненні деяких інших нотаріальних дій нотаріус перевіряє, чи підписи учасників правочинів та інших осіб справжні.

Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо сторони добровільно бажають розірвати нотаріально посвідчений правочин, вони можуть зробити це і в нотаріальному порядку. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна може бути або оформлена складанням окремого документа, що додається до примірника договору, який знаходиться у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладена на самому договорі. Правочин підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору з зазначенням номера за реєстром і дати посвідчення правочину про розірвання.

Крім того,  на рівні ЦК закріплена особлива стадія укладення правочинів – державна реєстрація правочину (ст.210 ЦК України), необхідною умовою укладення деяких договорів є їх державна реєстрації. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий  правочин  є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Реєстрації, зокрема, підлягають договори купівлі-продажу нерухомого майна; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладений на строк не менше трьох років тощо [11].

Цікавою є позиція Верховного Суду України щодо моменту вчинення правочину у випадку, якщо останній потребує державної реєстрації. Пунктом 8 Постанови передбачено, що відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст. 205-210, 640 ЦК тощо). Згідно із ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації [3, c. 39]. Якщо ж обов’язкову державну реєстрацію не було здійснено, то такий правочин є неукладеним та не має юридичної сили.

Державна реєстрація виконує 2 функції. По-перше, проводиться облік цивільних прав, які виникають з такого правочину. По-друге, має місце додатковий контроль законності змісту правочину, дотримання порядку його укладення тощо.

Деякі автори вказують на те, що державна ре – єстрація, яка раніше слугувала придатком до форми, тепер набула самостійного значення спо- собу фіксації відповідної угоди та витіснила у ряді випадків нотаріальну форму [10, с. 341].

Висновки. Отже, вимоги щодо «простої» письмової форми правочину, а саме такої, що не потребує нотаріального посвідчення, полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачено спеціально, що недодержання письмової форми правочину тягне його недійсність. Щодо «складної» письмової форми правочину, то до­три­ман­ня но­таріаль­но­го посвідчен­ня пра­во­чи­ну та дер­жав­ної реєстрації є важ­ли­вим за­со­бом пе­ревірки змісту дійсно­го во­ле­ви­яв­лен­ня суб’єктів, а та­кож од­ним із спо­собів во­ле­ви­яв­лен­ня, який сприяє до­три­ман­ня ви­мог чин­но­го за­ко­но­дав­ст­ва та на­стан­ню цивільно-пра­во­вих наслідків у ви­гляді ви­ник­нен­ня, зміни або при­пи­нен­ня цивільних прав і обов’язків. А також дотримання таких форм правочину забезпечує захист та реалізацію цивільних прав і обов’язків сторін, які вчиняють правочин, та врегулювання цивільних правовідносин.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар за заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої, К.: Правова єдність., 2007. – С. 185.
  2. Нижиний А. Скріплення печаткою як елемент письмової форми цивільно-правового договору / А. Нижний // Теорія і практика інтелектуальної власності. – – Вип. 6. – С. 129.
  3. Михайлів М.О. Форма правочину та наслідки її недотримання / М.О. Михайлів // Держава і право. – 2011. – Вип. 51. – С. 36.
  4. Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар за заг. ред. Є.О. Харитонов, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої, К.: Правова єдність., 2007. – С. 235.
  5. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібн. / Ю.О. Заіка. – К. Істина, 2005. – С. 70.
  6. Вавженчук С.Я. Деякі аспекти правового регулювання та визначення форми договору / С.Я. Вавженчук // Адвокат. – 2009. – №9. – С. 13.
  7. Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстицій України від 22 лютого 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 17. – С. 66.
  8. Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посібн. / М. І. Панченко. – К.: Знання, 2005. – С. 88.
  9. Роз’яснення Міністерства юстицій України від 19 квітня 2011р. Щодо форми правочинів. [Електронний ресурс]. − // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0028323-11.
  10. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общин положення: Изд. 3-е, стереотипное. – М.: Статут, 2001.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720