Публіцистика Івана Багряного: концепції протиріч чи ідеї боротьби

Поділитися Share on Facebook3Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Публіцистика Івана Багряного має великий спектр всеохоплюваності подій 20ст. Це промова до всього світу. Кожна стаття – це окрема ідея боротьби, яку автор намагається донести до людей. Журналістикознавство і розпочало свою історію саме від таких критичних проблем і настроїв у суспільстві.

Ключові слова: публіцистика, памфлет, стаття, ЗМІ, інформаційний привід

Іван Багряний – український письменник, поет, публіцист, політичний діяч, який особливо відкрився в журналістиці. Цікавими є такі жанри як: інтерв’ю, стаття, репортаж, які залишаються недослідженими. На сучасному етапі публіцистику Багряного досліджували такі науковці, як І.Дзюба, М.Жулинський, Л. Михайлин, Г. Костюк та інші, що накреслили завдання для майбутніх досліджень. Адже сьогодні необхідний комплексний аналіз ідейно-художнього інструментарію публіцистики митця, що, на нашу думку, доповнить наші уявлення про творчу особу публіциста. Сучасним журналістам бажано знати статті Багряного, бо вони можуть стати хорошою теоретичною базую, методологічною та практичною основою для підготовки матеріалів.
«У 1956 р. І. Багряний надрукував 24 більших чи менших публіцистичних виступів. Присвячені різним інформаційним приводам, вони все ж об’єднані навколо однієї ідеї — довести, що сталінізм і ленінізм тотожні, не відрізняються один від одного не тільки засадничо, але й у деталях. Найбільш глибоко ця тема в публіцистиці І. Багряного репрезентована в статті «Апологетика ідейного роззброєння і наша відсіч», яка вперше була надрукована в газеті «Українські вісті»» [8, 486]. Тематика статті є звичною для І.Багряного як з ідеологічного погляду, так і публіцистичного методу. З 10-ти років письменник бачив та відчував той більшовицький лад, з яким до смерті боровся. Він намагався вкорінити у душі українського народу боротьбу за українську державу.
«Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…»[15]. Так він розпочав свій памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР» (1946). Свої памфлети, статті Багряний друкував в еміграційній пресі і лише з проголошенням незалежності вони стали надбанням сучасного читача.
Публіцист описує важке становище українців у своєму памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР». У публіцистиці Багряного саме цей памфлет дослідники відносять до найважливіших скарбів української історії. Автор з докором до радянської влади описує страждання українського народу «…фізичне винищення колосальної маси людей, чесних трударів-хліборобів. І насамперед винищення українського селянства.» [15].Не оминув автор голодомору 1933року. «Сталін прирік українське селянство на наглядну смерть свідомо, щоб змусити його до покірності, до примирення з заведеним колгоспним рабством.»[15]. Автор із смутком говорить про знищення великої кількості письменників, науковців, художників. «Цей реєстр такий довгий, цей реєстр такий безконечний, як безконечна наша трагедія. Багато українських діячів-комуністів покінчили життя самогубством, як Скрипник, письменник-комуніст Хвильовий, голова Раднаркому УРСР Любченко тощо.»[20]. Багряний усвідомлював, що повернутися в Україну означає померти. «Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свого народу, цебто національний патріотизм в СРСР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — «місцевим націоналізмом».»[15]. Іван Багряний описує сталінську систему, називає її «партійною кліткою», викриває весь той цинізм, жорстокість політики правлячого режиму і все це проходить через його власний досвід починаючи із діда і дядька, якого вбили більшовики у нього на очах. У памфлеті «Над труною тирана» Багряний ставить акцент на політиці Сталіна, як головного ворога, створює своєрідний портрет, для сприйняття диктатора. Але поряд із цим автор наводить перспективи СССР після смерті Сталіна. І у завершенні автор бажає «…народам СССР, щоб слідом за тираном померла й його тиранія, його жорстока антилюдяна система у вогні і бурі народного гніву, який нарешті мусить вибухнути над тією юдоллю сліз і народного горя».
Памфлети зазвичай спрямовані проти політичного устрою у цілому чи окремої його частини, проти тої чи іншої соціальної групи, партії, управління [16]. У статті «Над труною тирана» Багряний виступає як представник всього знедоленого народу із своєрідним закликом, маніфестом, що супроводжується словами, які дуже часто повторюються: «…ми не підемо за його вченням…», «…ми відхилилися від прямої теми, якою не є турбота про Сталінове потойбічне життя…». Часто автор вдається до іронії «Це був найвидатніший з усіх видатних і найбільший з усіх великих тиранів…»[16]. Іван Багряний називає тогочасною систему управління держави «систему модерного рабства… жорстокої інквізиції», яку людство ніколи ще не зустрічало.
Іван Багряний представник емігрантської літератури і один із тієї тисячі людей, які змушені були тікати у Німеччину, або Австралію від тоталітарного режиму. «…Німеччина стала центром української еміграції, осередком, організаційною структурою життя по таборах і приватних домах»[11, 65]. За кордоном Багряний займається публіцистикою, але не говорить, що це було його ініціативою, так склалися обставини.
Автор порушує велику кількість проблем, яких вистачило б для того, щоб дослідити мотиваційну базу його публікацій, інформаційне наповнення та ідеологічну заангажованість.”Проаналізувавши все написане Багряним, беручи до уваги і публіцистику, й поставити в контекст його драматичного життя — означало б виголосити присуд тоталітарній системі, яка методично знищувала національні таланти і робила це жорстоко, не усвідомлюючи при цьому, що зло обертається бунтом, спротивом, боротьбою” – підкреслює М. Жулинський. Його журналістська діяльність починається від заснування видання «Українські вісті». У ній він опублікував близько 200 своїх статей. Ця газета стала одним із джерел для друку публіцистики українських емігрантів, серед яких: Тодось Осьмачка, Микола Руденко та інші. Саме це видання було одним серед небагатьох, яке пропагувало, утверджувало, боролося за українську незалежність і свободу прав та обов’язків кожного громадянина. Іван Багряний користувався цим виданням як одним із головних стержнів до пробудження національної свідомості і сміливості, до боротьби проти більшовицького режиму. Хто як не письменник повинен розуміти силу друкованого слова і Багряний знайшов ту прогалину, до якої не добралися більшовики.
І.Михайлин у своїх медіадослідженнях говорив про те, що публіцистика Багряного пов’язана із його політичною діяльністю. Не секрет, що кожній написаній статті Багряного передувала якась подія, що торкнулася його особистих інтересів, але потрібно виокремити, що захищаючи свої інтереси він допомагав і іншим таким як він сам. «Головна тема його публіцистики — з одного боку, спростування сталінізму як найжахливішої форми російського націоналізму, денаціоналізації підлеглих народів і тоталітаризму; і з іншого — боротьба за українську державну незалежність як єдиний гарантований спосіб подолання сталінізму, за становлення національної свідомості української людини, оскільки її виховання є гарантією створення української держави Цей факт пояснює мотиваційну особливість статей письменника.»[8, 220].Його твори присвячені суспільно-політичним питанням та іншим проблемам суспільства, зокрема історичним чи науковим, актуальним для сучасності та майбутнього.
Науковець І. Михайлин виокремлює ще ідеологічну публіцистику. Багряний – це людина, яка стала першим емігрантом, який більшу половину життя провів на чужині у таборах. Декілька місяців у одиночній камері, кілька років на Далекому Сході, потім втеча до України, але знову арешт і новий строк, еміграція… Що залишається робити людині, яку тодішній Радянський Союз «вигнав» з України? Лише одне – розповісти всьому світові про становище українського народу, про голодомор, заслання і тортури людей, знищення «куркулів як класу» [15].Основна властивість публіцистики письменника це змусити читача співчувати, співпереживати, але не «плакати» після прочитаного, а робити все, щоб змінити життя. Де-факто це спрацьовує, як своєрідний засіб впливу, або маніпуляції. Де-юре це ставить автор в один ряд з «викинутими» із суспільства людьми. «Замучили вони мого діда за те, що він був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) й був проти «комуни»,а дядька за те ,що він був за часів національної визвольної боротьби — в 1917-1919 рр. — вояком національної армії Української Народної Республіки. За те,що боровся за свободу і незалежність українського народу.»[15].Цими та іншими прикладами із свого життя автор постійно викликає ще більшу довіру читацької аудиторії. Це є інформаційним наповненням публіцистики письменника. Не достатньо просто розповісти про певні події, потрібно чітко окреслити масштаби описуваного автором, мається на увазі не перенасичувати статтю інформацією, а написати так, щоб не виникло більше запитань.
Публіцистика Багряного захоплює читача різкими виразами у текстах, які завжди привертають увагу людини, заставляють її задуматися над актуальними проблемами. Одне з чільних місць у публіцистиці Івана Багряного займають такі статті, як «До питань стратегії й тактики нашої визвольної боротьби(Доповідь на 3 з’їзді УРДП)», «Юпітере, ти злостишся…», інтерв’ю «Розмова з БІ-БІ-СІ», у яких публіцист відповідає на запитання про його «не прості» стосунки «під совєтами», а головне про настрої та ідеї українських емігрантів. Багряний виступає представником «української політичної еміграції».
Наступну статтю Івана Багряного «Юпітере, ти злостишся…» можна віднести до своєрідного аналізу тогочасних ЗМІ. Автор говорить про становище преси та радіо, наводить чіткі приклади утисків засобів масової інформації. А в радіотрансляції (авт. з Києва 24 травня присвячене емігрантській пресі та її політичній діяльності за кордоном) від 24 травня після історії про «обагрянених кров’ю лютих ворогів українського народу» (авт. мається на увазі емігрантів)влада поставила крапку над «і» у справах людей, що виступають проти влади. І.Багряний описує як до його творчості і, творчості інших емігрантів ставилася радянська влада, і як розвивалися українські видання у той час. Багатьом людям «вішають ярлики про «запроданство», «чужі гроші», «ворогів народу»». Публіцист з гордість і величчю говорить, що емігрантська преса не є засобом маніпуляції у чиїхось руках «…наша преса – це зовсім не продажна преса і за нею не стоїть ніякий «Уолл-стріт», ніякі «капіталістичні акули». Ні – це преса авангарду українського трудящого люду. Вона є виявом волі й творчого, могутнього духу вчорашніх недоучених сталінських, комуністичних рабів під московських. А трималася вона на запрацьованих копійках політичної української еміграції « призначення її – в слугуванні своєму народові, поневоленому окупантом, призначення її – боротьба за свободу братів і сестер, за волю цілої нації»[16].Письменник переконаний якщо буде жити «наша правда, правда нашого поневоленого народу», то преса і радіо будуть незалежними.
Отож, публіцистика Багряного є ґрунтовним джерелом дослідження стану преси та радіо. Памфлети є базою для вивчення історичного минулого тих років, суспільно-політичних процесів. Жанрова різноманітність охоплює, як сучасні види ЗМ (інтерв’ю, репортаж, стаття), так і трохи застарілі – памфлет.
Публіцистика Багряного має великий спектр всеохоплюваності подій 20ст. Тому вона повинна вивчатися в школах, в інститутах з метою дослідження стану історичного минулого, розвитку преси та радіо. Колись М.Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». Як ми можемо говорити про історію чи публіцистику знаючи лише окремі короткі записи? Публіцистика Івана Багряного – це промова до всього світу. Кожна стаття є окремою ідеєю, яку автор намагався донести до людей. Безумовно, певні протиріччя у його публіцистиці, як і у всіх письменників, зустрічаються, але не можна говорити, що ідей визволення народу від СРСР та інші, яких доволі достатньо не заслуговують на головне місце у світовій публіцистиці. Іван Багряний своїми протестами, критикою у пресі та радіо не прагне до пабліситі, він репрезентує стан і настрої суспільства. Публіцистика це ніщо інше як і евентуальність написати про певні ідеї боротьби. Журналістикознавство і розпочало свою історію саме від таких критичних проблем і настроїв у суспільстві.

Література
1. Багряний І. Між “трупом” і “привидом” / І.Багряний // Укр. вісті. – Л.: Наші позиції,1946
2. Багряний І. Публіцистика./ І. Багряний. – К., 1996 – 856 с.
3. Дзюба. І. Громадянська снага і політична прозірливість (Про публіцистику І. Багряного) / І.Дзюба// Слово і час. – 1996. – № 10. – С.82 – 84.
4. Дзюба. І. Публіцистика Івана Багряного / І.Дзюба – К. : Сучасність,1992. — № 4,— С.64-70
5. Жулинського М. «Іван Багряний» / М.Жулинський //Слово і час –К:. Слово і час. – 1991 р
6. Костюк. Г. Літературна спадщина І. Багряного./ Г. Костюк // Слово і час. – 2001. – № 4. – 10c.
7. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 531
8. Михайлин Л.І. Журналістика як Всесвіт / Л.І. Михайлин . – Х. : Прапор, 2008. – 511с.
9. Публіцистика // Літературознавча енциклопедія — Т. 2. — К.: Академія, 2007. — С. 296—297.
10. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.
11. Чекалюк В. В. Недарма Іван Багряний не хотів “повертатися до СРСР” / В.В. Чекалюк //Українське журналістикознавство [Текст]: зб. наук. ст. Вип. 4 / КНУ ім. Т. Шевченка; Ін-т журналістики та ін..- К.: Видавництво Інституту журналістики, 2003.- 73 с
12. Шаповал Ю. Г. Газета “Волинь” як український часопис (1941 – 1944 рр.)/ Ю.Г. Шаповал // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 1994. – Вип. 1. – С. 122–138.,
13. Шевченківські лауреати 1962—2001:Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 29—31.
14. Шугай О. В. Багряний Іван/ О.В. Шугай // Енциклопедія сучасної України. — Т. 2. — К., 2003. — С. 65—66.
15. Багряний І. Чому я не хочу повертатися до СРСР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www. varnak.psend.com/why.html
16. Багряний І. Публіцистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.blog.meta.ua/~meineivawka/posts/i967356
17. Бібліотека української літератури[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=14
18. Електронна бібліотека. Твори Івана Багряного. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrclassic.com.ua /katalog/b/bagryanij-ivan
19. СиницинаО. В. Стилістична майстерність памфлетів Івана Багряного[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlush/Filol/2010_11_1/25.pdf
20. Штендер Є. Іван Багряний [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. forum.ottawa-litopys.org/documents/dos0302_u.htm

Поділитися Share on Facebook3Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721