ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ ВЕРБАЛЬНОГО І НЕВЕРБАЛЬНОГО ВИДІВ КОМУНІКАЦІЇ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

 Стаття присвячена дослідженню проблеми розмежування невербального і вербального видів комунікації шляхом визначення відмінних рис кожного з них.

Ключові слова: вербальна комунікація невербальна комунікація.

This article is devoted to the problem of the distinction between verbal and non-verbal communication by distinguishing distinct features of each.

Key words: verbal communication, non-verbal communications.

Постановка проблеми. Основним завданням будь-якого виду комунікації є передача інформації. Цей процес є ефективним і повноцінним лише за умови  поєднання кількох її каналів, вербального і невербального зокрема. Однак, для того, щоб зрозуміти, як вони можуть між собою взаємодіяти заради досягнення основної цілі спілкування, необхідно мати чітке уявлення про відмінні риси вербальної і невербальної комунікації.

Через недосконалість визначень, тісні зв’язки між мовою тіла та репліками учасника розмови, труднощі у керуванні мимовільними рухами, виникло багато суперечливих думок з приводу того, як розмежовувати вербальну і невербальну комунікації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням питання цього питання займалися П.Андерсен, Дж. Бургон, Т. Сайн, А. Айзенберг, Р. Сміт, Дж. Бавелас, М. Хетч, Л. Герерро та багато інших, і досягли значних результатів, які ми узагальнимо у нашій статті.

Завдання дослідження. Завданням цього дослідженням є детальний і різносторонній аналіз підходів до розмежування вербальної і невербальної комунікації для подальшого визначення їх відмінних рис.

 

Виклад основного матеріалу. Здається, що відрізняти ці два види комунікації досить просто, адже  зрозуміло, що, як стверджується у працях відомих вчених Дж. Бургона, Т. Сайна, А. Айзенберга та Р. Сміта,  все те, що передається словами – вербальне,  а решта – невербальне[6, C.17]. Однак дослідження наступних років показали, що таке визначення є надто широким і не надає точних ознак для встановлення межі між двома видами комунікації. Проблему, наприклад створюють кліпання очима, мимовільні рухи тіла,мова жестів для глухонімих, оскільки незрозуміло куди їх відносити і чи вивчати в контексті комунікації взагалі. Саме тому виникла необхідність розробки критеріїв і виділення  для розмежування видів комунікації.

Розробкою першого критерію займався П. Андерсен, і побудований він на  способі сприйняття повідомлення, що передається. У 2008 році йому вдалося перенести напрацювання з галузі комп’ютерної обробки інформації у психолінгвістику. Вчений стверджує, що людина здатна сприймати повідомлення  цілісно, тобто аналоговим шляхом, або розділяючи його на окремі складові частини,  тобто за принципом цифрових пристроїв[2, C. 112-115 ].

Коли повідомлення аналізується першим способом, то всі його елементи діють як одне ціле і не відділяються одне від одного. Таким чином люди  сприймають пісні, витвори мистецтва. Те ж стосується і зміни виразів обличчя, рухів тіла, тобто жестів.

Другий шлях сприйняття передбачає розуміння повідомлення лише за умови його поділу на дрібніші частини, наприклад тексту на речення, словосполучення, слова і букви. Такий спосіб є свідомим, логічним і детальним, хоч і здійснюється за лічені секунди лівою півкулею людського мозку.

Другий критерій – це спосіб позначення предметів, явищ, ознак чи понять. У вербальній комунікації їх представляють символи, що є специфічними для різних культур.  Мається на увазі, що зв’язок між поняттям і його позначенням у мові не обов’язково є очевидним і найчастіше довільним.

Наприклад, слово «квітка» для людини, що розмовляє українською мовою буде асоціюватися з рослиною, яка має стебло, листя та яскраві пелюстки, хоча, власне, слово ніяк не вказує на стебла, пелюстки і т.д. Бачимо, що асоціація є довільною, а слово – незрозумілим для людини, яка не знає мови.

Щодо невербальної комунікації, то такий спосіб відображення повідомлення збігається з тим, що, власне,  хочуть сказати у ньому, тому можна стверджувати, що вона є ілюстративною та природно зумовленою. Людину, яка намагається показати щось велике, мале, тонке чи товсте або ж імітує удар м’яча ногою, вказує рукою напрямок,  посміхається, обнімає, цілує, зрозуміють, незалежно від її культури чи мови, якою вона розмовляє, так як все вищевказане безпосередньо відображає внутрішній стан людини, якусь ознаку чи дію. Наприклад, поцілунок  у будь-якій культурі – вияв любові, лагідності і люб’язності, тому дії людини будуть оцінені нормально, хоч  в одних країнах прийнято цілувати щоку при зустрічі тричі, а в інших – один.

Такий поділ здається довершеним, однак він не є категоричним, оскільки існують слова, що ілюструють, та жести, що є символічними. Слова, що імітують різноманітні звуки, наприклад, ті, що роблять різні тварини чи видають двигуни, зрозумілі у будь-якій культурі і обумовленні реальним природним явищем. З іншого боку, є жести, символічне значення яких різниться залежно від культури і може бути не правильно інтерпретоване. Для прикладу, розглянемо всім відоме схрещування пальців.У Сполучених Штатах Америки  – це знак побажання удачі, якщо його показують безпосередньо співрозмовнику, і свідчення брехні, якщо його ховають за спиною. В інших культурах, такий жест  – символ дружби,  зацікавленості в особі протилежної статі, а подекуди це знак, що замінює образливу лайку.

Згідно з роботами Дж. Андерсена, Дж. Бургона і К.Флойда, наступна ознака для розмежування різних видів комунікації – це кількість каналів передачі інформації. Людини здатна  посміхатися, підморгувати оком, робити жест рукою одночасно, але казати вона може лише одне слово за раз.  Зрозуміло, що комунікація з один каналом – вербальна, а та, що з кількома, – невербальна.

Звісно, це не полегшує роботу вченим, оскільки  виникають сумніви чи здатна людина одночасно сприймати повідомлення, що надходить до неї кількома шляхами і при цьому правильно інтерпретувати його. Однак, як вже згадувалось вище, ми сприймаємо невербальні коди цілісно, і таким чином, дещо не усвідомлено, отримуємо необхідну інформацію, ігноруючи зайве та вибираючи значуще.  А щодо непорозумінь, то вони трапляються, можливо не у однаковій мірі, проте під час і вербальної (через двозначність деяких слів), і невербальної комунікації (через велику кількість каналів).

Міра спонтанності та  навмисності комунікації також дозволяє обмежити рамками вербальне і невербальне у мовленні. Невербальна комунікація зазвичай  імпульсивна і спонтанна, так як досить важко контролювати реакції тіла, зокрема, наприклад, плач, сміх, посмішку чи нервове тремтіння голосу. Це майже некеровані відображення внутрішнього стану людини, і, так як їх практично неможливо підробити, люди інстинктивно більше довіряють невербальним знакам, аніж словам, у процесі спілкування [3, С.55].

Вербальна комунікація навпаки є навмисною і спрямованою на конкретну людину чи широку аудиторію, і також на досягнення певної мети. Більше того, вербальне повідомлення може бути продумане наперед, мати стратегічний характер і стати засобом маніпуляцій. Зазвичай людина здатна легко вирішувати казати щось чи промовчати, керувати тим, що каже, обирати слова, тобто контролювати процес  вербального висловлювання, на відміну від невербального. Але і жестами, виразами обличчя, певними рухами і сльозами можна  навчитись деякою мірою керувати і їх також використовувати для досягнення цілей і маніпуляцій, хоча й зробити це важче.

І останній критерій для поділу комунікації на вербальну і невербальну її здатність переміщуватися та бути удосконаленою. Обидві ознаки характерні лише для вербальних кодів, і саме тому є такими значущими.

Під переміщенням мається на увазі можливість рухатися у просторі і часі. Людина може говорити про минуле, майбутнє, а, наприклад, підморгнути так, щоб натякнути на них – ні. До того ж, невербальна комунікація  відбувається тут і зараз безпосередньо перед аудиторією без шансу бути переміщеною в часі. Також вона не дає можливості передати те, що реально не існує. Ми маємо на увазі, що словесно можна сказати: « У мене не болить горло, проте закладений ніс», а не вербально такий негативний стан  про горло відобразити важко.

Щодо здатності бути удосконаленим, то під цим ми розуміємо властивість  вербальних засобів, тобто слів, бути уточненими, зредагованими навіть після деякого часу після для їх написання чи озвучення. Наприклад, сказавши щось неточно чи неправильно сформулювавши думку вперше, ми можемо спробувати все виправити або ж видалити, знищити повідомлення, якщо воно у письмовій формі. Це неможливо застосувати до повідомлень невербального характеру, адже, наприклад, мимоволі і навіть неконтрольовано показавши злість чи радість виразом обличчя, побачене співрозмовником вже не змінити.

Отож, ми можемо охарактеризувати невербальну комунікацію як цілісну, ілюстративну, природно-обумовлену, багатоканальну, спонтанну, безпосередню і не здатну до уточнення. Вербальна комунікація  вважається символічною, культурно-обмеженою, стратегічною, з наявним лише одним каналом передачі інформації, можливістю бути переміщеною у часі і просторі, зміненою  після безпосередньої реалізації, а також різниться способом сприйняття, адже передбачає поділ повідомлення на частини. Таким чином, бачимо,  що різні види комунікації розмежовувати важко, однак, розглянувши кілька їхніх аспектів та дослідивши особливості, зробити це можливо.

 

 

список використаної літератури

  1. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли других людей по их жестам / А. Пиз. — Ай Кью, 1992. — 346с.
  2. Andersen, P. Nonverbal communication: Forms and functions (2nd ed.)/ P. Andersen — The USA, IL: Prospect Heights, Waveland Press, 1998. — 220p.
  3. Bavelas J. Behaving and communicating: A reply to Motley. // Western Journal of Speech Communication, vol. 54 — 1990. — Р.593–602.
  4. Burgoon J., Buller D.,Woodall, W. Nonverbal communication: The unspoken dialogue (2nd ed.). / J.Burgoon. — New York: McGraw-Hill, 1996. — 280p.
  5. Burgoon J., Guerrero L., Floyd, K. Nonverbal communication./J. Burgoon. — Boston: Allyn & Bacon. — 156p.
  6. Burgoon J., Saine, T. The unspoken dialogue: An introduction to nonverbal communication/J.Burgoon, T. Saine. — The USA, Boston: Houghton Mifflin, 1987. — 275p.

 

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721