“Дослідження психологічних чинників формування стресостійкості у студентів”

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розкривається проблема психологічних чинників формування стресостійкості. Автор вказує, що формування стресостійкості підвищується після проведення психокорекційної програми.
Ключові слова: стресостійкість, психологічні чинники.

В статье раскрывается проблема психологических факторов формирования стрессоустойчивости. Автор указывает, что формирование стрессоустойчивости повышается после проведения психокорекционной программы.
Ключевые слова: стрессоустойчивость, психологические факторы.

In the article the problem of psychological factors in the formation stress. The author points out that the formation of stress increases after psychocorrection program.
Key words: psychological factors, stress

Проблема прогнозування поведінки людей в екстремальних умовах діяльності, а також оцінка вірогідності збереження їх здоров’я і працездатності після впливу екстремальних факторів привертає увагу багатьох дослідників. (Ю.А. Александровський, М.М. Решетников, Н.В. Тарабріна, В.О. Моляко, Г.В. Ложкін, О.Р. Малхазов, О.М. Морозов, С.М. Миронець, О.В. Тимченко, В.О. Бодров, А.Г. Маклаков).[4]
З практичної точки зору проблема впливу екстремальних факторів на людину має кілька аспектів, а саме: прогнозування поведінки людей в екстремальних умовах, визначення наслідків їх впливу та підготовка до адекватних стратегій поведінки особистості в стресогенних умовах. Розв’язання цих завдань є актуальним для психологічного забезпечення діяльності спеціалістів, що виконують професійні обов’язки в екстремальних умовах, а також для надання допомоги особам, які стали жертвами надзвичайних і психотравмуючих ситуацій.
Висока стресостійкість забезпечує успішність виконання професійних обов’язків в екстремальних умовах, збереження працездатності і здоров’я особистості після впливу екстремальних факторів зовнішнього середовища.
На думку Л.О. Китаєва-Смика, Ю.А. Александровського, Н.В. Тарабріної, в сучасних умовах негативні наслідки психотравмуючих ситуацій властиві не тільки для осіб «стресогенних професій», а й для широкого кола населення («травма минулим», «травма нинішнім життям», «травма майбутнім»).[5]
За даними наукових досліджень, наслідки психотравмуючих подій проявляються змінами в поведінковій, емоційній і пізнавальній сферах особистості. Психотравмуючі ситуації можуть призвести до дезадаптивної поведінки, психосоматичних та нервово-психічних розладів (Ю.А. Александровський, Г.С. Нікіфоров, В.М. Маріщук, Н.В. Тарабріна, Н.Е. Бачериков, Н.П. Воронцов, П.Т. Петрик, В.О. Моляко, О.М. Морозов, Л.А. Крижанівська, В.В. Клименко).[5]
Низький рівень стресостійкості, нездатність людини протидіяти стресам призводить до негативних наслідків у психічній, соціальній, професійній і поведінковій сферах: різноманітних проявів посттравматичних стресових розладів, суїцидів (А.Г. Маклаков, В.О. Моляко, В.І. Берзінь, В.О. Бодров, М.В. Савчин, О.Є. Самойлов, Н.В. Тарабріна, С.І. Яковенко).[5]
Стресостійкість важливо розглядати як в контексті визначення змісту, оцінки, так і в контексті її формування, тобто розвитку на різних етапах професійного шляху. Це дасть змогу визначити, від чого залежить опанування людиною складних життєвих ситуацій (Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва), яку роль в оптимальному функціонуванні людини відіграє її індивідуальний досвід (О.М. Лактіонов), суб’єктна активність (В.О. Татенко, Ю.М. Швалб), стійкі ознаки емоційності в структурі індивідуальності (О.П. Санникова) та інші.
Проте структурно змістовні характеристики саме стійкості до стресу як важливого фактору забезпечення психічного й фізичного здоров’я особистості, ефективності й надійності професійної діяльності безпосередньо не розглядались, тому дослідження природи стресостійкості, детермінант її розвитку і проявів, залежності від особливостей діяльності і впливу на особистість дає змогу не тільки зрозуміти сутність цього феномену, а й обгрунтувати шляхи й методи його оцінки та формування.[7]
Аналіз актуального стану досліджень у даній галузі свідчить про те, що проблема стресостійкості особистості нині недостатньо розроблена і в теоретико-методологічному, і у впроваджувальному аспектах. Можна сказати, що немає цілісної концепції стресостійкості особистості. Потрібне дальше вдосконалення методичного апарату дослідження, вивчення особливостей проявів стресостійкості, розробка нових підходів її формування в процесі життєдіяльності кожної людини та підготовки професіоналів. Дослідження за цією проблематикою присвячені переважно окремим теоретичним, експериментальним, діагностичним темам. Така односпрямованість може утруднювати розуміння їхнього взаємозв’язку і призводити до недостатньо обґрунтованого вибору, наприклад діагностичних або психотерапевтичних підходів.[8]
Важливість і гострота обраної проблеми, її недостатнє теоретичне обґрунтування та практичне спрямування визначили мету та завдання наукового пошуку.
Негативні нервово-психічні й фізіологічні наслідки, що накопичуються, важко компенсувати в години дозвілля, потрібна швидка компенсація під час навчальної або трудової діяльності. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії [2]
Студентський вік, за визначенням Б.Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта спричиняє величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості, формуює склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Умови теоретичного й практичного навчання є своєрідним полігоном для тренування адекватних реакцій на різноманітні стимули соціального та фізичного середовища. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, ерудованості, широти інтересів, рівня володіння певним колом логічних операцій тощо. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, наполегливості, ретельності і акуратності в навчальній діяльності.
Отже, стресостійкість – являє собою сукупність особистісних якостей, які дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові і емоційні навантаження, обумовленні особливостями професійної діяльності.[8]

Для дослідження формування стресостійкості студентів нами був спланований експеримент. Вибірку склали 50 студентів Національного університету «Острозька академія» (36 дівчат і 14 хлопців) віком 18-20 років. При чому було виділено дві групи: контрольну та експериментальну (по 25 осіб у кожній). Контрольну групу складали студенти Національного університету «Острозька академія» спеціальності «Документознавство» 1-3 курсу (17 дівчат і 8 хлопців), а експериментальну – студенти спеціальності «Психологія» 1-3 курсу (19 дівчат і 6 хлопців).
Для обробки кількісних даних, які ми отримали після проведення експерименту, використовували методи математичної статистики: знаходження середніх величин, t-критерій Стьюдента. Усі дані даного експерименту оброблялись за допомогою SPSS, де статистично значимими виявились ті результати р, що були нижчими рівня альфа 0,5.
Експеримент проводився за участю експериментальної групи у 3 етапи, що проілюстровано у схемі 2.3. Експеримент проходив протягом місяця.

 

 

 
Рис. 2.3 Етапи експерименту
Процедура. На першому етапі була проведена первинна діагностика рівня стресостійкості студентів за допомогою таких методик:
1) «Самооцінка стійкості до стресу» (Додаток А)
2) «Схильність до стресу» (модифікація Фрідмана і Розенмана) (Додаток Б)
3) «Самооцінка психічних станів» Айзенка (Додаток В)
Суть процедури методики «Самооцінка стійкості до стресу» полягає у тому, що досліджуваному пропонується дати самооцінку стійкості до стресу. В результаті методики можна виявити у досліджуваного один з 9 рівнів стресостійкості: дуже низький, низький, нижче від середнього, трохи нижчий від середнього, середній, трохи вищий від середнього, вищий від середнього, високий, дуже високий. Якщо у досліджуваного виявлено 1-й чи 2-й рівні стійкості до стресу (дуже низький і низький відповідно), то для нього необхідно змінювати спосіб життя, проводити корекційну програму. Була запропонована наступна інструкція: «Прочитайте наведені у тесті запитання (твердження) та оберіть одну з трьох відповідей «дуже рідко», «час від часу» або «часто». Обведіть бал, який відповідає Вашій відповіді» [17].
Наступна методика, яка була використана – «Схильність до стресу» (модифікація Фрідмана і Розенмана). Опитувальник складається із 21 твердження, на які потрібно дати відповідь «так», «не знаю» і «ні». В основі методики уявлення про те, що існує два типи схильності до стресу – В (низька піддаваність стресу) і А (висока піддаваність стресу). В результаті обробки даних відбувається поділ на 5 шкал: 1 – низька піддаваність стресу, 2 – перехід до А, 3 – тип А – висока піддаваність стресу, 4 – перехід до типу В, 5 – нейтральна зона. Пропонувалася така інструкція: «Перед Вами 21 запитання. Якщо Ви згідні з тим про що запитується, то у бланку для відповідей в колонку «так», навпроти номера запитання ставите 2 бали, якщо Ви невпевнені, то у колонку «не знаю» ставите 1 бал, якщо незгідні, то у колонку «ні» ставите 0 балів» [17].
Ще одна методика, яка використовувалася для діагностики стресостійкості учасників експерименту – «Самооцінка психічних станів» Айзенка. Дана методика дозволяє виміряти показники таких емоційних станів: тривожність, фрустрацію, агресивність, ригідність[40]. Тривожність – це переживання емоційного неблагополуччя, повʼязане з передчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичного ходу подій може привести до розвитку тривожності. Фрустрація – психічний стан, що виникає в ситуації розчарування, нездійснення якої-небудь значущої для людини мети, потреби. Виявляється в гнітючій напрузі, тривожності, відчутті безвихідності і відчаю. Виникає в ситуації, яка сприймається особистістю як невідворотна загроза досягненню значущої для неї мети, реалізації тої або іншої її потреби. Сила фрустрації залежить як від ступеня значущості дії, що блокується, так і від близькості його до наміченої мети. Реакцією на стан фрустрації можуть бути наступні основні типи дій: «відхід» від реальної ситуації в область фантазій, марень, мріянь; виникнення внутрішньої тенденції до агресивності, яка або затримується, проступаючи у вигляді дратівливості, або відкрито проривається у вигляді гніву; загальний «регрес» поведінки, тобто перехід до легших і примітивніших способів дії, часта зміна занять і ін. Як наслідок фрустрації нерідко спостерігається залишкова невпевненість в собі, а також фіксація способів дії, що застосовувалися в ситуації фрустрації. Ригідність – утрудненість, аж до повної нездатності, в зміні наміченої субʼєктом програми діяльності в умовах, що обʼєктивно вимагають її перебудови. Виділяють когнітивну, афектну і мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність виявляється в труднощах перебудови сприйняття і уявлень в ситуації, що змінилася. Афектна ригідність виражається у відсталості афектних (емоційних) відгуків на обʼєкти емоцій, що змінюються. Мотиваційна ригідність виявляється в тугоподвижній перебудові системи мотивів в обставинах, що вимагають від субʼєкта гнучкості і зміни характеру поведінки. Рівень ригідності, що проявляється субʼєктом, обумовлюється взаємодією його особистісних особливостей з характером середовища, включаючи ступінь складності завдання, що стоїть перед ним, його привабливості для нього, наявність небезпеки, монотонність стимуляції і так далі. Агресивність – стійка характеристика субʼєкта, схильність, що відображає його відношення до поведінки, метою якої є спричинення шкоди що оточує, або подібний афективний стан (гнів, злість). Хоча агресивність грала вирішальну роль в процесі еволюції людини, затверджується, що вона не властива людській істоті спочатку, що діти засвоюють моделі агресивної поведінки практично з моменту народження. Причинами агресивності можуть виступати різного роду конфлікти, зокрема внутрішні, при цьому такі психологічні процеси як емпатія, ідентифікація, децентрація – стримують агресію, оскільки є ключем до розуміння інших і усвідомлення їх самостійної цінності [15]. Всі емоційні стани можуть негативно впливати на стресостійкість саме тому, ми діагностували їх з метою подальшої психокорекції. При чому визначалися 3 рівня прояву цих емоційних станів: низький, середній і високий. Досліджуваним, які діагностувалися цією методикою, пропонувалася така інструкція: «Пропонується опис різних психічних станів. Якщо цей стан часто спостерігається, то ставиться 2 бали, якщо цей стан буває, але зрідка, то ставиться 1 бал, якщо зовсім не підходить – 0 балів» [9].
На другому етапі учасникам пропонувалося взяти участь у тренінговій програмі «Формування і розвиток стресостійкості», складеній нами (Додаток Д) [11]. Тренінг складався з чотирьох зустрічей по 1,5 години (при чому четверта зустріч була у вигляді профілактичного заняття, з метою закріплення набутих навичок боротьби зі стресом).
До завдань тренінгової програми входило:
1) Розвиток базових навичок асертивності, та вміння застосовувати особливості асертивної поведінки у процесі спілкування.
2) Розвиток самоакцептації, впевненості у собі, актуалізація особистісних ресурсів, прийняття інших.
3) Підвищити стресостійкість, подолати негативні емоції, розвинути навички конструктивної боротьби зі стресовими ситуаціями.
4) Вироблення навичок самостійно справлятися зі стресом, можливість уникнення впливу стресових ситуацій [11].
Здійснення завдань тренінгу відбувалося за рахунок використання методів дискусії, мозкового штурму, арт-терапії, психодрами (моделювання стресових ситуацій), релаксації [11].
У ході виконання вправ учасники здійснювали самоаналіз, знаходили у собі ресурси, необхідні у боротьбі зі стресом та розвивали їх. Також у них розвивалися навички соціальної взаємодії, не можливої без самоприйняття та толерантності. Важливою умовою формування стресостійкості, крім цього, на нашу думку, є розвиток асертивної поведінки, тобто здатність захищати власні інтереси, не порушуючи чужі. Тому у тренінговій програмі були вправи, спрямовані на моделювання та програвання ситуацій, у яких учасники вчилися відстоювати своє. До того ж, для закріплення ми провели інтерактивне заняття з метою профілактики стресу та ознайомлення із копінг-стратегіями, які можуть використовуватися студентами самостійно.
На останньому етапі досліджуваним пропонувалося повторно пройти методики, які вони проходили перед тренінговою програмою.
Отже, завданням даного експерименту було сформувати та підвищити рівень стресостійкості у студентів експериментальної групи за допомогою тренінгової програми.
Після обробки результатів за 3 діагностичними методиками, постало завдання порівняти проінтерпретовані показники досліджуваних експериментальної та контрольної групи до та після проведення корекційної програми.
За результатами дослідження самооцінки стійкості до стресу студентів експериментальної групи виявилось, що дуже низький рівень стійкості до стресу мали 10,6% студентів, низький рівень стійкості до стресу виявили 22% досліджуваних, нижчий за середній рівень стійкості до стресу виявили 15,9% опитаних, рівень стійкості до стресу трохи нижчий за середній спостерігається у 34,8% студентів, середній рівень стійкості до стресу було виявлено у 6,8% респондентів, рівень стійкості до стресу трохи вищий за середній виявили лише 3% студентів, вищий від середнього рівень стійкості мали також 3%. Так, високий рівень та дуже високий рівень стійкості до стресу мають лише 2,3 та 1,6% студентів. Дані проілюстровані на рис. 2.4.

Рис. 2.4 Самооцінка стійкості до стресу у експериментальній групі (первинна діагностика)

За результатами дослідження самооцінки стійкості до стресу студентів контрольної ж групи виявилось, що дуже низький рівень стійкості до стресу мали 11,7% студентів, низький рівень стійкості до стресу виявили 20% досліджуваних, нижчий за середній рівень стійкості до стресу виявили 16,2% опитаних, рівень стійкості до стресу трохи нижчий за середній спостерігається у 32,4% студентів, середній рівень стійкості до стресу було виявлено у 7,5% респондентів, рівень стійкості до стресу трохи вищий за середній виявили лише 2% студентів, вищий від середнього рівень стійкості мали також 4%, високий рівень мали 4% та дуже високий рівень стійкості до стресу мають лише 2,2% студентів. Дані проілюстровані на рис. 2.5. Після первинної діагностики самооцінки стійкості до стресу у 2 групах не було виявлено статистично значимої різниці між показниками.
Рис. 2.5 Самооцінка стійкості до стресу у контрольній групі (первинна діагностика)
Після проведення корекційної програми у експериментальній групі були виявлені наступні показники по даній методиці: дуже низький рівень стійкості до стресу мали 4,5% студентів, низький рівень стійкості до стресу виявили 10,6% досліджуваних, нижчий за середній рівень стійкості до стресу виявили 10% опитаних, рівень стійкості до стресу трохи нижчий за середній спостерігається у 36,3% студентів, середній рівень стійкості до стресу було виявлено у 8,9% респондентів, рівень стійкості до стресу трохи вищий за середній виявили лише 10,1% студентів, вищий від середнього рівень стійкості мали також 5,6%, високий рівень мали 7,2% та дуже високий рівень стійкості до стресу мають лише 6,8% студентів. Дані проілюстровані на рис. 2.6.
Рис. 2.6 Самооцінка стійкості до стресу у експериментальній групі (вторинна діагностика)
При вторинній діагностиці досліджуваних контрольної групи не було виявлено ніяких змін. Таким чином, при порівнянні результатів вторинної діагностики середніх показників у експериментальній і контрольній групі було виявлено статистично значиму різницю на рівні р=0,05 (t=0,42).
За результатами первинної діагностики схильності до стресу у експериментальній групі було виявлено, що у 12% досліджуваних – низька піддаваність стресу, у 16,9% студентів – перехідний тип до А, у 38,1% опитаних – висока піддаваність стресу, у 15,4% респондентів – перехідний до типу В, у 17,6% досліджуваних – нейтральна зона. Дані продемонстровано на рис. 2.7.

Рис. 2.7 Схильність до стресу у експериментальній групі (первинна діагностика)

За результатами первинної діагностики схильності до стресу у контрольній групі було виявлено, що у 10,2% досліджуваних – низька піддаваність стресу, у 17,4% студентів – перехідний тип до А, у 40,8% опитаних – висока піддаваність стресу, у 16,3% респондентів – перехідний до типу В, у 15,3% досліджуваних – нейтральна зона. Дані продемонстровано на рис. 2.8.
Рис. 2.8 Схильність до стресу у контрольній групі (первинна діагностика)
Після проведення корекційної програми у експериментальній групі були виявлені наступні показники по даній методиці: низька піддаваність стресу була притаманна 18,7% досліджуваним, у 15,1% студентів – перехідний тип до А, у 31,5% опитаних – висока піддаваність стресу, у 16,6% респондентів – перехідний до типу В, у 18,1 % досліджуваних – нейтральна зона. Дані проілюстровані на рис. 2.9.

Рис. 2.9 Схильність до стресу у експериментальній групі (вторинна діагностика)
У контрольній же групі знову не було знайдено змін після вторинної діагностики. Однак різниця між показниками даної методики у експериментальній та контрольній групі є статистично значимою на рівні р=0,05 (t=0,38).
За результатами первинної діагностики характеру та рівню прояву негативних емоційних станів за методикою «Самооцінка психічних станів» у досліджуваних експериментальної групи були виявлені наступні результати за шкалами:
Тривожність – у 23,6% досліджуваних – низький рівень, у 41,2% – середній рівень, у 35,2% – високий рівень.
Фрустрація – у 28,4% досліджуваних – низький рівень, у 40,3% – середній рівень, у 31,3% – високий рівень.
Агресивність – у 24,9% досліджуваних – низький рівень, у 45% – середній рівень, у 30,1% – високий рівень.
Ригідність – у 22,7 % досліджуваних – низький рівень, у 40,1% – середній рівень, у 37,2% – високий рівень.
Частка розподілу рівня вираження одного з 4 емоційних станів проілюстрована на рис. 2.10.

Рис. 2.10 Самооцінка психічних станів у експериментальній групі (первинна діагностика)
За результатами первинної діагностики характеру та рівню прояву негативних емоційних станів за методикою «Самооцінка психічних станів» у досліджуваних контрольної групи були виявлені наступні результати за шкалами:
Тривожність – у 25,6% досліджуваних – низький рівень, у 38,9% – середній рівень, у 35,5% – високий рівень.
Фрустрація – у 26,7% досліджуваних – низький рівень, у 40,5% – середній рівень, у 32,8% – високий рівень.
Агресивність – у 25,8% досліджуваних – низький рівень, у 44,9% – середній рівень, у 29,3% – високий рівень.
Ригідність – у 24,1 % досліджуваних – низький рівень, у 40,3% – середній рівень, у 35,6% – високий рівень.
Частка розподілу рівня вираження одного з 4 емоційних станів проілюстрована на рис. 2.11.

Рис. 2.11 Самооцінка психічних станів у контрольній групі (первинна діагностика)
Різниця між показниками первинної діагностики за методикою «Самооцінка психічних станів» (Айзенком) у досліджуваних контрольної та експериментальної груп не є статистично значимою.
Після проведення корекційної програми у експериментальній групі були виявлені наступні показники по даній методиці «Самооцінка психічних станів» за 4 шкалами:
Тривожність – у 33,4% досліджуваних – низький рівень, у 36,3% – середній рівень, у 30,3% – високий рівень.
Фрустрація – у 21,9% досліджуваних – низький рівень, у 50,5% – середній рівень, у 27,6% – високий рівень.
Агресивність – у 22,1% досліджуваних – низький рівень, у 54,3% – середній рівень, у 23,6% – високий рівень.
Ригідність – у 28,4 % досліджуваних – низький рівень, у 41,3% – середній рівень, у 30,3% – високий рівень.
Дана частка проілюстрована на рис. 2.12.

Рис. 2.12 Самооцінка психічних станів у експериментальній групі (вторинна діагностика)
У досліджуваних контрольної групи по завершенню місяця після первинної діагностики не було виявлено змін по методиці «Самооцінка психічних станів». Як бачимо, з рис. , зміни у експериментальній групі відбулися, але вони не є на статистично значимому рівні. Це може пояснюватися тим, що завданням тренінгу було позитивно вплинути на всі ці психічні стани, а не на кожен окремий. Також це може пояснюватися не дуже тривалим впливом на ці психічні стани.
Таким чином, в результаті статистичного аналізу було виявлено статистично значимі зміни у експериментальній групі по показникам первинної діагностики схильності до стресу та самооцінки стійкості до стресу та повторними замірами. Тобто у учасників тренінгової програми відбулося підвищення самооцінки стійкості до стресу. Також значно підвищилися показники по шкалі «низька піддаваність до стресу» та «нейтральна зона», що свідчить про підвищення стресостійкості. Тому можна зробити висновок, що психокорекційна програма мала вплив на студентів, є ефективною і може використовуватися практичними психологами, зокрема в університетах для покращення адаптації студентів через підвищення стресостійкості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абабков В. Перре М. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии / В. Абабков, М. Перре. – СПб.: Речь, 2004 – 166 с.
2. Банников В.В. Влияние социально-психологических компонентов стрессоустойчивости на эффективность деятельности персонала организации: дис. … канд. психол. Наук / В.В.Бинников. – М., 2003. С. 156.
3. Бовина И.Б. Представление о здоровье и болезни в молодежной среде / И.Б. Бовина // Вопросы психологии. – 2005. – № 3. – С. 90 – 97.
4. Бодров В. А. Психологический стресс: развитие и преодоление /В.А. Бодров. – М.: Изд-во «ПЕР СЭ», 2006. С. 352.
5. Брайт Д. Стресс. Теории, исследования, мифы / Д. Брайт, Ф. Джонс. – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.
6. Бухановский А.О.Общая психопатология / А.О. Бухановский, Ю.А. Кутявин, М.Е. Литвак // Пособие для врачей. – Ростов н/Д., 1998 – 416 с.
7. Буякас Т.Л. Личностное развитие в условиях работы самопонимания, опосредствованной символами [Текст] / Т. М. Буякас // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 23–38.
8. Васильева О. С. Психология здоровья человека: эталоны, представления, установки / О. С. Васильева, Ф. Р. Филатов // Уч. пособ. для студ. высш. уч. заведений.– М.: Изд. центр ―Академія‖, 2001.– 352 с.
9. Воронина А.В. Психологические тесты. / Под ред. А.В. Ворониной. – М.: ВЛАДОС, 2004.
10. Галецька І.І. Психологічне здоровʼя// І.Галецька, Т.Сосноський. Психологія Здоровʼя: теорія і практика. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 338 с.
11. Глуханюк Н.С. Практикум по психодиагностике: учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. / Н.С. Глуханюк. – М.: Издательство Московского психолого-социального института, 2005. – 216 с. – С. 163 –172.
12. Гинзбург М. Стрессменеджмент // Инструменты развития бизнеса: Тренинг и консалтинг: Сост. Л.Кроль, Е Пруткова. – М: Независимая фирма «Класс», 2001. – С. 154–170.
13. Гринберг Дж. Управление стрессом / Дж. Гринберг. – 7-е изд. – СПб: Питер, 2002.– 496 с.
14. Гурьянов Ю.Н. Психологическое обеспечение в войсках и органах Пограничной службы России/ Ю.Н. Гурьянов// Учебное пособие в 2-х частях. – М.: Академия ФПС России, 2001. С. 470.
15. Гурвич И. Н. Социальная психология здоровья / И.Н.Гурвич. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999.– 1021 с.
16. Двіжона О. В. Вплив чинників на порушення психічного здоров`я дітей із дискантних сімей / О. В. Двіжона // Психологічні перспективи. – Вип. 13. – Луцьк : РВВ ―Вежа Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2009. – С. 107 – 114.
17. Дежарле Р. Охрана психического здоровья в мире: Проблемы и приоритеты в развивающихся странах / Р. Дежарле , Л. Айзенберг , Б. Гуд, А. Кляйнман – К.:Сфера

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721