Віртуальний музей як простір соціокультурних взаємодій

Поділитися Share on Facebook1Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті йдеться про явище віртуального музею в сучасному інформаційному суспільстві, що породжує феномен віртуальної комунікації. Віртуальна реальність розглядається не тільки як фактор масштабних культурних та світоглядних тенденцій та змін, вона примушує нас по-новому підійти до проблеми співвідношення символу та образу, конкретно-чуттєвого та абстрактно-розумового пізнання, формуючи нову «культурну розмітку» людського тіла та комунікативні практики.

Ключові слова: віртуальний музей, віртуальна реальність, культура, інформаційне суспільство, віртуальна комунікація, глобалізація.

The article deals with the phenomenon of a virtual museum in modern information society, giving rise to the phenomenon of virtual communication. Virtual reality is seen not only as a factor of major cultural and ideological trends and changes, it forces us to take a fresh approach to the relationship between the symbol and image of specific sensory and abstract intellectual knowledge, creating a new «cultural markup» of the human body and communicative practices.

Keywords: virtual museum, virtual reality, culture, information society, virtual communication, globalization.

 Розвиток сучасних інформаційних технологій в Україні сприяв появі у багатьох сферах нашого життя різноманітних технічних засобів, котрі змінюють наші уявлення про вплив техніки на світогляд людини. Українські музеї останнім часом активно впроваджують у свою роботу новітні мультимедійні технології з метою всебічного вдосконалення своєї діяльності. Сучасна динаміка культури показує, що вона не може розвиватися інакше, аніж культура технічних досягнень. Про це засвідчує феномен віртуальної культури. Віртуальна культура – це перетворення технічних досягнень у креативні технології існування [1, ст. 152].

Безумовно, віртуальна реальність – це нове середовище комунікації і формування культурних практик. Новітні технології у сучасному житті використовуються в усіх сферах людської діяльності.

У сучасній філософській думці, ми спостерігаємо ситуацію досить таки великої кількості досліджень, в яких показано, що інформаційне суспільство породжує феномен культури віртуальної комунікації, яка забезпечує процес сприйняття та розуміння людини в умовах мультикультурного соціуму.

На сьогодні віртуальна реальність розглядається не тільки як фактор масштабних культурних та світоглядних тенденцій та змін, вона примушує нас по-новому підійти до проблеми співвідношення символу та образу, конкретно-чуттєвого та абстрактно-розумового пізнання, формуючи нову «культурну розмітку» людського тіла та комунікативні практики [7].

Аналізуючи літературу можна помітити, що певна частина дослідників, таких як Н. Багдасар’ян, І. Захарченко, К. Пігров, В. Силаєва, вважають, що віртуальна реальність у широкому розумінні на онтологічному горизонті людини виникає в результаті переходу людини до змінених станів свідомості, або, перейшовши від психологічного до філософського дискурсу, до певної групи екзистенціально-психологічних станів. Мова йде про те, що феномен віртуальної реальності об’єктивується в культурних формах: міфі, образотворчому мистецтві, театрі, літературі, кінематографі, телебаченні, сучасних комп’ютерних системах, а переходу до віртуального стану передують сприйняття та переживання, на які наштовхує людину та чи інша з перелічених культурних форм. А це означає, що віртуальна реальність виявляла себе протягом усієї історії розвитку людського суспільства [8].

Інша група дослідників відносить віртуальну реальність до групи феноменів, пов’язаних з телекомунікаційними системами, комп’ютером та Інтернетом.

ХХ століття особливе за своєю суттю, адже мільйонне тиражування творів мистецтва, виникнення віртуальних музеїв на сайтах Інтернету, розвиток міжнародної виставкової діяльності, просвітницького туризму, а також присутність елітарних текстів у побутовій рекламі й дизайні залучають до світу культури масового споживача, що перетворює наш світ на так званий «музей без стін». Це стимулює зростання індивідуального культурного потенціалу кожного шляхом прилучення до багатобарвного світу множинності людських цінностей.

Віртуальна комунікація також постійно розвивається та рухається угору. Іноді вона навіть витісняє інші види комунікації, такі як усна та документальна. Інтернет надає нам будь-які форми спілкування:сайти, електронна пошта, телеконференції, рольові ігри, інтернет-музеї, інтернет-виставки, інтернет-магазини тощо. На сьогодні, комп’ютерні віртуальні розробки, що надають можливість людині сприймати віртуальні об’єкти як реальні, знаходять все більше застосування в культурі. Адже віртуальні музеї й виставки, віртуальні шедеври світової художньої культури стають доступними величезній кількості користувачів.

Звичайно, поступово формується і нова комунікаційна система, що існує поза часом і простором. Минуле, сьогодення й майбутнє програмують так, щоб вони взаємодіяли одне з одним.«Це культура реальної віртуальності, де вигаданий світ є вигадкою у процесі свого створення» – зазначає              М. Кастельс [4, ст. 353].

Зокрема Е. Дайсон пише: «Я переконана, що весь той глянець штучної стимуляції, що пропонується нам електронним світом, зрештою змусить людей більше цінувати людську компанію та увагу» [3, ст. 232].

Відомий канадський соціолог і теоретик Маршал Маклюен у своїх дослідженнях зробив аналіз комунікації, що висвітлював комунікативні процеси інформаційного суспільства. Він набув слави завдяки двом своїм виразам: «глобальне село», що має на увазі зростаючу тенденцію до загальносвітової культурної конвергенції та «носій інформації є повідомленням», що враховує вплив технології на комунікації.

Його теорія, розвинута у середині ХХ ст., є актуальною і до сьогодні.
М. Маклюен у процесі аналізу сучасної комунікативної ситуації звертається до проблем її зв’язку із технологічним процесом, впливом массового споживання на розвиток комунікації, виділенням рис сучасної комунікації.
Він розглядав соціально-історичний процес з точки зору розвитку засобів масової комунікації. На його думку, «двигуном історії» виступила зміна технологій, яку викликає зміна способу комунікації. Першу епоху представляє «людина, що слухає», оскільки до винаходу писемності людину оточувало тільки усне мовлення. Другу епоху створила «людина, котра спостерігає» – це епоха індустріального індивіда з перевагою друкованого слова над усним мовленням у комунікації. Разом «людина, що слухає та спостерігає» представляє третю епоху – епоху інформаційного індивіда в умовах перемоги електронної комунікації. Рушійними силами цієї останньої революції стали електронні ЗМІ, насамперед телебачення. Саме ТБ, за Маклюеном, дозволило людству повернутися в до письменну громаду, в глобальне село, де інформація доступна відразу всім і отримати її можна практично миттєво. У цьому світі людина вже не в змозі будувати своє світосприйняття як раніше – послідовно, їй доводиться враховувати відразу всі фактори, а оскільки часу на їх аналіз немає – приходиться покладатися на інтуїцію [7, ст. 316].

Нині, увесь світ пронизують глобальні трансформації. Вони змінюють усі сфери суспільного життя, не залишаючи осторонь і соціокультурну реальність. Більшість з тих, хто досліджує соціокультурні наслідки глобалізації, оцінюють їх лише як негативні. Проте очевидним лишається той факт, що глобалізація сприяє формуванню тісних взаємозв’язків тоді, коли різні народи і культури приймають як імператив принцип культурного плюралізму [2, ст. 298].

Безперечно, варто враховувати й те, що ні одна культура не існує ізольовано. В процесі своєї життєдіяльності вона вимушена постійно звертатися або до свого минулого, або до досвіду інших культур. Сам процесс запозичення культурних цінностей має як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, культурна дифузія дозволяє народам більше спілкуватися між собою та пізнавати один одного, що сприяє зближенню народів. З іншого боку, досить активне спілкування та запозичення загрожує втратою культурної самобутності. Розповсюдження однакових культурних зразків дозволяє говорити про процесс глобалізації сучасної культури.

Також варто зазначити, що глобалізація, так чи інакше, збільшує щільність «інформаційного потоку», дає шанс різним культурам вийти за межі своєї етнічної або національної обмеженості, знайти динаміку власного розвитку. В той же час глобалізація відбивається на тих процесах, які відбуваються у сфері культури, зокрема в таких її галузях, як мистецтво, наука, освіта, виховання.

Саме завдяки новим інформаційним технологіям, людина глобального суспільства отримала змогу познайомитися з певними артефактами, які були їй недоступні в попередні епохи, здійснювати екскурсійні поїздки в різні країни. Віртуальні музеї, бібліотеки, картинні галереї, концертні зали, що існують у «світовій інформаційній павутині», дають можливість познайомитися з усім тим, що було створено на протязі всього розвитку людства.

Глобалізація підсилила інтенсивність культурних обмінів, розширила коло тих, хто здійснює безкінечний процес переходу з одного культурного світу в інший. Завдяки новим інформаційним технологіям ідеї, символи, знання і уміння, накопичені тим або іншим етносом, набувають широкого поширення в інших культурних світах, сприяючи формуванню у різних народностей конкретного уявлення про те, що являє собою та або інша культура та яке місце вона посідає серед безлічі національних і етнічних культур [2, ст. 311].

Та коли ми говоримо про віртуальні музеї, ми не можемо не згадати про копії експонатів, що безпосередньо належать до цих музеїв. Зокрема, знаменита праця Вальтера Беньяміна «Твір мистецтва в епоху механічного відтворення», являє собою аналіз метафізики копіювання. На його думку, копіювання творів мистецтва позбавляє їх «аури» [6, ст. 368]. А аура – це результат присутності й відстані. Адже ми також розуміємо, що оригінал несе в собі унікальність, постійність і автентичну традицію, робить його і носієм історії в її неперервності, тоді, коли аура притаманна одиничному вмирущому тілу мистецького твору у просторі й часі. Твір мистецтва має своє унікальне невід’ємне тіло, яке неможливо відібрати без того, щоб цей твір певним чином не загинув. Оригінал і копія пропонують глядачеві різне: подорож у часі та здивоване споглядання.

Як ми бачимо, розвиток сучасних інформаційних технологій в Україні сприяв появі у багатьох сферах нашого життя різноманітних технічних засобів, впровадження яких докорінно змінює уявлення суспільства про вплив техніки на світогляд людини. Останнім часом, українські музеї активно впроваджують у свою роботу новітні мультимедійні технології з метою всебічного вдосконалення своєї діяльності.

Наприклад, якщо взяти до уваги Національний музей героїчної оборони і визволення Севастополя, то варто зазначити, що аналіз стану використання новітніх технічних засобів у музеї показав, що тут був досягнутий високий рівень загальної комп’ютеризації. Також в музеї було створено велику електронну базу даних щодо фондових колекцій, яка постійно поповнюється, за рахунок наявності власної цифрової фототехніки та залучення до фондів цифрових фотознімків. Була сформована й велика фотографічна цифрова база, добре розвивається власний сайт [5, ст. 45].

У сучасному музейництві новітні технології грають дуже важливу роль. Вони відкривають перед музеями багато різноманітних перспектив та дозволяють покращити усі показники музейної діяльності, і, безумовно, активізувати увагу відвідувачів до заходів музею. Тож чим більше таких технологій у музеї, тим краще це відображається на його роботі та на безпосередній кількості його відвідувачів.

 

Список використаної літератури

  1. Беньямин В. Произведение искусства в епоху его технической воспроизводимости // Киноведческие записки: историко­-теоретический журнал. – 1989. – Вып. 2. – С. 151­-167.
  2. Гречко П. К. Глобализация и мультикультурализм. – Москва: Рос.ун-та дружбы народов, 2005. – 331 с.
  3. Дайсон Э. Жизнь в эпоху Интернета. – М.: Бизнес и компьютер, 1998. – 232 с.
  4. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика. Общество и культура – М., 2000. – 365 с.
  5. Никитина И.В. Новые технологии в просветительной деятельности Национального музея героической обороны и освобождения Севастополя // Материалы международной конференции «Теоретические и практические инновации в науке» 28.04.2012-30.04.2012. – Ч.1.– Гданьск – 2012 – С 45-48.
  6. Суминова Т.Н. Художественная культура как информационная система (мировоззренческие и теоретические основания). – М.: Академический проект, 2006. – 383 с.
  7. Жижек С. Реальність віртуального. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.gnozis.info/?q=node/6041
  8. Писаревская Н.В., Антоненко К.Б. «Реальность віртуального музея» http://www.noos.com.ua/ru/post/2797

 

 

 

 

Поділитися Share on Facebook1Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721