Мотив у системі психопоетики “Повісті про санаторійну зону” М. Хвильового

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Статтю присвячено дослідженню мотиву у системі психопоетики «Повісті про санаторійну зону» М. Хвильового. Визначено основні мотиви, які розробляє Хвильовий у повісті, – це  мотиви двійництва, самотності та божевілля.  Здійснено спробу довести, що мотив у системі психопоетики повісті визначає акцентування психологічних станів головних героїв твору.

 Ключові слова: мотив, дискурс божевілля, концепція героя.

 The article is devoted to the research of motive in the system of psyhopoetics in M. Hvylevoy’s «The story about a sanatorium zone». It is allocated main motives, which M. Hvylevoy elaborates in this story. These are the motives of duality, solitude and madness. It is made attempt to prove, that motive in the system of psyhopoetics of the story determines emphasis of psychological states of the main characters in the work.

 Key words:  a motive, discourse of madness, concept of hero.

 Мотив у психопоетиці «Повісті про санаторну зону» зумовлюється насамперед екзистенційною природою конфлікту. Мотивіка закорінена в акцентуванні психологічних станів тривоги, безвиході, відчуження, нудьги, страху, що дає письменнику можливість показати особистість у складних стосунках мікрокосмосу людини зі світом соціальним, природним, космічним [5, с. 10].

Трагізм світосприйняття, відчуття приреченості, та гнітючий емоційний настрій характеризує персонажів «Повісті про санаторійну зону». На нашу думку, варто виокремити мотив духовної самотності, що постійно супроводжується іншим, певною мірою  визначальним, – мотивом смерті, що характеризує екзистенціальне світосприйняття М. Хвильового. Вказаний мотив реалізується у  загибелі двох героїв повісті – анарха і Хлоні.

Микола Хвильовий також  розробляє мотив двійництва (дискретність психіки, розщеплення особистості, амбівалентність життєсприйняття), що сповнюється характерних модерністських конотацій [5, с. 11]. Письменник вдається до художньої актуалізації проблематики, пов’язаної з цим мотивом. Хвильовий, моделюючи ситуацію розщеплення особистості, водночас протиставляє двох, або кількох персонажів, які втілюють приховані і стримані потяги, бажання чи страхи людини ( у творі протиставляються анарх і Хлоня, анарх – Карно).

Така модифікація мотиву двійника українським письменником певною мірою кореспондує із поняттям Тіні, що в аналітичній психології К. Г. Юнга трактується як «підсвідома протилежність того, що індивід наполегливо стверджує у своїй свідомості…» [7].

Важливим елементом повісті є мотив божевілля, який можна розглядати двояко: як власне мотив, частину сюжетної лінії твору і як дискурс, у який вливається текст, певне світовідчуття, що на нього орієнтується автор. У літературознавстві божевілля анарха М. Хвильового має ряд інтерпретацій. Так, В. Юрченко вважає його наслідком зіткнення аморфності буття із «разючою (аж до цинічності)  вітальною енергетикою», а «надпотужним онтологічним ударом із цієї аморфністю буття є постать Карно, що протиставляється базисно вичавленому,  дезорієнтованому анархові, який майже втратив відчуття своєї особистості, реанімувати її може допомогти тільки онтологічно реципійована смерть» [8, с. 57].

С. Павличко, розглядаючи мотив божевілля у творчості письменника, пише, що  М. Хвильовий «здійснює власний психологічний аналіз епохи та свого героя, дійшовши невтішного висновку: обоє невиліковні» [4 с. 272]. Ю. Безхутрий інтерпретує безумство та самогубство анарха як наслідок його «нехтування традиційними й вічними людськими цінностями»: «Безумство і смерть анарха – єдино можливий і логічний вихід із тієї ситуації, у якій опинилася ця людина» [1, с. 424].

Незважаючи на наявність в українському літературознавстві багатьох спроб осмислити явище божевілля головного героя «Повісті…» як у художньому, так і в філософському плані, ця проблема залишається відкритою.  Художній образ та етична рецепція божевілля в європейському культурно-філософському просторі еволюціонували протягом історії,  тому важливим є збагнути, яку саме модель цього явища зобразив         М. Хвильовий у своєму творі.

В. О. Зенгва, посилаючись на рецепцію божевілля у європейському           культурно-філософському просторі, у якій виокремлюється божевілля космічне і божевілля критичне, вважає, що Хвильовий зобразив у «Повісті про санаторійну зону» саме модель космічного божевілля [3]. В. Зенгва у своїй теорії оперує дослідженнями       О. Фуко, бо на його думку, космічне божевілля «можна інтерпретувати як усвідомлення хаотичності, ірраціональності буття, де усі спроби людини знайти певний логічний смисл заздалегідь приречені на невдачу». У світлі такого потрактування божевілля є не частиною світу, а самим світом, «елементом якогось недосяжного, прихованого від усіх, езотеричного знання» [3], яке і несе істину.

На початку твору головний герой зображений без жодних бодай приблизних симптомів чи схильностей до психічної хвороби, навпаки у тексті всіляко наголошується на стримано-флегматичному характері анарха, який не звертає уваги на дріб’язкові спроби інших хворих викликати у нього негативні емоції: «Анарх теж не промовив жодного слова. Всі ці «історії» давно йому обридли… Краще він буде уважно дивитися на чисте прозоре небо і мріяти» [6]. Набагато більше схожі на божевільних інші мешканці санаторію; сама дійсність санаторійного будня пронизана всюдисущою істерикою, психічною чи розумовою ненормальністю. Доказом цього є хоча б те, що з перших же сторінок тексту автор уводить дуже важливого для розуміння глибинного підтексту повісті, хоч і другорядного за сюжетом, персонажа – санаторійного дурня – розумово неповноцінну людину, практично божевільного [3].

Протягом твору М. Хвильовий постійно наголошує  тому, що дурень не сам по собі, а саме санаторійний, тобто такий, що належить до санаторію, певною мірою є ознакою цього місця.

Близьким до стану божевілля, але не божевільним на початку повісті зображено Хлоню – двійника анарха, який своєю долею пророкує долю головного героя і покликаний у пришвидшеному темпі пройти шлях    ініціації – усвідомлення ірраціональності буття. Перший напад істерики Хлоні спостерігаємо за дуже значущих обставин: Унікум, а за нею і миршавий дідок обзивають анарха Савонаролою. Як відомо, Савонарола – середньовічний монах, проповідник і громадський діяч, що закликав флорентійців відмовитися від мирських насолод і звернутися до Бога, перейти від безглуздої погоні за насолодами до покаяння і спроб заслужити Царство Небесне [3].

На нашу думку, Савонарола у тексті «Повісті про санаторійну зону» є символом віри у певний сенс життя, центр, до якого має рухатися усе суще. Анарх – Савонарола сучасності, – на відміну від інших санаторійців, які сприймають життя як хаотичний набір сприятливих чи несприятливих обставин, несе у собі ідею, що має пройти випробовування реальністю. Долю цієї ідеї саркастично передрікає миршавий дідок у фразі, що і доводить Хлоню до істерики: «…миршавий дідок (лежав тут недалеко), прокидаючись, згадав:

– Хе… Хе… Тавонарола!…

– А що то значить «тавонарола»? – спитав він  дідка, нервово одкинувши голову.

– Тантіменталітм – от що! – кинув дідок і захіхікав.

Цього було досить. Така відповідь зірвала Хлоню. Він зірвався з місця і, підбігши до дідка, закричав істерично:

– Ну да! Ну да! Сентименталізм!.. Але ти розумієш, що це? Чуєш, чортова тютя?» [6].

Цей символічний діалог можна розшифрувати так:  ідея, за яку віддав життя Савонарола і у яку вірить анарх (тут маємо на увазі ідею як певний вищий смисл існування незалежно від її семантичного наповнення) – це лише «сентименталізм», тобто щось надумане, таке, що не має нічого спільного з життям [3].

Хлоня гостро переживає таке відкриття, але найбільшим шоком для нього є те, що і миршавий дідок – представник безідейного, майже тваринного начала – це теж розуміє і навіть кепкує з анарха, Савонароли та усіх тих, хто намагається жити заради високої мети.

Образ Савонароли викликає у читача й інший комплекс  асоціацій – зацикленість на своїх принципах, негнучкість світосприйняття, відверта ворожість до тих, хто відмовляється дотримуватися раз і назавжди вибраної канонізованої лінії [3]. Адже Савонарола запам’ятався в історії не лише впровадженням низки позитивних для Флоренції реформ, а й нетерпимістю до всього «світського», вогнищами, у яких горіли «неугодні» книги та витвори мистецтва. Екскурси в минуле анарха закріплюють паралелі Савонаролою-фанатиком, підкреслюючи неоднозначне ставлення до головного героя «Повісті про санаторійну зону».

«Божевілля»  як онтологічну основу «Санаторійної зони» доводить полісемантичний мотив крику, що присутній у творі постійно, але на початку тексту виглядає особливо химерно [3]. З перших сторінок твору читач одразу ж стикається із логічно невмотивованими криками, при чому невідомо, хто кричить і навіщо. «Над сторожкою тишею санаторійного закутка метнувся молодий голос і – пропав. Але дзвінкий відголосок, затихаючи за дальніми осоками, ще довго стояв над рікою.

«– Ма-а-айо!» [6];

«Потім хтось вибіг за зону і – в рупор:

– Аго-о-ов!» [6]. Можна припустити, що божевільні крики є атрибутами самої санаторної зони. Далі за текстом маємо пояснення цього мотиву, яке знову ж таки можна розуміти по-різному.

« – Так кричить санаторійний дурень! – подав із дальньої койки психопат.

– Коли хочете знати, так кричить життя! – кинула в бік Майя» [6]. У тексті цього діалогу згадано двох психічно ненормальних персонажів – психопата та санаторійного дурня, – при чому перший порівнює крик Майї з криком другого, а Майя стверджує, що «так кричить життя». Тобто життя «кричить» так, як і санаторійний дурень; санаторійний дурень є втіленою алегорією самого життя – алогічного, беззмістовного, на перший погляд, але цинічно-розсудливого у тих випадках, коли потрібно штовхнути людину на шлях її загибелі [3].

«Санаторійний дурень…виявляється не таким безсловесним ідіотом, коли виникає потреба допровадити анарха на бесіду з Карно» [1, с. 436].

Однак, незважаючи на начебто очевидну безрадісну концепцію життя, що постає перед читачем після такої інтерпретації мотиву крику, саме тут автор, зазвичай скупий на зображення «виходів» із сконструйованих ним же онтологічних глухих кутів, раптом видає себе. Перший крик, що його «чує» читач в просторі санаторійної зони, звернений до Майї, і саме Майя кричить, «як життя». Але хто така Майя? [23]. Відповідь маємо у тексті повісті: «Наприклад, Майя. Це, здається, з індійських поем Рамаяна – богиня ілюзії» [6]. Тобто, можливо, безвихідне божевілля – це лише ілюзія, породжена санаторійною зоною а фатальними помилками її мешканців [3].

О. Зенгва вважає, що «усвідомлення космічного божевілля буття починається у анарха зізначущої сцени з яблуками (власне, до цієї сцени важко помітити схильність до психічної хвороби в цього персонажа), яка поряд із прозорими біблійними алюзіями має інше символічне значення» [3]. «…Карно потім раптом спитав, звертаючись до анарха:

– А що то у васлежить у кишені? …Анарх зиркнув на свою кишеню й тут же почервонів. Проходячи повз загороджений молодняк, він зірвав три яблука, що їх хотів дати Хлоні. Тепер Карно його несподівано поставив у таке становище, ніби він тільки те й робить, що нищить заборонений молодняк.

– Яблука, – сказав він і витяг їх.

– Яблука ж заборонено рвати, – кинув метранпаж…” [6]. Можна припустити, що Карно й анарх це одна роздвоєна особистість, тільки анарх – це «людське» начало цієї особистості (саме людське, а не добре,  бо абсолютного добра в героях М. Хвильового не існує), а Карно – «зле» [3].

На користь цієї думки можна навести такі докази: по-перше, усі цинічні вислови Карно є відповіддю на «романтичні» ідеї анарха; важко собі уявити двох абсолютно різних людей, які б так синхронно роздумували в одному напрямку. По-друге, свідченням роздвоєння особистості анарха може бути сцена з написом на столі Майї: «Раптом підвелася Майя і спитала:

– Хто вчора ввечері сидів за моїм столом? …Вчора сиділа вона, а пізніш, здається, анарх. Там вирізано було ножем це: «Майя є… (нецензурне слово)… з анархом» [6]. Потім анарх «дізнається» про те, що Карно вирізав цей напис, однак фактично нікого, крім Майї та анарха за столом не було. По-третє, нарешті, сам анарх визнає, що «Карно – примара і є одна частина його власного «я» [6].

Карно – це якраз і є представник темного, космічно божевільного [3].  Він сам себе характеризує, наголошуючи на тому, що його завданням є знищити «закон»: «…Це ж «дещо» дає непереможні закони, і я гадаю – розумні. Бо нічого в природі, як у природі, дурного нема…  І я, Карно, пізнав інтуїтивно мудрість цієї філософії. Я, наприклад, нічого не маю проти того, щоб перескочити ці непереможні закони» [6].

Повертаючись до сцени з яблуками, можемо висловити припущення: саме у момент розсекречення майже крадіжки людське начало анарха розуміє, що від абсолютного зла не можна приховати дрібних компромісів із совістю, так само, як і не можна цих компромісів уникнути в реальному житті, і саме вони (ці компроміси) вбивають будь-яку ідею, будь-який смисл зсередини: «Випадок із яблуками раптом навів на ту мисль, що від Карно нічого не можна сховати».

Отже, мотив у системі психопоетики «Повісті про санаторійну зону» не лише визначає акцентування психологічних станів головних героїв твору, але й дає письменнику можливість показати особистість у складних стосунках мікрокосмосу людини. Основні мотиви, які розробляє Хвильовий у повісті, це мотиви двійництва, самотності та божевілля.  Відповідно й формується специфічна концепція героя. Самосвідомість персонажів письменника постає по-модерністичному  розірваною,  внутрішньо  суперечливою, адже   змінити цей світ і життя в ньому принципово неможливо. Тому герої «Повісті про санаторійну зону» тікають від життя у смерть. На думку Ю. Безхутрого, герої цього твору  «не стільки індивідуалізовані особистості, скільки уособлення певної ідеї умовно-символічне  узагальнення, «розклад певної групи суспільства» [2, с. 147].

Список використаної літератури:

1.         Безхутрий Ю. М. Хвильовий : проблеми інтерпретації [Текст] / Юрій  Безхутрий. – Харків: Фоліо, 2003. – 459 с.

2.         Безхутрий Ю. М. Художній світ Миколи Хвильового [Текст] / Юрій  Безхутрий. – Х. : Вид. ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2005.  – 332 с.

3.         Зенгва В. О. Дискурс божевілля в «Повісті про санаторійну зону»  М. Хвильового [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlush/Filol/2011_3_3/8.pdf

4.         Павличко С. Психопатичний дискурс: Микола Хвильовий / С. Павличко // Дискурс модернізму в українській літературі [Текст] / Соломія    Павличко. –  2-е вид., перероб. і доп. – К., 1999. – С. 268-278.

5.         Ситник О. В. Мала проза В. Фолкнера і М. Хвильового : форми і засоби психологізму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.05 [Текст] / О. В. Ситник. – Тернопіль, 2010. – 20 с.

6.         Хвильовий М. Повість про санаторійну зону [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/Микола-Хвильовий/25804-2/Повість-про–санаторійну–зону.

7.         Юнг К. Г. Архетип и символ[Текст] / К. Г. Юнг. – М. : Ренесанс,          1991. – С. 233

8.         Юрченко В. Бінаризм творчого мислення Миколи Хвильового: лінія анарх – Карно у повісті «Санаторійна зона» [Текст] / В. Юрченко // Дивослово. – 2006. – № 1. – С. 56-58.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721