Діагностичні можливості малюнку для дослідження потреб та мотивів дітей-сиріт молодшого шкільного віку

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Проблема соціалізації дітей-сиріт, вихованців інтернатних закладів широко розглядається в науковій та методичній літературі. Л. Артюшкіна у своїх працях розкриває специфіку професійної діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт, а також проблему непідготовленості вихованців шкіл-інтернатів до самостійного життя, що є дуже болісною та актуальною і у нашій країні. Це, на її думку, свідчить про те, що необхідно сформувати позитивне соціальне оточення навколо цих дітей та змінити ставлення до них, і провідну роль у цих процесах повинні відіграти саме соціальні педагоги, хоча і ніякою мірою не применшується роль психолога та вихователів дитячих будинків-інтернатів[1].
М.Савчин, аналізуючи праці Д. Ушинського, стверджує, що Д. Ушинський підкреслював, що якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відносинах, то вона повинна і знати її також у всіх відносинах[6]. При виявленні вікових особливостей дітей і фіксації визначеного періоду дитинства враховуються:анатомічні показники, особливості протікання фізіологічних процесів, якісні зміни росту, розвиток психіки, емоційно-вольової і діючої-практичної сфер, ступінь духовно-моральної зрілості.


Молодший шкільний вік триває від 6-ти до 10-ти років. У цей період відбувається завершення первісного дозрівання фізіологічних і психологічних структур головного мозку, подальше нагромадження фізичних, нервово-фізіологічних і інтелектуальних сил, що забезпечують готовність до повноцінної систематичної навчальної праці. Успішному протіканню молодшого шкільного віку сприяють такі характерні вікові особливості, як:довірливе підкорення авторитету, підвищена сприйнятливість, уважність, наївна грайливість, допитливість. У розвитку особистості молодшого школяра в процесі навчання також ще можна виділити декілька особливостей: зберігається потреба в грі, особливе значення має потреба в рухах, залишається важливою потреба в зовнішніх враженнях, велику роль відіграє спілкування. Від 8 до 10 років — це час зрілого дитинства, нагромадження фізичних і духовних сил для переходу до підліткового віку,тому безперечно він є дуже важливим у розвитку дитини[5]. Також молодший шкільний вік – це період активного інформаційного накопичення знань та засвоєння соціального досвіду, тому саме дітей-сиріт цього віковий період ми обрали для нашого дослідження, адже особливості розвитку дитини в закладах інтернатного типу зумовлені впливом деприваційних умов виховання і вони проявляються як в особистісному аспекті, так і у процесі соціалізації.
Сімейна депривація негативно впливає на формування особистості дитини в державних інтернатних закладах. Діти, які залишилися без піклування батьків, з раннього дитинства позбавлені важливого етапу формування первинного соціального досвіду в родині, внаслідок чого процес їх подальшої соціалізації часто має деструктивний характер. Позбавлення дитини родинних зв’язків накладає свій відбиток на все її життя. В процесі розвитку дитини не задовольняються базові потреби, що в результаті негативно відображається на психологічному, а також і на фізичному розвитку дітей, що перебувають у закладах інтернатного типу, адже постійні незадоволені потреби у любові, підтримці, прийнятті та багато інших формують замкнуту «фрустровану» особистість, яка з недовірою ставиться до оточуючого світу[2]. Якщо згадати про піраміду потреб А.Маслоу, то варто сказати, що у дітей-сиріт також залишаються здебільшого незадоволеними такі потреби, як потреба у безпеці, повазі, часто також і самі нищі фізіологічні потреби в їжі та сні бувають не повністю задоволеними, що уже говорити про формування найвищої потреби – потреби у само актуалізації, зрозуміло що вона та багато інших потреб не будуть правильно формуватися у дітей, що проживають у дитячих закладах закритого типу, а отже, і не задовольнятимуться в результаті[4].
Розглядаючи дослідження Д. Макклелланда, можна виділити,що у процесі соціалізації у вихованців шкіл-інтернатів відбувається формування особливого типу особистості, який характеризується бідністю мотивації поведінки, переважанням орієнтації на зовнішній її контроль, заниженим рівнем самооцінки, низьким рівнем вияву саморегуляції поведінки. Автор вважає, що це є результатом того, що більшість потреб дітей-сиріт частково або ж і зовсім не задовольняються, то можна говорити про те, що у них не формуються такі мотиви, виділені Мюрреєм, як мотив досягнення успіху(орієнтація на успіх у різних видах діяльності на відміну від орієнтації на уникнення невдач), мотиви афіліації(прагнення до таких контактів з людьми, які припускають довіру, співробітництво, приєднання і виключення маніпуляції), мотиви допомоги(це любов і безкорислива турбота про інших, здатність на безоплатну жертву заради групи, потреба віддавати і почуття відповідальності), а переважає мотив уникнення невдач – більш-менш стійке прагнення людини уникати невдач у різних ситуаціях життя[3].
Практика доводить, що вихованці дитячих будинків постійно потребують психологічної допомоги, соціального захисту. Зустрівшись із навколишнім світом, такі діти самі шукають підтримки дорослих. Добре, якщо знаходять розуміючого психолога, тактовного педагога. Але так буває не завжди. Уже сам факт відсутності батьківської домівки, розлуки з батьками наносить глибоку психічну травму, яка супроводжує дитину у житті. І хоча у молодшому віці трагічність становища ще не повністю усвідомлена, то це все одно прямує до того,що в підлітковому віці дитина важко переживає свою незахищеність. Суттєвим моментом у розвитку особистості дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків, є невпевненість у собі, неусвідомлення цінності своєї особистості, відсутність життєвої перспективи. Здебільшого у таких дітей формується комплекс безнадійності, особистісної безпорадності, і їм досить важко визначити сенс та мету свого існування, відчути себе комусь потрібним[2].
Опираючись на теоретичний аналіз проблеми ми провели емпіричне дослідження діагностичних можливостей малюнку для дослідження потреб та мотивів дітей сиріт молодшого шкільного віку, щоб ще чіткіше виділити особливості відмінностей потреб та мотивів дітей-сиріт молодшого шкільного віку, що проживають у закладах-інтернатного типу від потреб і мотивів дітей, що проживають у сім’ях і навчаються у закладах відкритого типу. Результати даного дослідження будуть висвітлені у наступних публікаціях по даній проблематиці.
Література
1. Артюшкіна Л.М., ПоляничкоА.О. Сірітство в Україні Як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовийаспект). – Суми: СумДПУ, 2002. – 268 с.
2. Возняк А. Соціалізація дітей сиріт як соціально-педагогічна проблема.
3. Макклелланд Д. Мотивация человека / Пер с англ. ООО «Питер Пресс»; научн. ред. проф. Е. П. Ильина. – СПб.: Питер, 2007.
4. Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Питер, 2008.
5. Обухова Л. Ф. Вікова психологія Підручник для вузів.М.: Вища освіта, МГППУ, 2006.
6. Савчин М., Василенко Л. Вікова психологія / М.В. Савчин, Л.В. Василенко. – К. : Академвидав. (Альма-матер), 2005. – 360 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721