ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОАНАЛІТИЧНОЇ МОДЕЛІ ДЖ. ГРІНДЕРА ТА Р. БЕНДЕЛЕРА ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ-АДАПТАЦІЇ ТЕКСТІВ МАСКУЛЬТУРИ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Коваленко А. (Херсон)

Стаття присвячена вивченню психоаналітичної моделі спостереження за мовленням, розробленої американськими дослідниками Джоном Грідером та Річардом Бендлером, а також можливостей її аплікації з метою адаптації текстів маскультури під час перекладу. Особлива увага приділена прагматичному компоненту, його віднаходженню та передачі в процесі перекладу.
Ключові слова: маскультура, інтерв’ю, діалог, поверхова структура, глибинна структура, психолінгвістика, адаптація.
Статья посвящена изучению психоаналитической модели наблюдения за речью, разработанной американскими исследователями Джоном Гриндером и Ричардом Бендлером, и способов её аппликации с целью корректной адаптации текстов маскультуры при переводе. В частности, особенное внимание уделено прагматическому компоненту, его обнаружению и передачи в процессе перевода.
Ключевые слова: маскультура, интервью, диалог, поверхностная структура, глубинная структура, психолнгвистика, адаптация.
The article is devoted to the studying of the psychoanalytic speech observation model developed by J. Grinder and R. Bendler, modes of it`s application in order to achieve an adequate adaptation of massculture texts in translation. Pragmatic component, it`s revealing and rendering in the process of translation are of a particular interest.
Key words: massculture, interview, dialogue, surface structure, deep structure, translational adaptation.


Перекладознавство як міждисциплінарна галузь має багатоаспектний характер. Дослідники в цій сфері часто поширюють коло своїх інтересів не тільки на лінгвістичний, але й культурологічний, прагматичний, психологічний аспекти. Проблеми психолінгвістики та можливість застосування методів цієї дисципліни під час перекладу все частіше висвітлюються у працях науковців, що займаються питаннями міжмовної та міжкультурної комунікації. Зокрема, під час адаптації тексів маскультури дуже важливою виявляється проблема адекватного відтворення мовою перекладу того, що в теорії мовленнєвих актів номінується іллокуцією та перлокуцією [16], тобто екстралінгвальною інформацію. Іншими словами, в маскультурних текстах часто домінантною виступає прагматична функція. За таких умов, з метою вірної передачі цієї домінанти перекладач змушений звертатися значною мірою до адаптивних стратегій, адже «чим ближче прагматична функція до домінантних, тим більше адаптивних стратегій необхідно застосовувати при перекладі» [5; с. 101].
Мета даної статті полягає в обґрунтуванні можливості застосування психотерапевтичної моделі Дж. Грінедра та Р.Бендлера під час перекладу текстів маскультури.
Завданням статті є теоретичне дослідженні моделі Дж. Гріндера та Р. Бендлера, а також можливостей її аплікації у перекладознавстві.
Підґрунтям роботи з пацієнтами, а саме з мовними структурами пацієнтів, у моделі Дж. Гріндера та Р. Бендлера слугує поняття про три основні процеси моделювання мови, а саме: спотворення, генералізація та опущення [3; с. 78]. За допомогою цих процесів індивід вибудує свою модель спілкування та мовну репрезентацію. Психоаналітики намагаються, спираючись на модель трансформаційної граматики А.Н. Хомського [4], прослідкувати, як ці три основні процеси реалізуються в мовних системах і, як за їх допомогою можна проаналізувати мовленнєві форми, які використовує індивід.
Під час будь-якого комунікативного акту особа намагається донести своє світосприйняття іншим, і тому вибудовує мовну репрезентацію власного досвіду, так звану глибинну структуру. Під час цієї репрезентації індивід робить низку виборів, за допомогою яких конструюється форма спілкування окремої особистості [3; с. 26]. Саме ці засади, частково описані А.Н. Хомським [4] у його моделі трансформаційної граматики, були взяті за основу мета-моделі спілкування Дж. Гріндером та Р. Бендлером, яка базується на двох основних засадах: поверхневої та глибинної структур. Поверхнева структура виражає вербальну презентацію, тобто локутивний аспект певного мовленнєвого акту.
Основними комунікативними стратегіями такого мовленнєвого жанру, як портретне інтерв’ю, виступає діалогова стратегія журналіста та особи, у якої він бере інтерв’ю. Таким чином, до прикладу ми виділяємо форму спілкування “діалог”. Звертаючись до мета-моделі Дж. Гріндера та Р. Бендлера, кожна окрема поверхова структура буде виражена репліками учасників такого діалогу, або, мовою комунікативістики, у певній трансакції поверховою структурою слугує мовленнєвий хід [15; с. 73]. Якщо говорити про іллокутивний та перлокутивний аспекти мовленнєвого акту, вони представлені у глибинній структурі даного комунікативного акту.
Свою мету, як психоаналітиків, Дж. Гріндер та Р. Бендлер бачать у тому, щоб допомогти пацієнту віднайти на основі поверхневої структури глибинну. Перекладознавця ж ці твердження можуть зацікавити у тому сенсі, що під час адаптації перекладач у будь-якому разі працює не лише з локуцією, тобто планом вираження, але за її допомогою намагається віднайти та відтворити у перекладі те, що проф. Тарасова О.В. називає денотативним, інтенціональним, адресантним, іллокутивним та перлокутивним аспектами комунікативного акту [14; с. 75]. Говорячи термінами моделі Дж. Гріндера та Р. Бендлера, перекладач намагається зробити те саме, що і психоаналітик: виокремити глибинну структуру на основі поверхової, щоб потім побудувати адекватну мовну репрезентацію [3; с. 620], тобто нову поверхову структуру способами іншої мовної системи.
Концентруючись на моделі портретного інтерв’ю у маскультурі, звернемо увагу на те, що у кожному лінгвокультурологічному середовищі ця модель матиме свої формальні та функціональні особливості. Тут цікаво було б розглянути атнропо-лінгвістичні дослідження К. К. М. Клакхона. Він зазначає, що “аналіз словника виявляє основний орієнтир культури та відображає її історію”[6; с. 180]. Людина, за К.К.М. Клакхоном, бачить і чує те, до чого її робить чуттєвою граматична структура її мови, те, що ця структура навчила людину очікувати від світосприйняття. Прослідковується щось на кшталт замкнутого кола: досвід формує систему управління процесами утворення мовної структури. У той самий час мова набуває форми відображення цього досвіду. К.К.М. Клакхон зазначає, що досвід може бути препарований по-різному і мова слугує основною силою прихованого керування цим процесом [6; с. 185]. На думку автора, мовні навички, що формуються у тієї чи іншої особистості, залежать вид тієї культурної сфери, в якій вона знаходиться та від лінгвістичних особливостей мови. Таким чином, дослідник пов’язує спосіб сприйняття з багатством мовних і стилістичних засобів, притаманних окремій мові. Тут можна згадати твердження Едварда Сепіра про те, що “реальний світ у багатьох аспектах безсвідомо конституюється мовними навичками групи”[12; с. 135].
На основі цих тверджень К.К.М. Клакхон виділяє три види перекладу: 1) буквальний, або дослівний переклад; 2) офіційний, який вимагає наслідування певних норм ідіоматичних відповідностей; 3) психологічний, який передбачає відповідність емоційного ефекту у мові, на яку перекладають, тому ефекту, який повідомлення справляє на читача мови оригіналу (релевантність перлокутивного ефекту). Але К.К.М. Клакхон зазначає, що такий переклад майже неможливий [6; с. 193]. Однак у маскультурному дискурсі, на прикладі жанру портретного інтерв’ю, зазвичай саме емоційний ефект несе основне прагматичне навантаження. Тому, на нашу думку, використання психоаналітичної моделі аналізу тексту є актуальним для виокремлення певної стратегії такого “психологічного” виду перекладу.
Слід зазначити, що на даному етапі перекладознавчих досліджень дуже динамічно відбувається перехід від формального до комунікативного підходу у перекладі. Так, наприклад, глибоко досліджуючи лінгвістичний підхід в перекладознавстві, ще А.В. Федоров стверджував, що переклад становить багатогранний об’єкт дослідження, а тому може розглядатися з різноманітних точок зору [13]. У той самий час науковець зазначає, що саме лінгвістичне дослідження, тобто вивчення зв’язку перекладу у співвідношенні двох мов, дозволяє побудувати роботу конкретніше, користуючись конкретними фактами мови [13; с. 38]. І справді, для портретного інтерв’ю зокрема у маскультурному дискурсі дуже важливим виявляється глибинний аналіз мовних структур у співвідношенні двох мов: оригінального тексту та адаптованого перекладного. Такий аналіз дозволяє чітко сформувати уявлення про ті стилістичні та лінгвістичні засоби, які використовуються в обох мовах для досягнення тих самих прагматичних завдань. Але суто лінгвістичний підхід, на жаль, виявляється недостатнім, адже він не дає повного спектру інформації про те, чому саме той чи інший стилістичний, наприклад, засіб є дієвим у тій чи іншій лінгвокультуролічний ситуації.
Тут не можна не згадати про комунікативну (прагматичну) теорію перекладу, розроблену такими німецькими науковцями, як О. Каде та А. Нойберт. Своїм наступним розвитком ця теорія багато в чому завдячує російським вченим В.Н. Коміссарову та О. Д. Швейцеру [8]. Отже при комунікативному (прагматичному) підході процес перекладу розглядається як двомовний акт комунікації. Важливе місце відводиться комунікативній ситуації та її складникам. Таким чином, фокус перекладознавця переміщується з семантики тексту, що перекладається, на проблему впливу тексту на реципієнта, тобто з локуції на іллокуцію та перлокуцію. У ролі ключових понять у комунікативній теорії перекладу виступають комунікативний намір і комунікативний ефект. Комунікативний намір – це мета, яку ставить перед собою відправник повідомлення в процесі комунікації [8; с. 77]. Ю. Найда бачить точку відліку комунікативної моделі перекладу у тому, що комунікативний намір відправника тексту утворює підґрунтя, на якому відбувається співставлення вихідної мови та мови, на яку перекладають [17; с. 65]. Комунікативний ефект виражає те, якою мірою відправнику вдалось донести до отримувача свої комунікативні наміри. Ступінь комунікативного ефекту залежить від дієвості обраних мовних засобів та від базових знань отримувача, тобто від рівня його поінформованості про предмет повідомлення [8]. Такий підхід в сфері маскультури виявляється дієвішим, ніж суто лінгвістичний, адже домінантою тут виступає прагматична, а також фатична функції, а їх реалізація визначає основне завдання будь-якого маскультурного тексту не залежно від форми, а саме завдання впливу на читача.
Ми пропонуємо за допомогою психоаналітичної моделі Дж. Гріндера та Р. Бендлера віднайти у тексті оригіналу комунікативний намір та комунікативний ефект для того, щоб згодом мати можливість відобразити їх у мові перекладу. Тут слід звернути увагу на те, що при передачі комунікативного ефекту важливо зберегти перлокуцію, тобто показати, якою мірою передається комунікативний намір, а для цього перекладач має використати спектр перекладацьких стратегій, пов’язаних з адаптацією тексту. Це твердження особливо актуальне для маскультурного дискурсу, адже зазвичай цей вид дискурсу спирається на соціо-прагматичний аспект. Ось чому перекладач, що займається адаптацією, особливо тотальною адаптацією, має володіти не тільки лінгвістичною, але й глибокою психоаналітичною компетенцією. А тому ми пропонуємо застосувати модель Дж. Гріндер та Р. Бендлера, засновану на психолінгвістичних особливостях побудови спілкування [3; с. 10], не тільки для аналізу тексту оригіналу, але й основних принципів побудови глибинних структур у маскультурній свідомості мови перекладу.
Психоаналітики доводять, що основною проблемою більшості їх пацієнтів є разюча відмінність власної мапи світу, тобто їхнього світосприйняття, від існуючої реальності. Ці відмінності зазвичай відображаються у вищезазначених трьох моделях мовної маніпуляції: генералізації, спотворення та опущення. Людина створює свою власну модель світу і керується нею в своїй поведінці. Для репрезентації досвіду, який є будівним матеріалом для такої моделі, індивід використовує цілу гамму мап: кінестатична, візуальна, аудіальна, пояснювальна. Визначити домінуючу репрезентативну систему можливо за допомогою предикатів, що використовує людина для відображення власного досвіду. Зазвичай вони проявляються у вигляді дієслів, прикметників та прислівників [3; с. 314 – 397]. Так, наприклад, у реченні Вона чітко бачила пурпурні піжами є такі предикати: дієслово: бачила; прикметник: пурпурні; прислівник: чітко. Усі ці предикати так чи інакше пов’язані з візуальним контактом, або образним зображенням досвіду. Таким чином, можна дійти висновку, що індивід, який представляє цю поверхову структуру за домінуючу, має візуальну репрезентативну систему.
Згадаймо вищезазначене твердження К. К. М. Клакхона про те, що мовна структура багато в чому впливає на розвиток чуттєвого світосприйняття особистості в межах певної культурної спільноти [6]. З цього твердження можна зробити висновок про спільний культуролігічний, чуттєвий та лінгвальний досвід окремої соціокультурної групи. Тому, ми вважаємо за доцільне дослідити, яка з репрезентативних систем є домінуючою для тієї чи іншої національної спільноти в контексті маскультури. Таким чином, з’являється можливість віднайти ті методи впливу, засновані на маніпуляції репрезентативними системами, які використовуються у вищезазначеному виді дискурсу для обох лінгвокультурологічних осередків, а отже вірно передати перлокутивний ефект під час перекладу адаптації. При достатньому рівні психоаналітичної компетенції в цій галузі перекладач може не тільки віднайти ці механізми в тексті оригіналу, але й, знаючи як вони використовуються у рідній мові, адекватно передати ці елементи комунікативного акту у перекладі.
Перспективність даного дослідження ми вбачаємо у широкому спектрі можливостей, які надає психоаналітична модель Дж. Грінедра та Р. Бендела для психолінгвістичного аналізу текстів перекладу та оригіналу, що сприятиме адекватності відтворення іллокутивного та перлокутивного ефектів у мові перекладу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бахтин, М. М. Проблема речевых жанров Текст. / М.М. Бахтин. Собр. Соч.: в 7 т. – Т. 5. – М. : Русские словари, 1996. – 732 с.
2. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике: Сб./ Под ред. В.Н. Комиссарова.-М.: Прогресс, 1978.- 480 с.
3. Гриндер Д. Бендлер Р. Структура магии: Пер. с англ.- М.: Каас, 1995. – 520 с.
4. Гурьянова Н. В. Современная лингвистическая концепция Н. Хомского : Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.19 / [Московский гос. лингвистический ун-т]. — М., 1998.
5. Демецька В.В Адаптація як поняття перекладознавства й культурології// вісник СумДУ. Серія Філологія. – 2007. – № 1. – С. 96-102
6. Кей Майбен Клакхон К. Зеркало для человека: введение в антропологию. Перевод с английского под редакцией к.фил. н. Панченко А.А. -С.Пб7:”Евразия”, 1998.- 352 с.
7. Клюканов И.Э. Динамика межкультурного общения. — Тверь: ТГУ, 1998. — 256 с.
8. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. Проблемы переводоведения в освещении зарубежных ученых. — М.: ЧеРо, 2000. — 136 с.
9. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века // Язык и наука конца ХХ века /Под ред. Ю.С. Степанова. — М.: РАН, 1995. — С.144-238.
10. Матюхина Ю.В., Шевченко И.С. Прагматические особенности фатической метакоммуникативной информации в дискурсе // “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції”. — Харків: Харків. нац. ун-т. ім. В.Н. Каразіна, 2003. — С. 110-111.
11. Приходько А.Н. Дискурсивные акты vs речевые акты как еденицы коммуникативной деятельности // Язык. Текст. Дискурс. Научный альманах.- Ставрополь. – №8. – 2010 – ст. 83-93
12. Сепир Є. Избранные труды по языкознанию и културологии/ под. ред. Кибрика А.Е. – М.:Прогресс, 1993. – 275 с.
13. Федоров А.В. Основи общей теории перевода (лингвистические проблемы).-М: Издательский дом “Филология ТРИ”, 2002.-415 с.
14. Шевченко И.С. Герменевтический аспект перевода как вторичной метакоммуникации // Вісник Харків. нац. ун-ту. — 2003. — № 609. — С. 7-1
15. Шевченко И.С. Речевой акт как единица дискурса: когнитивно-прагматический подход // Тверской лингвистический меридиан: Сб. научн. статей. – Вып. 7: В мире языка / Под ред. Л.П. Рыжовой. – Тверь: Твер. гос. ун-т, 2007. – С. 69-80.
16. Шевченко И.С., Морозова Е.И. Дискурс как мыслекоммуникативное образование // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2003. – № 586. – С. 33-38.
17. Nida E. Towards a Science of Translating. – Leiden, 1964. – 178 p.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721