Участь США у внутрішній політиці Афганістану після терактів 11 вересня 2001 року

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Після терактів 11 вересня 2001 р. Сполучені Штати вже більше 10 років не покидають Афганістан, намагаючись взяти участь у вирішенні найголовніших проблем країни. Нижче розглянуто такі важливі проблеми як встановлення безпеки, яке неможливе без повалення режиму Талібан та ліквідації терористичної «Аль-Каїди», забезпечення функціонування антикорупційного уряду, боротьба з наркотиками.

After the terrorist attacks of Sept. 11, 2001 the United States remained in Afghanistan for 10 years, trying to solve the main problems of the country. Here are considered such important issues as the establishment of security, which is impossible without the overthrow of the Taliban regime and terrorist groups such as “Al Qaeda”, the operation of anti-corruption government, and the fight against drugs.

Військова операція проти руху Талібан почалася 7 жовтня 2001 р. та завершилася взяттям Кандагара 7 грудня того ж року. Початкова мета  військової операції США – боротьба з міжнародним тероризмом, зокрема «Аль-Каїдою» – замінилася завданням створення нового демократичного мусульманського суспільства від Марокко до Афганістану. Потім була висунута мета нещадної боротьби з талібами. Зараз війська виконують роль захисту ключових населених пунктів від талібів і готують нову афганську армію і сили безпеки.

Збройний конфлікт між талібами і Кабулом, що спирається на окупаційні сили США та НАТО, – не єдина лінія протистояння в афганській політиці. Правляча еліта далеко не повністю підконтрольна США та ISAF (International Security assistance Force – Міжнародні сили сприяння безпеці). У симбіозі афганського уряду і його закордонних спонсорів кожен має власні інтереси. Існуюча в країні легальна опозиція досить сильна, з’являються і альтернативні «рухи нового протесту»[1].

Незважаючи на те, що активна фаза військової операції була оголошена завершеною, американці продовжують нарощувати своє оперативне угруповання як усередині країни, так і по її периметру. Йде активне будівництво об’єктів соціальної та військової інфраструктури в Кандагарі, Баграмі, Гераті. Крім цього, в Республіці Узбекистан (Ханабад) знаходиться 1731 і Пакистані (Джакобабад, Шамсі і Ріллі) – 831 військовослужбовець США. Як елементи тилового забезпечення використовуються авіабази в Киргизії і Таджикистані. В аеропорту «Манас» (м. Бішкек) базується близько 30 одиниць льотної техніки Франції та США. В аеропорту Душанбе постійно базуються 5 військово-транспортних літаків Франції, призначених для перекидання військ[6].

На початку 2003 р. адміністрація Дж. Буша висунула ідею створення провінційних відновлювальних команд (ПВК), що включають військових і цивільних фахівців, розміщених в ключових провінціях. Цілі і завдання цих груп вельми туманні, але в основному вони призначені для того, «щоб контролювати ситуацію в периферійних провінціях, що знаходяться практично під повним контролем місцевих польових командирів»[5].

З сотень інтерв’ю, які були взяті по всій країні у різних соціальних класів за роки війни, вимальовується похмура картина. Різниця між оптимістичними оцінки американців і реальністю для афганців очевидна. Афганістан має проблеми з внутрішньою безпекою, урядом та наркобізнес. Рівень насильства виріс, різко збільшуються все більш зухвалі напади талібів, які поширилися на колись мирну північ. Корупція протидіє спробам створення життєздатної афганської держави та інститутів.

Опитування громадської думки показує, що найбільшою проблемою є відсутність безпеки. Навіть у південних провінціях Кандагар, де була колишня штаб-квартира талібів і, де американські генерали стверджують, що домоглися прогресу, насильство все ж таки є частиною життя. Відбулося понад 2 тис. зіткнень та інших насильницьких інцидентів. В червні 2011 р. був здійснений напад на «Міжнародний готель» в Кабулі, у вересні того ж року тривала 20-годинна облога посольства США, був здійснений напад на штаб-квартиру НАТО. На півночі були вбиті ряд начальників поліції та губернатор, а також мирне населення. Тоді ж терорист-смертник убив екс-президента Б. Раббані, який був головою ради досягнення миру з талібами.

На півдні було вбито мера міста Кандагар, провінційного начальника поліції, заступника губернатора провінції і зведеного брата президента Хаміда Карзая. Американські генерали запевняють, що ці атаки – це ознаки відчаю. Але інші кажуть, що таким чином ще сильніший заколот може проникнути в афганські інститути та прослизнути в райони столиці Кабул.

Національне опитування, проведене BBC в 2009 р. показали, що 50% афганців сказали, що корупція серед чиновників та поліції зросла. Близько 63% заявили, що корупція є великою проблемою, порівняно з 45% роком раніше[3].

Звичайні афганці заплатили $ 2,5 млрд. у вигляді хабарів в 2009 р., згідно з доповіддю ООН – близько ¼ всього ВВП країни. В середньому хабар складає близько $ 160, величезна сума в країні, де середня афганська зарплата майже $ 425 на рік[7]. Тому США разом з ISAF створили Комітету по боротьбі з тяжкими злочинами (КБТЗ) для протидії корупції в органах влади. Силами КБТЗ в ході недавньої парламентської кампанії був проведений арешт Шерхана Фарнуда і Халілулли Фіруза, керівників «Кабул Банку». Ця операція, яка поставила під удар фінансові ресурси клану Карзай[4], дозволила значно послабити позиції прихильників президента в парламенті і створити простір для маневру ISAF між діючою владою і опозицією.

Боротьба з наркобізнесом в Афганістані також розглядається як невід’ємна частина стратегії стабілізації США. Після падіння режиму талібів наркоторгівля перетворилася на основне джерело їхніх доходів. На частку Афганістану припадає близько 77% світового виробництва опійного маку. Щорічно в Росію з Афганістану надходить 548 т наркотиків в опіумному еквіваленті, а в Євросоюз – 711 т[2]. З 2002 по 2009 рр. виробництво опію в Афганістані зросло на 66%. За даними ООН, за останні 3 роки (2009-2011) площа опійних посівів стабілізувалася і становить 131 тис. га. Державний департамент США по міжнародній боротьбі з наркотиками та Бюро правоохоронної діяльності США проводять Програму боротьби з наркотиками. Вони фінансуються в рамках альтернативних програм розвитку Агентства США з міжнародного розвитку і Програми Міністерства оборони по боротьбі з наркотиками.

Отже, участь США у внутрішній політиці Афганістану є досить значною. Американські війська знаходяться як в самому Афганістані, так і в сусідніх країнах, вони несуть відповідальність за безпеку в країні, таким чином контролюючи її. Але не зважаючи на це в Афганістані майже кожного дня відбуваються теракти, які влаштовують таліби та «Аль-Каїда», і які забирають життя сотень людей. Також головною проблемою є корупція в уряді, яку США намагаються подолати. Іншою проблемою є наркотики, на боротьбу з якими Штати витрачають чималі гроші, адже наркотики – це прибуток для Талібану і «Аль-Каїди», яких США намагаються подолати.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Бабаханов, У., Умаров М. Афганская война Обамы [Текст] / У. Бабаханов, М. Умаров // Компас. – М., 2009. – №6., 33 с.
  2. Иванов, В. Выступление на заседании Межведомственной рабочей группы по Афганистану Государственного антинаркотического комитета [Текст] / В. Иванов // ФСКН. – М., 2011.
  3. Пойя, С. Задача со многими неизвестными (новая стратегия США, региональная безопасность, борьба с коррупцией) [Текст] / С. Пойя //азия и Африка сегодня (АиАС). – М., 2010. –№8, 10 с.
  4. Через банковский кризис Хамида Карзая пытаются лишить успеха на парламентских выборах [Електронний ресурс] // Афганистан.ру. – Режим доступу: http://afghanistan.ru/doc/18248.html. – Назва з екрану.
  5. Терехов, А.США ищут выход из афганського тупика [Текст] / А. Терехов // Компас. – М., 2010. – №8., 52 с.
  6. Biddle, S. Defining Success in Afghanistan [Text] / S. Biddle // FA. – 2010. – Vol.89.-#4, 48 p.
  7. Sedra, M. Afghanistan: Between War and Reconstruction: Where Do We Go From Here? [Text] / M. Sedra. – Bonn, 2002, 34 p.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721