Особливості формування Я-образу в дітей-сиріт в умовах соціальної депривації

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті характеризується поняття Я-образу як когнітивної складової Я-концепції, а також визначено особливості його формування у дітей-сиріт в залежності від вікових категорій та соціально-психологічних аспектів становлення їх особистості.
Стаття адресована психологам та вихователям закладів інтернатного типу.
Постановка наукової проблеми. Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були покладені ідеї колективного виховання дітей. Україна успадкувала систему великих інтернатних закладів, де діти не повною мірою можуть реалізувати свій потенціал. Такі установи не в змозі забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини й часто ізолюють дітей від місцевої громади. Якщо дитина потрапляє до закладу інтернатного типу в ранньому віці, вона, як правило, залишається в ньому до повноліття [6].
Тому дуже важливим є процес виховання дитини у закладі, адже від нього залежатиме формування її особистості, зокрема образу власного Я, та її подальше життя в цілому. Закінчуючи школу-інтернат, випускники зазвичай виявляються непристосованими до дорослого життя, не мають певного соціального досвіду, комунікативних вмінь та навичок самообслуговування.
Актуальність теми дослідження. Позбавлення в дитинстві батьківського піклування негативно впливає на розвиток особистості дитини і призводить до виникнення різноманітних порушень розвитку та функціонування особистості. У подальшому це ускладнює адаптацію дитини до соціального оточення, позначається на формуванні Я-концепції. Освоєння системи соціальних відносин і формування на цій основі інтегрованої системи Я-образів – найважливіше завдання підліткового віку. У зв’язку з цим дослідження процесу розвитку Я-образів дітей зі зруйнованими сімейними зв’язками є однією з нагальних проблем як у плані аналізу закономірностей становлення особистості, так і в плані вивчення оптимізації процесу входження їх у світ дорослих та ефективної соціалізації.
Характеристика стану дослідження проблеми. Вивченню особливостей психічного розвитку і становлення особистості в закладах інтернатного типу присвячено ряд робіт. Особливості розвитку особистості дитини-сироти відображені у численних дослідженнях таких науковців, як: Л. Божович, І. Дубровина, М. Лісіна, A. Прихожан, М. Толстих, Л. Шіпіцина, Т. Шульга та інших. Ряд зарубіжних авторів, зокрема Й. Лангмейер і 3. Матейчик, В. Денис та П. Наджарьян, відображають у своїх роботах сутність материнської депривації, специфіку психічного розвитку дітей, які виховуються поза родиною.
Низкою науковців (Н. Н. Авдєєва, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець, Л. Н. Галігузова, Я. О. Гошовський, Т. В. Гуськова, С. Ю. Мєщєрякова, В. С. Мухіна, І. В. Пєша,. Г. Рузська, Є. О. Смірнова, Є. А. Стрєбєлєва, Н. М. Толстих та ін.) доведено, що умови життя і виховання в закладі закритого типу та відсутність дитячо-батьківських стосунків деструктивно впливають на особистісний розвиток дітей-сиріт.
Метою статті є визначення сутності поняття Я-образу як когнітивної складової Я-концепції, а також теоретичне вивчення особливостей формування Я-образів у дітей-сиріт в умовах соціальної депривації.
Методичну основу роботи складають теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння та узагальнення психолого-педагогічної літератури та досліджень, що розкривають вивчення проблеми особливостей Я-образів у дітей-сиріт, що виховуються в закладах інтернатного типу.
Виклад основного матеріалу. Поняття Я-концепції було введено американським психологом і філософом У. Джейсмсом у кінці 19 століття.
У вітчизняній психології найпоширенішим є погляд на Я-концепцію як на сукупність установок індивіда на самого себе. Таке розуміння Я-концепції відображає її структурно-динамічний характер (уявлення про себе становлять певну структуру, що піддається емоційній оцінці) [5].
Я-концепція визначає не просто те, що собою являє індивід, а й те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльнісне начало і можливості розвитку в майбутньому [2].
Здійснюючи аналіз джерел з даного питання, ми стикнулися з тим, що Я-концепцію досить часто ототожнюють з Я-образом, хоча вона є значно ширшим поняттям і включає Я-образ у свою структуру.
Образ-Я, виступаючи продуктом самосвідомості, одночасно є і її суттєвою умовою, моментом цього процесу. У людини фіксується не один образ-Я, а множина Я-образів, які змінюють один одного. Окремі образи-Я є окремими проявами єдиної Я-концепції, в якій узагальнюються і систематизуються знання, отриманні індивідом про себе в результаті самопізнання.
Зарубіжні вчені визначають Я-образ не як сукупність фактів про конкретне Я, а швидше те, у що людина вірить, і, що видає за правду про це Я [14].
Уявлення індивіда про себе, як правило, здаються йому переконливими, незалежно від того ґрунтуються вони на об’єктивному знанні чи суб’єктивній думці, правдивими вони є, чи помилковими.
Описуючи себе, індивід оперує певними переконаннями щодо самого себе. Ці переконання можуть мати різну значимість для нього. Він може вважати, наприклад, що він в першу чергу сміливий, а сильний тільки в десяту чергу або навпаки. Ця ієрархія не постійна і може варіювати в залежності від контексту або з плином часу.
На думку Франсуази Долто, образ тіла відіграє важливу роль в ідентифікації себе як суб’єкта. Воно є основою для виникнення відчуття ідентичності по відношенню до інших [16]. Тому досить часто люди, описуючи себе, звертають особливу увагу на свою зовнішність, і використовують безліч різноманітних параметрів, щоб підкреслити свої особливості.
Залежно від того, на якому рівні – організму, соціального індивіда чи особистості – виявляється активність людини, у структурі Я-образу В.В. Столін виділяє:
1) фізичний Я-образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму;
2) соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально – рольова, які пов’язані з потребою індивіда у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній;
3) диференційований (розмежований, розрізнений) образ-Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми, та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначенні і самореалізації [1].
Найбільш відомим розрізненням образів-Я є розрізнення “Я-реального” і “Я-ідеального”, яке присутнє в роботах У. Джемса, З. Фрейда, К. Левіна, К. Роджерса і багатьох інших. Відмінність між “ідеальним-Я” і “реальним-Я”, на думку К.Роджерса, – це важливе джерело розвитку, хоча суперечності між ними можуть стати джерелом внутрішньо-особистісних конфліктів і негативних переживань [11].
Адекватність та цілісність Я-образу є фундаментальним фактором визначення поведінки і розвитку особистості, та знаходження свого місця в соціальній структурі.
Особливо гостро стоїть питання про формування адекватного Я-образу, коли мова ведеться про дітей-сиріт, що виховуються в умовах соціальної депривації (в закладах інтернатного типу).
«Ще в тридцяті роки Н.М. Щелованов показав, – пише А.В. Запорожець, – що в будинку дитини діти можуть успішно розвиватися за умови добре організованої педагогічної роботи, що не розлука з матір’ю, а дефіцит виховання затримує нормальний розвиток дитини. Цей розвиток залежить від кількості і якості вражень, які вона отримує в основному у процесі спілкування з дорослими, від оволодіння різними видами діяльності».
Проте, на сьогодні ситуація в дитячих будинках є маловтішною. Як стверджують науковці, провідною причиною цьому є саме «соціальне» сирітство: кількість підопічних дітей колосально збільшується за умови незмінної кількості ресурсів (матеріальних, трудових…) закладів інтернатного типу. У великих установах діти не можуть отримати зорового та фізичного контактів, стимулювання щодо забезпечення належного фізичного, соціального і розумового розвитку.
Дослідження, проведені науковцями багатьох країн світу, свідчать про те, що поза родиною розвиток дитини йде по особливому шляху, і у неї формуються специфічні риси характеру, поведінки, особистості, про які часто не можна сказати, добрі вони чи погані, вони просто інші [12].
У школах-інтернатах формується особливий тип особистості, для соціалізації якої необхідне своєчасне подолання кризових ситуацій та розв’язання проблем вихованця на основі самоусвідомлення ним ставлення як до самого себе, до своїх прав та обов’язків, так і до оточуючих та навколишньої дійсності. На думку С.Пальчевського у центрі уваги повинна бути соціалізація вихованця інтернату, інтеграція його у суспільство і як альтернатива відхід від умовних соціальних стосунків і взаємовідносин [9].
Тому для дітей-сиріт, які виховуються поза родиною, у відриві від суспільства, в умовах установ закритого типу, формування системи соціально-побутового орієнтування набуває особливого значення (Г. В. Сім’я, Н. Ф. Плясов, Г. І. Плясова, В. С. Мухіна та ін.) [8].
Відсутність нормального досвіду взаємодії з дорослими негативно відбивається на встановленні соціальних контактів дітей-сиріт з однолітками, вони часто не помічають одне одного і не вступають в інтеракцію. Інші діти для дитини-сироти являються монотонним фоном їх життя, а якщо і виділяються з цього фону, то, швидше, як конкуренти або суперники, але не як партнери або товариші. Діти живуть у теперішньому, не маючи минулого та майбутнього, вони не вміють фантазувати, мріяти, до чогось прагнути. Їх бажання обмежені потребами, які слід негайно задовольнити, і носять відображення дисциплінарного характеру їх життя (вони бажають бути слухняними, швидко вдягатись, гарно та правильно їсти). Тобто, особистісний розвиток вихованців дитячих будинків характеризується відсутністю тимчасової перспективи [3].
У дітей, що живуть в умовах виховання дитячого будинку на повному державному забезпеченні, з’являється позиція утримання («нам повинні», «дайте»), відсутні ощадливість і відповідальність. На думку О. Поляновської, «така позиція може призвести до негативних утворень в структурі особистості учня, а саме домінування нижчих мотивів при постановці мети, невміння продумувати засоби для виконання дій, вузькості інтересів та їх нестійкості» [10].
Щодо наслідків виховання не в сімейному середовищі, Дубровіна відзначає також що «…підвищена цінність сім’ї та відсутність досвіду життя у ній призводять, з одного боку, до ідеалізації сім’ї, образу сім’янина, а з іншого – до гіпертрофії негативної моделі сім’ї. При цьому позитивний ідеальний образ сім’ї розмитий, не наповнений конкретними побутовими деталями, а негативний, навпаки, гранично конкретизований та емоційно насичений» [4]. Дитина не може сформувати адекватний образ себе як батька чи матері, чоловіка чи дружини. Це може негативно впливати на формування уявлень про майбутнє сімейне життя.
Таким чином, розглядаючи чинники, що впливають на становлення особистості дитини-сироти, більшість дослідників приходять до узагальненого портрету особистості, що формується в умовах материнської депривації. Провідними рисами такої особи є: інтелектуальне відставання, невміння вступати в значимі стосунки з іншими людьми, млявість емоційних реакцій, агресивність та невпевненість у собі [8].
Щодо системи Я-образів то, всі дослідники, які займаються даним питанням одностайно наголошують на тому, що у вихованців дитячих будинків, шкіл-інтернатів розвиток всіх аспектів Я (уявлення про себе, ставлення до себе, образу Я, самооцінка) істотно відрізняється від розвитку цих аспектів у дітей із сім’ї.
Умови дитячого будинку, його субкультура та стилізований механізм соціалізації впливають на соціально-психологічний розвиток дітей-сиріт, що характеризується порушеннями в інтелектуальній та емоційно-вольовій сферах, а це, в свою чергу, виступає підґрунтям для затримки у розвитку самосвідомості та формування неадекватного образу Я. На його формування впливають такі головні чинники як досвід індивідуальної діяльності дитини та досвід спілкування з оточуючими [13].
Отож, розглянемо детальніше особливості формування Я-образів у вихованців закладів інтернативного типу в залежності від їх вікової категорії.
Особливості формування Я-образів дітей-сиріт періоду немовляти
Протягом першого року життя у дітей починає поступово формуватися образ самого себе, в якому найбільшу роль відіграють ставлення оточуючих дорослих.
Спілкування з немовлям у сім’ї й у закритому дитячому закладі відрізняється, крім кількісної характеристики якісно, тобто спілкування персоналу особистісно не орієнтоване, вихователі не бачать в дитині унікальну особистість, не наділяють її ціннісною значимістю, що і відображається в особливості Я-образу немовлят.
Вихователі ставляться до своїх вихованців, як до об’єктів догляду та виховних впливів. Тоді як у сім’ї вже з перших днів життя близькі дорослі наділяють малюка ціннісною значимістю, ставлячись до нього як до «унікальної» особистості. Саме таке ставлення і є тим «дзеркалом», вдивляючись в яке дитина будує образ самої себе. Вихованці дитячих будинків, не відчуваючи суб’єктно орієнтованого ставлення до себе з боку дорослих, як наслідок не мають чіткого, позитивного емоційно забарвленого самовідчуття.
Особливості формування Я-образів дітей-сиріт раннього дитячого віку
Згідно з існуючою в психології періодизацією психічного розвитку провідною діяльністю дитини раннього віку є предметна діяльність, тобто взаємодія з предметним світом. Прикладом такої взаємодії може бути тримання дитиною чашки, ложки, вміння користуватися лопаткою тощо.
У той же період, в 2-3 роки починає використовуватися гра, пов’язана з відображенням у ній діяльності дорослого. Відображення являє собою уривчасте відтворення окремих дій дорослих і є підготовчим етапом до сюжетно-рольової гри дошкільнят.
Саме в цей період у дітей починають формуватися уявлення про власні можливості в тому чи іншому виді діяльності. По особливому цей процес протікає у дітей-сиріт.
Вихованці мало не в кожній справі схильні бачити нездоланні перешкоди, тому що орієнтовані не на своє Я, а на дорослого. Самооцінка відчуває конфлікт між високим рівнем домагань і невпевненістю у собі. Більшість дітей не відчувають себе успішними, а дефіцит успіху веде до появи негативного образу себе. Низька самооцінка закріплює за собою комплекс неповноцінності, що веде до душевного дискомфорту і тривожності.
Початок третього року життя, як правило, знаменується появою у дітей висловлювань типу «я сам».
Цей процес яскраво змалювали американські дослідники, коли на носі у двох річних дітей намалювали крапочку, і дітки, підходячи до дзеркала торкалися свого носа, а не свого відображення [15].
Тобто, вони визнавали, відбитий образ, як самих себе, а не малюнок на дзеркалі.
Отже, можна сказати, що вже з раннього дитинства у дітей-сиріт формуються неадекватні (негативні) уявлення про власні можливості у виконанні певної діяльності, а також затримка процесу ідентифікації себе як окремої особистості, що в подальшому впливають на формування образу свого Я.
Особливості формування Я-образів дітей-сиріт дошкільного віку
У період дошкільного віку в дітей починають активно формуватися уявлення про себе як про особистість, які досить часто виражаються у словесній формі. Дошкільнята описують себе в термінах тих характеристик і моделей поведінки, які вони чули від дорослих, наприклад, фізичні атрибути – “У мене карі очі”, вподобання – “Мені подобається кататися на велосипеді”, а також здібності – “Я можу співати” [17].
В. Мухіна зазначає, що у дитячому будинку вихователі часто звертаються до дітей за прізвищем, а ім’я втрачається при звернені. Як результат – у дитини фрмується негативне ставлення до свого імені. У наслідок цого дитина не може співвіднести своє теперішнє «Я» з «Я» у мйбутньому. Частіше за все, свого індивідуального минулого діти-сироти не пам’ятають, а майбутнє для них не визначено. Через це дитині важко зрозуміти «Хто я такий?».
Як стверджують вчені (А. Прихожан, Н. Толстих, А. Шахманова), замість почуття «Я» у дітей-сиріт дошкільного віку, що виховуються в закладах інтернативного типу формується почуття «Ми».
Це зумовлено перевагою колективних та групових форм виховання. Крім того, як зазначає А. Шахманова, цьому процессу сприяють самі вихователі, які звертаються переважно до колективу дітей, а не до конкретної дитини, дають оцінку діяльності групі, тобто дитина заздалегідь набуває досвіду загального оцінювання [13].
Так виникає феномен «Ми», тобто власне Я не виокремлюється, а дитина будь-яку дію розцінює як таку, що стосується всіх.
Невизначеність власного Я призводить до проблеми статево-рольової ідентифікації дітей, тобто визначення себе як людини тієї чи іншої статі. Як відомо, саме у дошкільному дитинстві дитина починає ідентифікувати себе з певною статтю. Особливої актуальності ця проблема набуває при вихованні хлопчиків. Якщо у родині такими еталонами є батько, дід, брат тощо, то в дитячому будинку наявна ситуація дефіциту чоловіків. Крайнім випадком стає батько з антисоціальною поведінкою, який час від часу відвідує дитину у дитячому будинку.
Таким чином, формування самосвідомості дітей-сиріт дошкільного віку повністю залежить від умов виховного середовища. Формування Ми-образу, яке відбувається, здебільшого, шляхом ідентифікації (часто негативної) з однолітками, проблеми статево-рольової ідентифікації ускладнюють утворення якісного нового Я-образу.
Особливості формування Я-образів дітей-сиріт молодшого шкільного віку
Американськими вченими було виявлено, що діти у віці 6-12 років до конкретних аспектів свого Я в самоописах починають включати більш абстрактні. Діти шкільного віку частіше говорять про свої почуття (“Я люблю свою собаку”) і те, яке місце вони займають в соціумі (“Я кращий польовий гравець в моїй команді”) [17].
В дітей-сиріт, які виховуються в умовах соціальної депривації в цьому місці виникають певні труднощі. Їм важко визначити, на якому місці соціальної драбини вони знаходяться, адже постійно перебувають в однотипному середовищі з такими самими сиротами.
Теоретичний аналіз джерел показує, що діти-сироти дуже рідко описують себе як друга/подругу, ще рідше – як сина/доньку. Під час розповіді про себе вони взагалі рідко виділяють себе як окрему соціальну одиницю, посилаючись на масовість.
Стосовно уявлень про свої можливості у виконанні певного виду діяльності, то, як відомо, провідною діяльністю молодшого школяра є навчання, тому саме образ себе як учня/учениці в даний період є провідним.
Дослідження показників психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку (1-4 клас) показують, що в закритих установах в дітей виявляється переважно середній і низький рівень психічного розвитку, лише в поодиноких випадках трапляється високий рівень розвитку психічних функцій. Уявлення про себе як про успішного чи неуспішного учня в даному випадку формується менш травматично, оскільки, базується на ефекті масовості, де всі мають приблизно однакові здібності, і порівняно адекватно відносно даного середовища.
Під час перевірки домашнього завдання вихователі ставляться до цього процесу поверхнево, перевіряючи лише окремі роботи. Тому разом з дефіцитом уваги у дітей-сиріт формується відчуття байдужого ставлення до них. Як наслідок це негативно впливає на їхнє самоприйняття.
Формування Я-образів молодших школярів прямо пропорційно залежить від успішності їхньої навчальної діяльності, а так як навчання дітей-сиріт знаходиться переважно на низькому рівні, то і уявлення про себе як про учнів складаються негативні.
Особливості формування Я-образів дітей-сиріт підліткового віку
Підлітковий вік – останній період перебування більшості дітей в закладі інтернативного типу. Надалі вони вступають у самостійне життя. Вихованці часто не готові до позбавлення від звичної опіки та способу життя. Ось чому питання особистісної та соціальної зрілості 14-15 річного випускника інтернату (дитячого будинку) мають першорядне значення.
У підлітковому віці в самоопис включаються особистісні риси і стосунки (“Мені не подобаються зарозумілі люди”). Поява абстрактного мислення дозволяє підліткам експериментувати з різними ідентифікаціями, і включати цю інформацію в їхнє уявлення про себе [17].
Дивно, що діти, які виховуються закладах інтернативного типу дуже мало пишуть про себе як про друга/подругу. Це свідчить про недостатню увагу підлітків на інтимно-особистісну сторону спілкування, хоча це одна з найважливіших характеристик підліткового віку.
Згідно з численними дослідженнями підлітки з інтернату складаючи автопортрет описують себе через такі категорії як «поведінка», «зовнішність» та «стосунки з однолітками протилежної статі», в той час як підлітки, які виховуються в сім’ї оперують категоріями «вміння», «інтереси» та «хобі».
Недостатня вираженість уявлень про власні уміннях, інтереси в образі Я вихованців інтернату може заважати нормальному протіканню процесу самовизначення, важливого для формування особистості.
Можна сказати, що Я-образи дітей-сиріт порівняно зі звичайними дітьми розвивається більш повільно, хоча їх розвиток йде дещо інакше, по іншому шляху. Компоненти Я-образів підлітків з інтернату більш орієнтовані на зовнішнє середовище, ніж на внутрішній світ кожної дитини зокрема.
Отже, підбиваючи підсумки, варто підкреслити те, що на особливості формування Я-образів дітей-сиріт в умовах соціальної депривації впливає ряд соціально-психологічних факторів, які призводять до мало диференційованого когнітивного компоненту Я-концепції (переважає Ми-образ) та дезінтегрованої системи Я-образів.

Список використаних джерел та літератури

1. Боришевский М.И. Теоретические вопросы самосознания личности / Психологические особенности самосознания подростка. – К. Вища школа, 1980 – с. 5-38.
2. Васильєв Н. Н. Я-концепція: у злагоді з собою. – Центр дистанційної освіти, 2009.
3. Галигузова Л. Н. Психологические аспекты воспитания детей в домах ребенка и детских домах / Л. Н. Галигузова, С. Ю. Мещерякова, Л. М. Царегородцева // Вопросы психологии. – 1990. – № 6. – С. 17-25.
4. Захист дітей, які потребують особливої уваги суспільства: статистичний збірник. – Державний комітет статистики України. – К.: 2009. – 76 с.
5. Каламаж Р.В. Я-концепція професіонала як інтегральна складова особистості у поняттєвому апараті сучасної психології / Р.В. Каламаж // Проблеми сучасної психології. Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Випуск 7. – К., 2010. – С. 239 – 250.
6. Кізь О.Б. Формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї: Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.07. — К., 2003. — 20 с.
7. Мухина В. С. Психологическая помощь детям, воспитывающимся в учреждениях интернатного типа / В. С. Мухина // Вопросы психологии. – 1989. – № 1. – С. 32-39
8. Мухина В.С. Дети детских домов и школ-интернатов о себе // Лишенные родительского попечительства: Хрестоматия / Ред. Сост. В.С. Мухина. М., 1991. 222 с.
9. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка. / С.С.Пальчевський – К.: Кондор, 2005. – 560 с.
10. Поляновська О.Р. Позакласна виховна робота як один із шляхів профілактики правопорушень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. – Хмельницький, 2008.Социализация личности и образования: от теории к практике. – Н.Тагил: НТФ ИРРО, 2002. – 47 с.
11. Самооцінка учня / С. Максименко та ін. – К. : Главник, 2004 – 112 с.
12. Социализация личности и образования: от теории к практике. – Н.Тагил: НТФ ИРРО, 2002. – 47 с.
13. Шахманова А. Ш. Воспитание детей-сирот дошкольного возраста / А. Ш. Шахманова / Под. ред. С. А. Козловой. – М. : Издательский центр „Академия”, 2005. – 192 с.
14. Baumeister, Roy F.; Jennifer D. Campbell, Joachim I. Krueger and Kathleen D. Vohs (January 2005). “Exploding the Self-Esteem Myth”
15. Bullock, Merry, and Paul Lukenhaus. “Who Am I? The Development of Self-Understanding in Toddlers.”Merrill-Palmer Quarterly 36 (1990):217-238
16. Dolto, Francoise. (1997). Sense of self, sources of body image. Paris: Gallimard
17. Marcia, James. “Identity and Self-Development.” In Richard Lerner, Anne Peterson, and Jeanne Brooks-Gunn eds., Encyclopedia of Adolescence (Vol. 1). New York: Garland, 1991.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721