ОМОНІМІЧНІ ОПОЗИЦІЇ «ОНІМ–АПЕЛЯТИВ» В ЛАТИНСЬКІЙ МОВІ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

К.В. Третьякова
Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

У статті в рамах антропоцентричної парадигми аналізуються лексико-семантичні типи латинських омонімічних опозицій «онім–апелятив».
Ключові слова: омонім, онім, апелятив.
В статье в рамках антропоцентрической парадигмы анализируются лексико-семантические типы латинских омонимичных оппозиций «оним–апеллятив».
Ключевые слова: омоним, оним, апеллятив.
In the article within the framework of anthropocentric paradigm the lexico-semantic types of Latin homonymic oppositions of “proper–common” names are analysed.
Keywords: homonym, proper name, common name (onym).

Проникнення омонімії до пропріального шару лексики викликає сумнів у багатьох дослідників, зокрема, через редукцію апелятивної семантики онімів і перевагу об’єктно-номінативного зв’язку (звукової послідовності фонем) над семантичним у виділенні значень основи. [2, c. 13–15] Дослідники окремих класів онімів, фіксуючи наявність в них омонімії, намагаються пояснити її присутність шляхом інтерпретації терміну “омоніми”, як співвідношення слів, адекватних фонетично, але різних за значенням (тобто як таких, що називають різні об’єкти або особи), що, на зразок загальних назв, виникли внаслідок дивергенції або випадкової фонетичної конвергенції. Докази на користь існування омонімії онімів базуються на пріоритетному значенні денотата. Цю тезу було покладено в основу декількох класифікацій омонімів-онімів. [5, c. 64; 6, c. 116–118]
Мета даної праці – встановлення факту існування омонімічних опозицій «онім–апелятив» в латинській мові. У руслі реалізації поставленої мети, дослідження покликано вирішити наступні завдання: на основі огляду загальнотеоретичних та спеціальних праць в галузі ономастики описати латинські омонімічні опозиції «онім–апелятив», зокрема, через звернення до їхньої етимології.
Об’єктом дослідження є латинські лексичні омоніми-іменники; предметом – лексико-семантичні типи латинських омонімічних опозицій «онім–апелятив».
У дослідженні застосовано комплекс методів, основним з яких є описовий, залучений до класифікації, інвентаризації та систематизації одиниць мови, а також опису їхнього функціонування.
Новизна праці у тому, що в ній уперше систематизовано лексико-семантичні типи омонімів латинського ономастикону, відібраних шляхом тотальної вибірки з 6 поважних латинських лексикографічних джерел загальним обсягом 800 одиниць. Методологічною основою роботи стали теоретичні положення вітчизняних та зарубіжних ономасіологів.
«Схильність» латинських онімів вступати в омонімічні відношення визначаємо як специфічну і характеризуємо: 1) тісним зв’язком з денотатом (місто, ріка і т.п.); 2) різною об’єктно-номінативною співвіднесеністю; 3) приналежністю до різних лексико-семантичних полів та підсистем.
Поява і функціонування антропонімів найчастіше пов’язані з іменами людей, міфічних осіб та істот, характер, риси, поведінка або рід діяльності яких залишили помітний слід, що підтверджується історичними згадками або етимологічними знахідками. У латинській мові частка антропонімів-апелятивів є досить вагомою (35% всіх зафіксованих нами омонімічних одиниць належать до галузі пропріальної лексики), проте не завжди можна чітко простежити процеси і причини переходу загальної назви у власну.
Процес переходу латинських (грецьких) онімів до розряду апелятивів відбувався ще за часів античності. Передумови цього вбачаємо у своєрідності міфологічної логіки із характерними для неї рисами дифузності, у перевазі емоційно-афектної сфери, що мало своїм наслідком наївний антропоморфізм усієї природи, персоніфікацію та «метафоричне» зіставлення природних, соціальних і культурних об’єктів [3, с.652]. Так, етимологічні міфи практично пояснюють походження деяких видів рослин, тварин, птахів, комах у мотивах перетворення людей або перенесення імен осіб на їхні назви (фітоніми, зооніми).
Проте пари омонімічних лексем «онім–апелятив» не завжди утворюються переходом власного імені у загальне. У латинській (грецькій) мові часто зустрічаються приклади перевтілення живих істот у рослини або тварин вже за наявності у них назви. Наприклад, з метою пояснення походження поширеної в Греції гарної, але холодної квітки нарциса (narcīssus1, ī, m) виник міф про загибель прекрасного юнака Нарциса (Narcissus2, ī, m), із краплин крові якого й виросла квітка. Ім’я Нарциса народна етимологія зблизила із грецьким дієсловом ναρκέω ‘ціпеніти, остовпіти’, і це зближення, можливо, і стало одним із джерел міфу [3, c. 389].
Спроби виявити етимологічну спорідненість власних і загальних назв дають позитивні результати, інколи хибуючи неоднозначністю, затемненістю змісту або повною відсутністю даних у джерелах (наприклад, омопара pīcus¹, ī, m ‘дятел’ – Pīcus², ī, m, Пік, римський бог полів та лісів, якого Цірцея, чиє кохання він відкинув, перетворила на дятла). Дія аналогії видається найбільш доцільною, чим пояснюється, наприклад, подібність рухів павука до професійної діяльності ткалі (міф про мідійську ткалю Арахну (Arachnē, ēs, f) (букв. ‘павук’ (arachnē², ēs, f)), яка своєю вправністю викликала заздрість Афіни та стала рабою власної пихи. Арахна повісилася, проте Афіна витягнула її з зашморгу та за допомогою зілля Гекати перетворила на павука, який вічно тче пряжу та висить на павутині).
З уваги на міфологічний характер походження даних об’єктів, яким приписувалося одухотворення, людські риси, лежить уявлення про спорідненість людей з певними рослинами або тваринами, нерідко їхня зовнішня антропоморфність і навпаки, міфологічним предкам могли бути надані риси природних об’єктів [3, c.652], завдяки чому стирається перехідна межа між власним іменем і загальним. Ахронічний підхід до таких лексем дає право вбачати в них «скам’янілу» пару слів-омонімів.
Образи грецької та римської міфології, легенд, літератури стали невичерпним джерелом для порівнянь і метафор. Типізовані риси пов’язані із фізичними, інтелектуальними і моральними даними, родом занять і т.п., абстрагуючись від первинного об’єкта, створювали цілком нове поняття.
Розгалужена система особистісного найменування в Стародавньому Римі є цікавою не лише з погляду етимології, але й семантики. Найбільша продуктивність у процесі творення антропонімів (а саме вся багатоступенева система особистого найменування римських громадян (praenomen, nomen, cognomen) спостерігається, зокрема, в апелятивів, які належать до різних тематичних груп з найближчого оточення людини [4, с.177].
Відповідно до семантичної мотиваційної основи серед антропонімів виділяємо імена утворені:
1) від роду діяльності, фаху, фізіологічних особливостей їхніх носіїв (agricola2, ae, m ‘землероб’ – Agricola1 (Cn. Julius), ae, m Агрікола (40–93 рр. н.е.), римський полководець, консул 77 р. н.е., намісник Британії; nasica1, ae, f [nasus] ‘гостроноса людина’ – Nasica2, ae, m, Назіка, cognomen у роді Сціпіонів);
2) від назв предметів побуту, матеріальної культури (trabea2, ae, f ‘трабея, святковий одяг (білий плащ із пурпуровими смугами, який одягали римські царі, консули, а на урочистостях – в тому числі вершники та авгури)’ – Trabea1, ae, m, Трабея, римськ. комедіограф (3-2 ст. до н.е.);
3) від зоонімів (mūs¹, mūris, m ‘миша або щур’ – Mūs², Mūris, m, Мус (Мур), cognomen у роді Деціїв. Згадку про засновника роду, триумвіра-скарбника зустрічаємо у Лівія);
4) від фітонімів (lēda¹, ae, f (гр.) ‘чист’ (бот. Cistus creticus) – Lēda2, ae / Lēdē, ae, f, Леда, дружина спартанського царя Тиндара, кохана Юпітера, мати Єлени, Клітемнестри, Кастора і Полукса, яку спокусив Юпітер у вигляді лебедя);
5) від назв матеріальних та нематеріальних предметів (carbo¹, ōnis, m ‘вугілля’ – Carbo2, ōnis,m, Карбон, (cognomen у роді Папіріїв).
Аналіз матеріалу латинської мови свідчить про неабияке проникнення явища омонімії до системи власних назв. Присутність омонімії у пропріальній лексиці латинської мови підтверджується етимологічною процедурою пошуку істинних джерел походження окремих латинських апелятивів та фіксуванням втрати семантичних зв’язків із епонімом.
Омонімічність апелятивів та онімів доводиться згідно з вимогами, висунутими до виділення омонімів. За повного перетворення загальної назви у власну (антропонім) утворюється омонімічний апелятив (онома) та загальна назва, від якої він розвинувся, при цьому якщо денотат залишається актуальним, він продовжує вживатися в ряді загальних назв.
Можливість виведення окремих власних назв безпосередньо із загальних вимагає для їхнього дослідження підключення додаткових опосередкованих ланок у вигляді історичних реалій або культурно-історичних фонових знань.
Проаналізовані в праці матеріали, зроблені узагальненні та висновки в подальшому можуть стати базовими для дослідження не менш цікавого топонімічного пласту латинських омолексем.

Список літератури
1. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь (около 50000 слов). – 3-е изд. – М. : Русский язык, 1986. – 840 с.
2. Желєзняк І.М. Про деякі лінгвістичні ознаки власних назв / І.М. Желєзняк // Мовознавство. – 2001. – №1. – С.13–17.
3. Мифология. Большой энциклопедический словарь / под ред. Е.М. Мелетинского. – 4-е репринт. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1992. – 736 с.
4. Никулина З.П. Из наблюдений над группой прозвищ по внешнему признаку / З.П. Никулина // Имя нарицательное и собственное. – М. : Наука, 1978. – С.173–179.
5.Привалова М.И. Собственные имена и проблема омонимии / М.И. Привалова // Вопросы языкознания. – 1979. – №5. – С.64.
6.Суперанская А.В. Общая теория имени собственного : имя и общество, статус имени собственного, ономастическое пространство и классификация имен, собственные имена в языке и речи, семантика собственных имен / А. В. Суперанская ; отв. ред. А. А. Реформатский. – изд. 3-е изд., испр. – М.: Наука, 1973. – 366 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721