Місце соціально-психологічних та етичних факторів в професії юриста

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розкривається та висвітлюється значення соціально-психологічних та етичних факторів в професії юриста. Здійснюється класифікація вимог, якими повинен володіти юрист.

Ключові слова: вимоги, правова культура, цінності, норми, моральні засади, інформація, юрист, особа, клієнт, взаємовідносини.

В статье раскрывается и высвечивается значение соціально психологических и этических факторов в профессии юриста. Осуществляется классификация требований, какими должен владеть юрист.

Ключевые слова: требования, правовая культура, ценности, нормы, моральные принципы, информация, юрист, лицо, клиент, взаимоотношения.

The article exposes and highlights the importance of socio-psychological and ethical factors in the legal profession. The classification requirements, which should have a lawyer.

Keywords: requirements, legal culture, values​​, norms, moral principles, information, a lawyer, a person customer relationships.

Правова культура суспільства загалом – це різновид суспільної культури, що відображає високий рівень правосвідомості й законності, досконалості законодавства і юридичної практики, охоплює всі цінності, створені людьми в галузі права. Власне кажучи, це сукупність позитивних компонентів правової діяльності в її реальному функціонуванні, втілення досягнень правової думки, юридичної техніки і практики. Правова культура окремої особистості – це позитивна правосвідомість, розуміння принципів права, повага до права, впевненість у соціальній цінності права та правового регулювання, знання власних прав і обов’язків та їх виконання. Це позитивна правосвідомість у її виявленні у правомірній поведінці[1].

Професія юриста потребує від особи, яка бажає займатися юридичною діяльністю значну кількість різного роду вимог:

  • правова культура;
  • професійна культура;
  • етична культура юриста;
  • професійні вимоги (глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, наявність системи базових юридичних знань, наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, наявність юридичних спеціалізованих знань, наявність навичок організаторської роботи, володіння навичками юридичного діалогу, точного та неухильного, свідомого виконання вимог юристом чинного законодавства, дотримуватись принципу конфіденційності ).
  • психологічні вимоги (потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат).
  • соціально-психологічні вимоги (висока відповідальність,комуні-

кативні дії, високі організаторські здібності і т.д.).

В правовій культурі юриста розрізняють окремі структурні елементи, серед яких виділяють правову свідомість, що формується на ґрунті правової ідеології та правової психології. Слід підкреслити, що таке структурування феномену правової культури особи – результат глибокого науково-теоретичного пізнання, хоча в реальному житті всі названі компоненти одночасно співіснують у просторі та часі. Лише завдяки їх гармонійному розвитку та «співпраці» культурний рівень особи може виявитися на належному рівні[2].

Враховуючи те, що представники юридичної професії є носіями культурних цінностей у сфері права, можна з певністю сказати, що водночас вони є і суб’єктами реалізації відповідних функцій. Своїми діями, рішеннями, манерою поведінки в цілому юристи у взаємовідносинах з клієнтами впроваджують у площину реального життя не просто культуру, а цілу низку правових цінностей, що перебувають під охороною права: життя людини, її честь, гідність, недоторканність, свободу, справедливість тощо. Таким чином, для представників правничої професії наявність високого рівня правової культури є обов’язковим елементом та необхідною умовою якісного виконання професійного обов’язку у взаємовідносинах з клієнтами. Щодо таких понять, як професійна та правова культура, то вони за обсягом співвідносяться як ціле та частка, але така частка, яка відіграє ключову роль стосовно інших (моральна, політична, психологічна культура тощо).

У зв’язку з цим серед вимог, які ставлять до юристів у взаємовідносинах з клієнтами, визначають такі: глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, що набула відображення у законі; наявність системи базових юридичних знань, що закладають основи правового світогляду та правового мислення (філософські, історико-теоретичні, методологічні); наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, які дають можливість орієнтуватися в межах тієї чи іншої сфери здійснення юридичної практики; наявність юридичних спеціалізованих знань, що дають змогу виконувати ті чи інші процедури, дії, тощо, розумітися у функціональному призначенні того чи іншого учасника юридичного процесу; наявність навичок організаторської роботи у забезпеченні діяльності трудового колективу правової установи, навичок особистої підготовки документів юридичного змісту, надання їм оцінки з погляду істинності та значення у вирішенні юридичної справи; володіння навичками юридичного діалогу в спілкуванні з іншими суб’єктами юридичної діяльності або особами, що мають до неї опосередковане (непрофесійне) відношення[3].

Однією з важливих вимог до юриста у взаємовідносинах з клієнтами є вимога точного та неухильного, свідомого виконання юристом чинного законодавства. У культурно-правовому аспекті представник юридичної професії у свідомості клієнтів повинен залишатися еталоном правової поведінки.

Говорячи про вимоги до юриста-практика у взаємовідносинах з клієнтом, варто звернути особливу увагу на соціально-психологічні та морально-етичні аспекти юридичної діяльності. Психологічна структура юридичної діяльності включає в себе такі елементи: потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат.

Так, терміном «потреба» зазвичай позначають три феномени:

а) об’єктивні потреби людей в певних умовах, які забезпечують їхнє життя і розвиток; б) властивості особистості, які визначають її ставлення до дійсності і власних обов’язків; в) певні стани психіки людини, які відображають її потребу як організму чи особистості[4].

Потреби – це вихідне спонукання до діяльності, джерело активності особистості. Вони виражають залежність людини від світу і спрямованість на нього. Потреби людини різноманітні; серед них виділимо ті, що мають соціальний характер: у праці, суспільному житті, спілкуванні, творчості тощо.

Мотиви – це те, що спонукає діяльність людини, заради чого вона здійснюється. Будь-яка діяльність виходить із певних мотивів (інтерес, потяг, емоції, установка, ідеал та ін.). Для юриста мотив виступає як безпосередня спонукальна сила, що суб’єктивно переживається, як безпосередня причина його діяльності[5].

Мета (ціль) – передбачуваний результат діяльності, спрямованої на предмет, за допомогою якого людина прагне задовольнити ту чи іншу потребу. Мета – своєрідний образ бажаного результату, який визначає характер і спосіб дій людини. Цілі, які ставить перед собою юрист у часі, так само як і мотиви, являють собою складну ієрархічну систему, що розвивається. Те, яка мета виявиться в тому чи іншому випадку, залежить від конкретних умов розвитку особистості юриста та його соціально-психологічних якостей. Виявляються цілі в конкретній ситуації взаємодії юридичного працівника[6].

Наступним елементом у психологічній структурі є засоби, які дають змогу здійснювати ті чи інші конкретні дії (до засобів належать способи, методи, заходи та ін.). Будь-яка діяльність як ціле складається з багатьох взаємопов’язаних дій. Дія – це частина діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на простіші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія – це процес, спрямований на реалізацію будь-якої проміжної мети. Конкретна проміжна мета досягається шляхом розв’язання задачі, яка і є суттю окремої дії[7].

Важливо зазначити, що діяльність юриста не є простою сумою перелічених вище елементів дій. На практиці співвідношення дій в структурі діяльності юриста являє собою складний процес. У ході її виконання відбувається об’єднання і розділення дій на окремі операції, перетворення, переходи одного в інше і т. д. Конкретна дія як основна одиниця аналізу діяльності може виконуватися різними способами, методами, заходами, що визначається індивідуально-психологічними особливостями особистості юриста, його професійною кваліфікацією, минулим досвідом. Звичайно, способи, методи, заходи дій юриста будь-якої спеціальності прямо пов’язані з тими знаннями, навиками і вміннями, які він отримує в стінах вищого навчального закладу[8].

Можна також зазначити окремі соціально-психологічні особливості роботи юриста. Насамперед слід підкреслити, що юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов’язок застосовувати владу від імені держави. Як відзначає Ю. Чуфаровський, у багатьох юридичних працівників розвивається «професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій»[9]. З психологічного погляду складність розв’язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до надмірної обережності й не сковувало його мислення.

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і рядовими співробітниками, а також із потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, свідками та іншими особами. Комунікативні дії включають різні види контактів: бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення; директивна взаємодія, пов’язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активності та ініціативи від окремих осіб; переговори з різними категоріями людей; колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації; спостереження за мовою і діями співрозмовників тощо[10].

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вимагає високих організаторських здібностей. Для багатьох юридичних професій характерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організація власної роботи протягом різних часових проміжків (часом в умовах ненормованого робочого дня); б) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами[11].

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних рисах невідомий. Працівник – спеціаліст виробничої сфери завжди має образ кінцевого продукту у вигляді конкретної речі, предмета і т. п.[12]. Отже, діяльність юриста охоплює велике коло проблем психологічного й соціально-психологічного характеру, тому знання основ загальної і соціальної психології по праву вважається передумовою глибокого засвоєння теоретичних і практичних положень юридичної психології .

Правові норми та норми моралі регулюють  відносини між людьми. Мораль (лат. мoralis – повчальний[13]) – система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством[14]. Мораль визначають також як норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість[15].

На думку В. Сокуренка, мораль – це певні правила соціальної поведінки людини. Тому коли мова йде про мораль, здебільшого мають на увазі моральні норми як складові частини соціальних норм[16]. Вченням про мораль як одну з форм суспільної свідомості займається етика [від лат. ethica, гр. êthos звичай, характер[17]. Етичні норми – це правила, що складаються відповідно до уявлень людей про добро і зло, справедливість та несправедливість, честь і безчестя тощо, тобто відповідно до моральних уявлень[18]. На відміну від законів етичні норми передбачають не юридичну відповідальність за їх порушення, а моральний осуд. Така форма покарання тільки з першого погляду може здаватися дуже легкою. У багатьох випадках моральний осуд оточуючих діє на порушника набагато дієвіше, ніж заходи державного примусу.

Етичні норми набагато давніші, аніж закони. Вони виникли ще в період родового поділу суспільства, у той час як правові норми з’явилися тільки з появою держави.  Р. С. Мартинюк підкреслює, що «правові норми виникають і діють поряд з моральними, релігійними і політичними нормами в суспільстві персоноцентричного типу, де свобода в ході історичного розвитку суспільства стає вищою цінністю. Це означає, що утвердження принципу панування права, як нормативно вираженої свободи, передбачає законодавче визнання, закріплення і захист всіх юридично значущих аспектів свободи особи як духовної особистості, як вільного, незалежного і автономного суб’єкта у всіх сферах суспільного життя (правовій, моральній, естетичній, духовній тощо)»[19].

Поділ культури на професійну, етичну та інші складові досить умовний, тому що пов’язаний із тими завданнями, які стоять перед дослідником. По суті, професійна культура за змістом може збігатися з будь-яким із названих вище компонентів. Так, професійна культура політичного діяча збігається з поняттям політичної культури, а професійна культура юриста – з поняттям правової культури. При цьому слід зазначити, що невід’ємним компонентом будь-якої професійної культури є етична культура.

Отже, на підставі зазначеного вище можна дійти висновку, що етична культура юриста – це один із аспектів загальної культури особи, яка характеризується системою моральних цінностей, що формуються протягом усього життя особи і є головним чинником у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву діяльності юристів у взаємовідносинах з клієнтами. Особливо слід підкреслити важливе значення моральної культури в умовах кризового стану сучасного суспільства. За таких обставин зростає необхідність залучення до юридичної практики найбільш вихованих у моральном аспекті, надійних та стійких духом працівників. Це зумовлено тим, що в стані реформування українського суспільства значні надії покладаються саме на юристів, на відданих своїй справі фахівців, які вміють поступитися особистим інтересом заради загального блага.

Не менш важливим за попередньо описані професійні якості юриста є його здатність дотримуватись принципу конфіденційності. Дотримання принципу конфіденційності інформації є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між юристом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Принцип конфіденційності інформації є визначальним у відносинах «юрист-клієнт». За Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ[20] конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011[21] конфіденційна інформація – інформація з обмеженим доступом, що знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб приватного права і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов; а таємна інформація – це інформація з обмеженим доступом, яка у порядку визначеному законом визнана державною або іншою передбаченою законом таємницею, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Юрист не може розкривати конфіденційну інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з юристом, за винятком випадків розголошень, дозволених для здійснення представництва клієнта або з метою перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, на думку юриста, можуть призвести до тяжкого злочину, чи які є необхідними для захисту юриста від необґрунтованих звинувачень у протиправних діях, пов’язаних з представництвом інтересів клієнта або протиправними діями останнього.

Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі. Конфіденційність певної інформації може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі. Принцип забезпечення юристом конфіденційності інформації про клієнта закріплений законодавчо. Так, закон захищає обов’язок юриста зберігати конфіденційність відносин «юрист-клієнт», тому він може бути примушений розголосити конфіденційність інформації лише у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України).

Згідно ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-XII[22] адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Згідно ст. 9 Правил адвокатської етики[23] розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю. Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу. Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити такі умови зберігання фдокументів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.

Юристи також повинні зберігати комерційну таємницю, якою відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України[24] є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною. Різновидом комерційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ[25]. Банківська таємниця – відомості, що не підлягають розголошенню. До них належать відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних операцій.

Розголошення конфіденційної інформації, що суперечить інтересам клієнта, на власний розсуд юриста можливе у випадках, наприклад, коли юрист дізнається, що клієнт має намір скоїти дії, які за характером є злочинними, можуть призвести до смерті або тяжкого тілесного ушкодження іншої людини, щоб запобігти таким наслідкам. При цьому юристу важливо дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей злочинний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення, та розголосити конфіденційну інформацію лише в межах, необхідних для попередження злочину. Розголошення конфіденційної інформації можливе у разі, коли судовий позов або дисциплінарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті юриста у протиправних діях клієнта або будь-якої іншої неналежної поведінки юриста, пов’язаної з представництвом клієнта. Тоді юрист може реагувати у такий спосіб, який вважає доцільним, щоб обґрунтувати захист самого себе, не чекаючи на початок судового процесу або розгляд звинувачення у такій співучасті. Захист юристом самого себе можливий шляхом подання заперечень щодо позову безпосередньо третій стороні, яка зробила таку заяву.

Отже, аналізуючи вищевикладений матеріал стає зрозумілим, що соціально-психологічні та етичні фактори відіграють одну з основних ролей в повсякденній діяльності юриста-практика. Юрист повсякденно вступає у взаємовідносини з клієнтами та іншими особами, що зобов’язує його володіти значною кількістю вмінь, навичок, знань і манер. Особа-юрист потребує постійного розвитку і удосконалення для ефективного виконання покладених на неї завдань.

Список використаних джерел:

1.    Бабкіна О.В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навчальний посібник / О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка. – К.: МАУП, 2004. – С. 121.[1] Береза С.В. Правова культура: поняття та загальна характеристика / С.В. Береза // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2005. – Вип. 28. – 354с.

2.    Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К.: МАУП, 2004. – 252с.

3.    Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій / І.В. Бризгалов. – [3-є вид., доп.]. – К.: МАУП, 2003. – 102с.

4.    Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник / В.Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.: Питер, 2005. – 198с.

5.    Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – [2-е вид., перероб.]. – К.: Знання, 2006. – 384с.

6.    Загальна теорія держави і права: Підручник / [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.]; за заг. ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 542с.

7.    Коновалова В.О. Правова психологія: Навчальний посібник / В.О. Коновалова. – Х.: Основа, 1996. – 204с.

8.    Мартинюк Р.С. Філософія права / Р.С. Мартинюк. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2002. – 15с.

9.    Мостовая И.М. Юридическая психология / И.М. Мостовая. – К.: ВІРА-Р, 1998. – 342с.

10.  Правила адвокатської етики. Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. Протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VI // Юридичний вісник України. – 1999. – № 46. – 18-24 листопада.

11.   Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 149

12.  Закон України «Про доступ до публічної інформації» /Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314

13.  Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

14. Самолюк В.В. Основи правознавства: Навчальний посібник / В.В. Самолюк, А.О. Філіп’єв. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2006. – 152с.

15. Словарь иностранных слов / [А.Я. Абрамович, Г.А. Афанасьева, Г.П. Барсанов и др.]; под ред. А.Г. Спиркина, И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской. – [12-е изд., стереотип.]. – М.: Русский язык, 1985. – 980с.

16. Сокуренко В.В. Право. Мораль. Культура / В.В. Сокуренко // Правознавство / [В.С. Кульчицький, В.Т. Нор, В.В. Луць та ін.]; за ред. М.І. Настюка. – [2-е вид.]. – Львів: Світ, 1995. – 212с.

17. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебное пособие / Ю.В. Чуфаровский. – М.: Право и Закон, 1998. – 378с.

18. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 156.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст.1308.


[1] Бабкіна О.В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навчальний посібник / О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка. – К.: МАУП, 2004. – С. 121.

[2] Береза С.В. Правова культура: поняття та загальна характеристика / С.В. Береза // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2005. – Вип. 28. – С. 90-91.

[3] Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – [2-е вид., перероб.]. – К.: Знання, 2006. – С. 323-324.

[4] Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К.: МАУП, 2004. – С. 107.

[5] Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К.: МАУП, 2004. – С. 108.

[6] Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник / В.Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.: Питер, 2005. – С. 136

[7] Сокуренко В.В. Право. Мораль. Культура / В.В. Сокуренко // Правознавство / [В.С. Кульчицький, В.Т. Нор, В.В. Луць та ін.]; за ред. М.І. Настюка. – [2-е вид.]. – Львів: Світ, 1995. – С. 59

[8] Коновалова В.О. Правова психологія: Навчальний посібник / В.О. Коновалова. – Х.: Основа, 1996. – С. 22‑23.

[9] Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебное пособие / Ю.В. Чуфаровский. – М.: Право и Закон, 1998. – С. 216.

[10] Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К.: МАУП, 2004. – С. 113.

[11] Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник / В.Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.: Питер, 2005. – С. 137.

[12] Мостовая И.М. Юридическая психология / И.М. Мостовая. – К.: ВІРА-Р, 1998. – С. 54.

[13] Словарь иностранных слов / [А.Я. Абрамович, Г.А. Афанасьева, Г.П. Барсанов и др.]; под ред. А.Г. Спиркина, И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской. – [12-е изд., стереотип.]. – М.: Русский язык, 1985. – С. 323.

[14] Загальна теорія держави і права: Підручник / [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.]; за заг. ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – С. 228.

[15] Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій / І.В. Бризгалов. – [3-є вид., доп.]. – К.: МАУП, 2003. – С. 45.

[16] Сокуренко В.В. Право. Мораль. Культура / В.В. Сокуренко // Правознавство / [В.С. Кульчицький, В.Т. Нор, В.В. Луць та ін.]; за ред. М.І. Настюка. – [2-е вид.]. – Львів: Світ, 1995. – С. 61-62.

[17] Словарь иностранных слов / [А.Я. Абрамович, Г.А. Афанасьева, Г.П. Барсанов и др.]; под ред. А.Г. Спиркина, И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской. – [12-е изд., стереотип.]. – М.: Русский язык, 1985. – С. 594.

[18] Самолюк В.В. Основи правознавства: Навчальний посібник / В.В. Самолюк, А.О. Філіп’єв. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2006. – С. 28.

[19] Мартинюк Р.С. Філософія права / Р.С. Мартинюк. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2002. – С. 8.

[20] Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

[21] Закону України «Про доступ до публічної інформації» /Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 7

[22] Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.

[23] Правила адвокатської етики. Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. Протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VI // Юридичний вісник України. – 1999. – № 46. – 18-24 листопада.

[24] Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

[25] Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721