Аналіз керівних органів парламентських політичних партій в Україні

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджено якісні характеристики партійного керівництва українських політичних партій. Основна увага зосереджена на аналізі особового складу центральних керівних органів парламентських партій VI скликання. Виокремлено підхід до вивчення організаційної структури політичних партій, розроблена методологія аналізу керівних органів українських політичних партій, проаналізовано якісний склад керівних органів політичних партій в Україні.

Summary. In this article we researched qualitative characteristics of the party leadership of the Ukrainian political parties. The main focus was conserned on the analysis of the personnel of the central management of the parliamentary parties of the VI calling. We made the approach to studying the organizational structure of political parties, worked out the methodology of the analysis of the  management of the Ukrainian political parties, analyzed  qualitative structure of the central executive committee of the parties in Ukraine.

Постановка проблеми. Для побудови демократичної держави, якою намагається стати Україна надзвичайно важливим є процес створення та діяльність таких суб’єктів політики як політичні партії, оскільки вони є зв’язною ланкою між державою та громадянським суспільством. Адже політичний курс держави має вироблятися на основі інтересів громадян, що агрегуються та репрезентуються партіями, які вони обирають в представницькі органи, і в реалізації яких вони беруть безпосередню участь. Сучасним політичним партіям в Україні притаманна тенденція до шаблонного використання організаційної моделі політичної партії, як того вимагає Закон України «Про політичні партії в Україні». Однак, нас цікавить не кількісна характеристика організаційних мереж політичних партій в Україні, а якісний склад центральних керівних органів партій. Оскільки, саме від партійної еліти та мотивів, якими вона керується в партійній діяльності, залежить ефективність та професійність політичних рішень, які приймаються та реалізуються державними органами. Таким чином існує потреба у досліджені якісного складу партійних керівників, що дозволило б розкрити особливості партійної еліти на центральному, а в перспективі й на регіональному організаційних рівнях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед класиків партології, які заклали основи вивчення організаційної структури політичних партій, варто відзначити праці М. Острогорського, Р. Міхельса, М. Дюверже,. Важливе місце посідають роботи зарубіжних дослідників: А. Панеб’янко, О. Кірчхеймера, Р. Катца і П. Майра, надбання яких стали цінним теоретичним підґрунтям для нашого дослідження. Зокрема, на основі підходу до вивчення організаційної структури Р. Катца і П. Майра, ми побудували дослідження. Серед українських дослідників партійних організацій в Україні можна відзначити Ю. Шведу, М. Обушного, М. Примуша, В. Лебедюка, О. Ткаченко, О. Погребенника.

Метою наукової статті є проаналізувати якісний склад керівних органів політичних партій в Україні.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання: виокремити підхід до вивчення організаційної структури політичних партій;розробити методологію аналізу керівних органів політичних партій в Україні;проаналізувати якісний склад керівних органів політичних партій в Україні.

Виклад основного матеріалу. У нашому досліджені ми приймаємо визначення партійної організації Р. Катца і П. Майра, як «баланс» трьох організаційних складових (organizational faces): сукупність територіальних організацій (the party on the ground), центральне партійне керівництво, що направляє їх діяльність (the party central office), і представництво партії в органах влади (the party in public office) [4]. Ми прагнемо розглянути ці організаційні складові як самодостатні елементи організаційної структури партії, але при цьому предметом нашого особливого зацікавлення все ж виступає саме третя організаційна складова − «партія як центральний керівний орган».

Дамо визначення «партії як центрального керівного органу» – це організаційна складова, яка має в своєму складі два організаційні елементи, склад яких фактично дублюється: рада партії та центральний виконавчий комітет партії (далі, ЦВКП), який діє на постійній основі(назва якого змінюється залежно від партії). Останній організаційний елемент формується двома шляхами: з однієї сторони – з’їздом партії, а з іншої – представниками чи лідерами «партії в органах влади». Через це стає очевидним, що ЦВКП у багатьох випадках може бути куди менш представницьким органом ніж інші організаційні елементи партійної структури. Тому постає питання, хто домінує у ЦВКП: парламентарі чи партійні керівники?

Головними ресурсами «партії як центрального керівного органу» є її централізація та офіційне положення у верхівці партійної структури. Варто зауважити, що значна частина членів даної організаційної складової – це лідери решти організаційних складових партії. Тому, якщо члени об’єднані, то центральний керівний орган (далі, ЦКО) партії може використовувати ресурси решти організаційних ланок партії, щоб залишити за собою провідну позицію в організаційній структурі партії. Коли ж партійні керівники конфліктують між собою, то голови інших організаційних складових можуть понизити становище «партії як центрального керівного органу» в загальній структурі партії [13].

Тож, головним структурним елементом центрального партійного керівництва є центральний виконавчий комітет партії – найвищий постійно діючий керівний колегіальний орган партії, його назва змінюється залежно від партії (президія, колегія, політична рада і т. д.), функції також варіюються. Члени цього комітету відповідальна за щоденне функціонування партії у період між з’їздами та виборами. Тому нам важливо досліджувати якісний склад саме цього керівного органу партії, адже його члени виробляють політичний курс партії, розпоряджаються її бюджетом, формують кадрову політику, а інколи навіть координують діяльність депутатських фракцій у парламенті.

Проте ми враховуємо той факт, що дана організаційна складова може бути внутрішньо неоднорідною і мати багато точок дотику, а тому її суть не можливо розкрити без дослідження двох інших «облич» політичної організації.

Хоча існують певні труднощі з чітким розмежуванням організаційних складових, все ж запропонована методології досить поширена в західній партології, а тому ми спробуємо адаптувати її до українських політичних партій.

Як застосовуватиметься теоретична модель трьох «облич» партії Р. Катца і П. Майра для аналізу організаційних змін у політичних партіях України, в нашому досліджені? Ми передусім будемо враховувати кадрові ресурси, якими розпоряджаються організаційні одиниці партії: центральні керівні органи та їх регіональні осередки. Нас цікавить людський потенціал партій, який ми будемо розкривати через аналіз якості персонального складу центрального виконавчого комітету партії.

Через це наступним є етапом є побудова методології, але вона не можлива без теоретичного підґрунтя, так ми використовуємо соціологічний метод для вироблення різного роду шкал: номінальної, порядкової та кількісної [2, с. 351].

При розробці методології дослідження керівних органів парламентських партій, в якості змінних вирішено взяти соціально-демографічні та функціонально-діяльністні характеристики [8, с. 118] членів партійного керівництва. Перша частина цих характеристик відноситься до того, що в англійській мові називається «бекграундом» (background) політичного діяча: його гендерні характеристики (стать, вік), освіта, характер діяльності до приходу в політику. Друга частина стосується безпосередньо політичної діяльності: суспільний статус політика, ступінь його публічної активності, рівень діяльності (загальнодержавний, регіональний і т.п.), тип, до якого його можна віднести: чиновник, господарник, функціонер, менеджер, експерт, суспільник, бізнесмен, бездіяльний.

Для кращого розуміння суті кожної змінної, яка відноситься до категорії «тип політика» надамо їм характеристики: змінна «чиновник (адміністратор)» за стилем управління − це людина, яка переслідує власні цілі та робить власну кар’єру стрімко піднімаючись до вершини кар’єрних сходів. Для чиновника оптимальне середовище існування − держструктура, на потрапляння до неї він, власне, і націлений; комерційна ж структура для чиновника інтересу не представляє, в ній він швидше за все не приживеться.

«Функціонера» варто відмежувати від «чиновника», оскільки вони близькі за стилем управління, проте перший  характеризується тим, що лише виконує вказівки зверху,це вихованець партії. А від «менеджера» він відрізняється тим, що орієнтація на результат така, що «мета – все, а результат ніщо».

«Менеджер» у своїй управлінській діяльності застосовує навички, напрацьовані у комерційній сфері. Йому за великим рахунком все одно чим керувати − комерційною структурою або партійною організацією, він чудово відчуває себе і там, і там.

«Господарник» за стилем управління протиставляється «чиновнику», адже  він цілком комфортно почуває себе в існуючій ніші, за межі якої він не рветься, навіть маючи для цього зв’язки та відповідні ресурси.

Змінна «суспільник» стосується тих, хто є вихідцем із громадського сектору, до неї можна віднести також спортсменів, митців. Це люди, які відстоюють громадські інтереси, або ж роблять кар’єру у звичній для себе сфері, але в силу своєї популярності необхідні для партії.

«Експерт» − це не просто людина професіонал у певній сфері, а той хто залучається головним чином до розробки законодавства та програмних документів і практично не приносить користі при організації виборів.

Змінна «бізнесмен» полягає в тому, що до неї відносяться люди, які зробили кар’єру в комерційній сфері, а в партійне життя вливаються для отримання владного ресурсу, маючи який вони лобіюють власні бізнесові інтереси. А партія використовує їх передусім як фінансових донорів.

Важливою є змінна «бездіяльний», оскільки за допомогою неї можна з’ясувати, наскільки формальною є організаційна структура політичної партії на центральному рівні та на регіональному.

Для кожної з характеристик була введена окрема категорія, в яку заносяться цифри, що відповідають тій чи іншій змінні. В результаті для центральних керівних партійних органів й окремо регіональних партійних керівників кожної з досліджуваних партій були створені методологічно уніфіковані таблиці.

Для дослідження ми обрали не всі – 198 політичні партії України [3], а здійснили вибірку, виходячи з позиції суспільної вагомості та потенційної дієвості партій, і тому обрали лише ті, які пройшли до Верховної Ради України VI скликання у складі виборчого блоку чи окремо, що і є підтвердженням їх пріоритетності поміж інших. Аналізуючи склад останнього скликання парламенту на момент початку його роботи 23 листопада 2007 р. ми виокремили для нашого дослідження лише ті 5 партій, які розмістили у ЗМІ вичерпну інформацію про склад їх ЦВКП та списки регіональних керівників: Партія регіонів(ПР) [10], Народна партія(НП) [5], Народний Рух України(НРУ) [6], «Наша Україна»(НУ) [9], Християнсько-демократичний Союз(ХДС) [7].

Варто зазначити, що Закон України «Про політичні партії» [12] 2001 року зробив партійні статути багато в чому схожими одні на одного. Однак це не означає, що він нівелював відмінності в організаційній структурі самих партій. Не можна забувати, що будь-яка організація – це в першу чергу система взаємовідносин між людьми і вже тільки потім між структурами [11]. Ніяким партійним статутом неможливо передбачити ступінь довіри і терпимості у відносинах між членами партії і всередині партійного керівництва, широту їх кругозору, рівень активності, готовності до дисципліни та навіть самопожертви. Іншими словами, дуже багато що в організаційній структурі партій залежить від якості «людського матеріалу». У зв’язку з цим цікаво поглянути, що ж являють собою, з цієї точки зору, керівні органи парламентських політичних партій в Україні.

Ми дослідили особовий склад ЦВКП та регіональних партійних керівників п’яти парламентських партій: ПР, НРУ, НУ, НП, ХДС. Для цього ми використали розроблену нами методологію, яка була орієнтована на те, щоб показати, якої статі та якої вікової групи переважають партійні діячі у керівних органах; в якій галузі є дипломованими спеціалістами та з яким науковим ступенем; чим займалися до політичної кар’єри; в якому статусі перебувають на даний час; на скільки публічною є їх діяльність, і яким є рівень їх політичної діяльності, а головне рисами якого типу політика вони володіють. Варто зауважити, що багато категорій у методології під час дослідження, то звужувалися як «тип політика», то розширювалися як «статус». Тобто ми намагалися не підлаштувати методологію під інформацію, а навпаки удосконалювати її виходячи із практичної доцільності певних категорій.

Загалом, опрацьовуючи по категоріям кожну партійну особу, ми намагалися вивести загальний «політичний портрет» кожної з досліджуваних нами партій. Тому для аналізу отриманих даних ми застосували  програму SPSS (Statistical Package for the Social Sciences).

Першим етапом статистичного аналізу отриманих даних є частотний аналіз (frequency analysis), який ми застосували у досліджені до аналізованих даних. Цей метод на основі частотних таблиць розкриває просту та відсоткову частоту появи категорії у загальному масиві даних [1, с. 38].

Тож, пояснимо результати частотного аналізу для категорії «стать» у ЦВКП. За даними частотного аналізу у партії НП гендерний баланс порушений, адже 88,9% − це чоловіки, і 11,1% − жінки, подібна ситуація спостерігається і у ПР: 93,8 – чоловіки, 6,2 – жінки, а у партії НРУ представлені лише чоловіки: 14 членів − 100%. Дещо збалансованішу ситуацію можна спостерігати у партії НУ, де 64,3% − чоловіки, а 35,7% − жінки, а також у ХДС: 71,4% − чоловіки, 28,6% − жінки.

Отже, ми бачимо, що найбільш гендерно збалансованою є партія НУ, тоді як ЦВКП НРУ має суто «чоловіче обличчя» і ця тенденція більш поширена серед досліджуваних партій.

Ситуацію на регіональному рівні відображає частотний аналіз для регіональних партійних керівників. На регіональному рівні гендерний дисбаланс ще більше посилюється, так майже в усіх партіях можна спостерігати абсолютне переважання чоловіків на керівних посадах регіональних осередків. Зокрема, у НП 92,6% − чоловіки, 7,4% − жінки; у ПР 100% чоловічий склад; НУ складається з 88,9% − чоловіки, 11,1% − жінки; регіональні керівники НРУ 96,2% − чоловіки і 3,8% − жінки; ХДС складається з 85,7% − чоловіки та 14,3% − жінки.

Наступна категорія «вік» складається з чотирьох змінних: «немає інформації», «молодь 35 років», «від 35 до 49 років», «від 50 до 65 років» і «старше 65 років». За результатами частотного аналізу центральних керівних органів політичних партій найстарший віковий склад має партія НП, в якій лише 22,2% відносяться до категорії «вік 35-49», 61,1% – «вік 50-65», і «старше 65» – 16,7% від усього складу керівного органу. Таку тенденцію «старіння партії» можна спостерігати і у ПР та НРУ, перша має 31,3% – «вік 35-49», 56,3% – «вік 50-65», і 12,5% – «старше 65», тобто представників, які б відносилися до «молоді 35 років» у центральному виконавчому органі ПР взагалі немає. Друга партія, НРУ хоча і має у своєму складі представників молоді – 14,3%, але у неї лише 7,1% – представників вікової категорії «35-49 років», тоді як «вік 50-65» – 50%, і 28,6% – «старше 65». Тому не можна сказати, що ця партія тяжіє до оновлення партійної еліти на вищому рівні, як і НП та ПР. Оскільки, оновлення або зовсім не відбувається, або ж проходить дуже повільно. Тоді як партія НУ є більш репрезентативною у віковому плані, адже до неї входять 7,1% – молодь, 28,6% – «вік 35-49» та 64,3% – «вік 50-65», звичайна часка старшого вікової групи досить суттєва, але відсутні представники «старше 65». ХДС є наймолодшою за складом свого ЦВКП: 57,1% – «вік 35-49» і 42,9% – «вік 50-65».

Можна зробити висновок на основі розглянутих партій, що існує тенденція до старіння на найвищому партійному рівні, так партії в своїй більшості мало залучають молоде покоління до партійного керівництва, що є свідченням «закостеніння» партійної структури.

Перевіримо, чи прослідковується така ж тенденція на регіональному рівні серед керівництва досліджуваних партій. Тож, на регіональному рівні найстаршим є склад ПР, в якій 81,5% – «вік 50-65», а 18,5% – «вік 35-49». У НП теж переважають старші за віком керівники: 22,2% – «вік 35-49», 66,7% – «вік 50-65» та 11,1% – «старше 65». Тобто можемо стверджувати, що спостережена тенденція у ЦВКП цих двох партій залишається сталою й на регіональному рівні. Цікавою є ситуація у НУ, де серед усіх категорій кількісно більшою є категорія «старше 65» – 66,7% і 14,8 – «вік 50-65». Досить репрезентативною на регіональному рівні управління є НРУ, який поєднує як молодь, так і старше покоління: 11,5% – молодь, 19,2% – «вік 35-49», 38,5% – «вік 50-65», 19,2% – «старше 65» і 11,5% – не визначено. У ХДС переважають старші за віком регіональні керівники, але молодь теж бере участь в управлінні партією 4,8% – молодь, 9,5% – «вік 35-49», 42,9% – «вік 50-65».

Підсумовуючи можна стверджувати, що як на регіональному, так і на центральному організаційному рівні партії здебільшого складаються із старший людей, більш позитивну тенденцію можна спостерігати у НУ та ХДС на центральному рівні, та дещо краща у НРУ на регіональному. Але загалом «партійне обличчя» майже всіх проаналізованих партій є старим, або підстаркуватим, що свідчить про порушення циркуляції партійних еліти на всіх організаційних рівнях.

Наступні категорії «освіта», «вид освіти» і «друга вища освіта» мають свої особливості, оскільки виявилося, що багато політиків мають більше двох вищих освіт, при цьому деякі отримали вчений ступінь з несуміжної наукової сфери. В цьому випадку до уваги приймалися тільки дві перші вищі освіти − виходячи з того, що третя освіта, швидше за все, існує тільки на папері (іноді ця обставина стосувалася і другої, а в окремих випадках і першої освіти). Якщо ж людина мала вищу освіту в одній області знань, а кандидатську і докторську ступінь − в іншій, то останні зараховувалися як друга вища освіта, оскільки необхідною умовою захисту кандидатської дисертації є здача т.зв. «кандидатського мінімуму», вимоги до якого висуваються на рівні не нижче вищої освіти.

Розглянемо результати аналізу категорії «освіта» для ЦВКП і регіональних лідерів. За даними частотний аналіз категорії «освіта» у ЦВКП найбільший відсоток партійців із вищою освітою у ХДС – 85,7%, помірно низький у НРУ – 50%, ПР – 53,1%, загалом по партіям цей показник можна вважати високим. Ступенем кандидат володіють найбільше представники ЦВКП НП – 33,3%, найнижчим є цей показник у ХДС – 14,3 % і ПР -18,8%. Найбільше членів ЦВКП із науковим ступенем доктор у ПР – 28,1%, а у ХДС немає жодного партійця із таким ступенем. Особи, які б входили до змінної «немає вищої освіти» відсутні у всіх партіях.

Проаналізуємо ситуацію з освітою на регіональному рівні за результатами частотного аналізу: найвищий відсоток осіб із вищою освітою серед регіональних керівників ХДС, також високим є цей показник у НП та аналогічно у ПР – 74,1% та НУ – 70,4%, найнижчий у НРУ – 42,3%. Ступенем кандидата володіють найбільше у НП – 22, 2%, а найнижче у ХДС – 4.8%. Докторський ступінь мають 15,4% регіональних лідерів НРУ, що є найвищим показником, а найменше у НУ – 3,7% і взагалі відсутній у ХДС. Також, 7, 7% рухівців не мають вищої освіти.

Ще нас цікавить, дипломованими спеціалістами в якій галузі є партійні лідери.

На основі даних частотного аналізу категорії «вид освіти» ми можемо говорити, що найбільше спеціалістів у партіях із технічною освітою: ПР – 50%, НУ – 35,7%, ХДС – 42,9%, НП- 22,2%. Найменше спеціалістів з цієї галузі у НРУ, бо там переважають педагогічна – 28,6%, гуманітарна -14,3% і юридична – 14,3%.

Проаналізуємо «партійне обличчя» в галузі освітньої спеціалізації кожної з партій: НП має досить неоднорідне, але найбільше представників із економічною спеціальністю – 27,8%, також, 22,2% – з сільськогосподарською, технічною, гуманітарною; ПР має 50% спеціалістів із технічною та 25% з економічною; у НУ 35,7% – технічна, а по 14,3% – гуманітарна, мистецька; ХДС – 42,9% мають технічну спеціальність, а всі інші по14,3% – юридичну, економічну, мистецьку, педагогічну.

Серед регіональних лідерів ситуація переважання спеціалістів технічних галузей залишається актуальною, адже технічні спеціалісти відсотково переважають у кожній партії: НП – 33,3%, ПР – 40,7%, НУ – 25,9 %, НРУ – 15,4% та ХДС – 38,1%. На другому місці, серед найпоширеніших спеціальностей – економічна, так у НП – 29,6%, ПР – 14,8 %,  НУ – 18,5%. Але, водночас, у НРУ спостерігаємо велику роздрібненість у спеціалізації, та все ж на другому місті стоїть педагогічна спеціальність – 11,5%, як і в ХДС -19%.

Підсумовуючи можна сказати, що у перших двох партіях переважають спеціалісти технічного, економічного, сільськогосподарського профілю, тоді як НУ та НРУ включають спеціалістів багатьох галузей, хоча частково ПР теж можна назвати такою, а ось ХДС складається із спеціалістів трьох напрямків: технічного – 38,1%, юридичного – 9,5% та педагогічного – 19%.

Для даної змінної характерним є те, що у всіх партіях є високий відсоток тих, хто «немає другої вищої освіти»: НП – 38,9%, ПР- 50%, НУ – 35,7%, НРУ – 50%, ХДС – 57,1%. Набір спеціальностей другої вищої освіти у всіх партіях досить неоднорідний, але серед них найпоширенішими у ЦВКП усіх досліджуваний партій – це економічна, управлінська та юридична спеціальності.

Можна припустити, що такий набір найпоширеніших спеціальностей другої вищої освіти дуже часто виявляється необхідним партійцям для діяльності в органах державної влади, особливо спеціальність управління. Як підтвердження можна прослідкувати, практично завжди, існування зв’язку між часом здобуття другої вищої освіти та періодом роботи особи або в органах державної влади, або на державному підприємстві.

Проаналізуємо результати частотного аналізу по регіональних керівниках партій. Відсотковий показник стосовно категорії «немає другої вищої освіти» зберігається стабільно високим і на регіональному рівні, так у НП – 48,1%, у ПР – 51,9%, у НУ – 48,1%, у НРУ – 34,6%, у ХДС – 38,1%. Стосовно найпоширеніших спеціальностей для всіх досліджуваних партій, то це все ті ж управлінська, економічна, юридична, а в НП – це ще й гуманітарна (11,1%,). Аналіз категорії «сфера діяльності до політичної кар’єри» та її співставлення з категорією «статус» розкриють нам цілі приходу тих чи інших людей в політику, і саме на основі цих двох категорій ми визначили категорію «тип політика», що було досить проблематично, в силу високої суб’єктивності її змінних.

Розглянемо результати частотного аналізу для категорії «сфера діяльності до політичної кар’єри». Дана категорія містить 22 змінні (додаткова змінна «немає інформації»). За результатами можемо простежити найбільш поширені сфери діяльності партійних діячів до політичної кар’єри спільні для всіх партій та окремо для кожної з них. Найпоширенішими та спільними для всіх партій є спеціальності: управління підприємством не держвласності та бізнес.

Тепер прослідкуємо окремо по кожній партії найпоширеніші сфери діяльності до участі у політиці партійних лідерів. Зокрема, у НП найбільше колишніх працівників органів КПРС – 22,2%, а також бізнесу та державного управління – по 16,7%. Це дуже важливі категорії, адже вони можуть свідчать про те, що колишні працівники апарату КПРС та державні управлінці мають доступ до адміністративного ресурсу та мають особистісні зв’язки з владою, а «бізнес» – економічними, виробничими ресурсами, і це посилює позиції таких людей у партії та дає їм змогу реалізовувати через неї власні інтереси, з якими вони прийшли у політику.

Серед партійних діячів ЦВКП ПР поширені ті ж три найвпливовіші сфери діяльності до політики: бізнес – 28,1%, кар’єра в органах КПРС – 18,8 % та управління держпідприємством – 15,6%, а також ЗМІ – 9,4%. Знову можливе залучення всіх вище описаних при аналізі НП ресурсів.

У НУ поширеними є представники, які відносяться до змінної «бізнес» – 28,6%, «дипломатична кар’єра» і «ЗМІ» – по 14,3%. Тут можливе застосування  економічних ресурсів, міжнародних зв’язків, або просто особистого авторитету дипломата, використання інформаційних каналів або особистої популярності особи.

У НРУ найбільший відсоток осіб, які робили «дипломатичну кар’єру» -14,3%, а також колишніх представників «ЗМІ» – 28,6%. Можливі ресурси таких членів ЦВКП – зв’язки  та доступ до каналів інформації.

В «ядрі» керівного органу ХДС переважають особи, які управляли недержавним підприємством – 42,9%, а також представники, що були задіяні у «науковій діяльності», «бізнесі», «мистецтві», «ГО» – по 14,3%. Такі особи зазвичай мають економічний та суспільний (авторитет та популярність людей) ресурс, який в результаті може використовувати політична партія.

На регіональному структурному рівні партії у НП переважають представники таких категорій, як «управління держпідприємством» – 22,2 %, «державне управління» – 18,7%, «бізнес» – 18,5% та «управління підприємством недержавної власності» – 14,8%, що свідчить про посилений вплив економічного ресурсу, тому партія ставлячи таких керівників матеріально забезпечує себе практично в кожному регіоні.

ПР має в своєму складі в більшій мірі колишніх управлінців підприємств недержавної власності – 25,9%, бізнесменів – 22,2%, працівників органів КПРС – 18,5% , та керівників держпідприємств – 14,8 %. Тому можливий доступ до тих самих ресурсів, що й у регіональних керівників НП. Такий склад керівників регіональних відділень партії вже є свідченням того, для чого вона діє, та на якому підґрунті.

Діяльність регіональних лідерів партії НУ до участі в політиці є досить різноманітною, хоча на регіональному рівні переважають керівники бізнес структур – 29,6%, прості робітники, спеціалісти – 11,1%, а також колишні працівники медицини, управлінці комерційного підприємства та державні службовці – по 7,4 %.

Поміж регіональних керівників НРУ домінують колишні представники ЗМІ-15,4%, бізнесмени – 11,4%, а також викладачі, державні управлінці, керівники держпідприємств, громадські діячі та робітники, всі – представлені на рівні 7,4%. Бачимо, що в цій партії на регіональному рівні співіснують як представники бізнесу, управлінці, так і представники громадського сектору та прості робітники.

У ХДС переважають колишні представники бізнесу – 14,3%, управлінці недержавного підприємства – 28,6%, викладачі, керівники держпідприємства, робітники – по 9,5%. Можна сказати, що на регіональному рівні представлені колишні представники економічних структур та виробничих, які мають потужне матеріальне забезпечення і не рідко стають фінансовими донорами для партії, і водночас через неї прагнуть отримати доступ до влади.

Наступною ми розглянемо категорію «статус», через аналіз якої на центральному та регіональному рівнях, ми зможемо зробити висновки про те, чи існує зв’язок між сферою діяльності партійних діячів до політики та їх сучасним статусом.

У ЦВКП НП домінують депутати парламенту – 61,1% інші категорії досить не чисельні, тобто за методологією Р. Катца і П. Майра «баланс влади» у керівних органах партії суттєво зміщений на користь представників парламенту. Для цілісного бачення суті організаційної структури НП розглянемо «статуси» регіональних партійних керівників.

У Партії Регіонів найбільше членів ЦВКП є депутатами парламенту – 34,4%, статус «члена уряду» мають 18,8%, члена адміністрації – 15,6%, також 12,5% – працівники ЦОВВ, чиновники апарату державних органів – 6,9%. Тобто, майже всі члени ЦВКП є представниками або виконавчої влади, або представницької влади, таким чином ПР перетворюється на партію влади.

На центральному рівні члени виконавчого органу партії НУ статусом «члена парламенту» володіють 28,6%, а 21,4% – це партійні функціонери, працівники ЗМІ та керівники комерційного підприємства становлять по 14,3 % кожна категорія, також по 7,1% становлять – член облради, працівник наукового закладу та робітники.

НРУ складається з 42,9% партійних функціонерів, 14,3% – депутати парламенту, а також по 7,1% – члени облради, працівники апарату державних органів і пенсіонери.

Партія ХДС у повному складі центрального виконавчого керівного органу має статус «депутата парламенту», всіх 7 представників. Очевидно, що партією керують лише парламентарі, тому баланс між організаційними складовими партії взагалі відсутній, що, звичайно, впливає на стиль управління партією не чисельної парламентської групи та особливості партійної організації.

Ми проаналізували статуси керівників регіональних відділень партій. Зокрема, у НП високий відсоток регіональних лідерів, які мають статус депутата парламенту – 33,3 %, також по 11,1 % – депутат облради, депутат органів місцевого самоврядування (далі, ОМС), керівник комерційного підприємства, а також працівник ЦОВВ.

Регіональні лідери ПР мають таке відсоткове співвідношення статусів: 66,7 % – члени адміністрацій різних рівнів, 14,8 % – депутати парламенту, також члени уряду та чиновники апарату ДО – по 7,4%, знову ж бачимо, що всі організаційні складові залучені до державного управління.

НУ на регіональному рівні має 33,3 % – партійних функціонерів  та 18,5 % – депутатів парламенту, а також по 7,4 % – це депутати облради, депутати ОМС, керівники комерційних підприємств, помічники чи радники державних керівників або заступники керівника ОМС.

Найбільше серед регіональних лідерів НРУ осіб зі статусом партійний функціонер – 30,8 %, по 11,5 % – депутати облради, керівники комерційного підприємства, та по 7,4% – чиновники апарату ДО, працівники наукового закладу й працівники ЗМІ.

Серед регіональних лідерів ХДС 47,6% мають статус керівника комерційного підприємства, 19% – рядові робітники, і по 9,5% – чиновники апарату ДО, працівники наукового закладу.

За даними частотного аналізу категорії «тип політика» у ЦВКП: найпоширенішими у НП є тип чиновника, функціонера та менеджера – по 27,8%, 11,1% – бізнесмен та 5,6% – експерт. Можна зробити висновок на основі цих даних, що у НП переважають партійні діячі (функціонери та кар’єристи), а також представники економічного сектору.

Склад ЦВКП ПР за типами політиків поділяється на 34,4% – чиновники, 25% – функціонери, 25% – бізнесмени, 9,4% – менеджери, а також по 3,1% – експерт та бездіяльний.

В партії НУ, на центральному рівні, розподіл типів політиків такий, що чиновники становлять 42,9%, по 21,4% – суспільник та функціонер, і 7,1% – менеджер та бізнесмен.

У НРУ 35,7% – чиновник, по 28,6% – функціонер і суспільник, 7,1% – бездіяльний.

Члени ЦВКП ХДС розділяються за типами політиків на 57,1% – менеджери, по 14,3%  – чиновник, функціонер і суспільник.

Поділ за типами політиків на регіональному рівні показує, що у НП все такий же неоднорідний розподіл політиків за типами: 33,3 % – функціонер, 22,2% – чиновник, 18,5% – менеджер, 14,8% – бізнесмен, 7,4%  – господарник, 3,7% – бездіяльний.

Цікавою є змінна «господарник», оскільки її можна спостерігати лише у НП Вона передбачає те, що людина довгий час має займати певну посаду (нішу) і не прагнути до просування по кар’єрних сходах. В умовах сучасного політичного життя додається ще один аспект – це кардинальна зміна правлячих блоків, а тому більшість виконавчих органів, особливо  адміністрацій різних рівнів, докорінно змінюють свій керівний склад. Але все ж і в таких умовах можна знайти людей, які зі зміною влади повертаються на свої місця, в нашому випадку це Олексій Миколайович Гаркуша – Голова Миколаївської ОДА та Рішняк Іван Миколайович – Голова правління ДАК «Хліб України».

ПР на регіональному рівні складається з 37% – чиновники, 29,6% – бізнесмени та 25,9% – менеджери, 7,4% – функціонери.

У партії НУ до типу чиновник відносяться – 40,7%, 22,2% – функціонер, 14,8% – бездіяльний, 11,1% – менеджер, 7,4% – суспільник та 3,8%  – бізнесмен.

У партії НРУ регіональні політики поділяються на бездіяльних – 30,8 %, по 23,1% – чиновник та суспільник, 15,4% – функціонер, найнижча кількість бізнесменів – 3,8%. Високий відсоток бездільних політиків свідчить про формальність регіональної організаційної мережі партії НРУ. Наприклад, бездіяльними регіональними керівниками є Віталій Гатченко, Клюс Ігор, Олефір Віктор та інші.

У регіональних лідерів ХДС поділ на типи за змінними такий, 33,3% – бізнесмен, бездіяльний та суспільник – по 19%, 14,3% – функціонер і 9,5% -менеджер. ХДС має високий відсоток бізнесменів за типом політика, а це означає, що люди долучаються до партії лише задля того, що через неї реалізовувати власні інтереси, до числа таких осіб відносяться: Гнатюк Володимир Ярославович, Задорожний Роман Григорович, Ярема Данило Володимирович і т.д.

Категорія «ступінь публічної активної активності» вимірюється за допомогою пошукової системи «Google», але далеко не завжди публічна активність особи пов’язана з її політичною діяльністю, тому на це потрібно зважати.

Дані частотного аналізу цієї категорії показують, що високий рівень публічної активності членів ЦВКП присутній не в усіх партіях, а якщо і має місце, то не перевищує 22%. Більшість партійних діячів мають низький ступінь публічної активності, але і це не завжди гарантує те, що це буде перелік публічних дій пов’язаних саме з партійною діяльністю, до якої входить ця особа.

Розглянемо детальніше по партіям ступінь публічної активності членів їх ЦВКП. Тож, НП має найбільше представників середнього ступеня публічної активності 66,7% та по 16,7% – низький і високий ступінь.

У ПР переважає низький ступінь публічної активності – 46,9%, середній – 28,1%, високий – 21,9%. Прикладів того, як можуть різнитися ступінь публічної активності та політичної, у кожній партії достатньо, якщо аналізувати ПР, то найяскравішим прикладом є Рінат Ахметов. Оскільки цю людину за результатами інтернет-пошуку ми віднесли до змінної «високий ступінь публічної активності», але переглянувши масив інформації, який його стосується, то жоден  не свідчив про його діяльність як політика та члена ПР.

До ЦВКП партії НУ входять особи, які здебільшого мають низький ступінь активності – 71,4%, а також середній – 28,6%.

Члени центрального партійного керівництва НРУ та ХДС подібно до НУ має найбільший показник саме низького ступеня публічної активності – 85,7% та 14,3% – середнього.

На регіональному рівні теж прослідковується тенденція до того, що ступінь публічної активності у партіях найчастіше низький. У НП 59,3 % регіональних лідерів мають низький ступінь активності, інші 22,2 % – середній, а 18,5 % – високий. Аналогічну ситуацію ми можемо спостерігати на регіональному рівні ПР.

В партії НУ 55,6 % регіональних партійних керівників мають низький ступінь активності, ще 37 % – середній, а також є особи із високим та відсутнім степенем активності – по 3,7 %.

У НРУ найбільше регіональних лідерів мають низький ступінь активності – 79,6 % , а 23,1 % – середній.

Регіональний рівень у ХДС характеризується наявністю керівників з низьким – 38,1%, середнім – 42,9% та високим ступенем публічної активності – 4,8%, а також 14,3% осіб з повністю відсутньою публічною активністю.

За тим же принципом визначається і рівень діяльності, тільки при досліджені звертається увага саме на політичну та партійну діяльність члена партії. Тож, можемо прослідкувати, на якому рівні відбувається прив’язка особи до партії та чи є вона взагалі.

Зокрема, у НП переважає регіональний рівень діяльності – 50%, 44,4 % – національний, також 4,6% – міжрегіональний, тобто особи, які ще не досягли національного рівня, але їх діяльність вже не обмежується одним регіоном. Прикладом такого політика є Гриневецький Сергій Рафаїлович.

У ПР переважають партійці з національним рівнем діяльності – 56,3%, регіональним – 34,4%, також 6,3% – міжрегіональний та 3,1% – відсутній рівень діяльності.

Характерним для членів ЦВКП НУ високий показник осіб, з відсутнім рівнем діяльності – 21,4%, 42,9% – регіональний, 21,4% – міжрегіональний, а 14,3% мають національний рівень діяльності.

Найбільша група членів керівного органу НРУ складається з осіб, що мають регіональний рівень – 57,1%, а інші 42,9% – відсутній. Часто, остання змінна присвоювалася тим регіональним лідерам про яких інформація була відсутня, або не стосувалася їх партійної діяльності. Наприклад, Філончук Володимир, Єфременко Леонід, Королюк Валентин та інші.

На центральному рівні партійної структури ХДС найбільше членів із національним рівнем – 85,7%, і невелика група осіб з міжрегіональним – 14,3%.

За даними частотного аналізу на регіональному рівні у НП керівників із регіональним рівнем діяльності – 77,8 %, та 14,8 % – національним, групи осіб, що відносяться до інших категорій, мало чисельні. ПР на регіональному рівні представлена діячами, які мають регіональний рівень – 81,5 %, національний – 11,1 % та міжрегіональний – 7,4 %. Регіональний рівень НУ характеризується великою чисельністю осіб, які є бездіяльними – 37%, регіональний – 55,6 %, по 3,7 % – національний та міжрегіональний рівень діяльності. Регіональний склад керівників НРУ поділяється на лідерів регіонального масштабу діяльності – 50 % та 50 % тих, хто не діє на жодному з представлених рівнів. У партії ХДС 52,4 % партійних керівників бездіяльні, 42,9% – регіональні діячі та 4,8% – національні політичні діячі.

Висновки. У сучасних політичних реаліях України політичні партії, а особливо їх організаційні складові носять скоріше формальний, аніж реальний характер. Часто їх широка організаційна мережа виступає лише бутафорським утворенням, яке притаманне для масових політичних партій. Тому якісний аналіз керівних органів політичних партій дав нам можливість оцінити глибину цієї проблеми.

В рамках виокремленого підходу, до вивчення організаційної структури політичних партій Р. Катца та П. Майра, ми розглядали партію як сукупність різноманітних елементів − «облич», які взаємодіють між собою, а партійну організацію як «баланс» трьох організаційних складових (organizational faces): сукупність територіальних організацій, центральне партійне керівництво і представництво партії в органах влади. В межах даного підходу ми звертаємо увагу не на співвідношення між трьома «обличчями», а на якісний склад керівних органів партій на центральному і регіональному рівнях.

Ми проаналізували якісний склад керівних органів політичних партій в Україні та з’ясували, що на центральному рівні НРУ має абсолютно чоловічий склад, тоді як ПР на регіональному, а всі інші (НП, НУ, ХДС) партії тяжіють до абсолютизації «чоловічого обличчя» їх керівних партійних органів. Спостерігається тенденція старіння партій на всіх організаційних рівнях, що свідчить про закостеніння її партійної еліти. Більшість членів керівних органів партій мають вищу освіту, переважають технічна, економічна та юридична спеціальність. Стосовно другої вищої освіти, то переважає управлінська, юридична і технічна спеціальність. Проте більшість політиків не володіють другою освітою. Серед членів керівних органів НП і ПР сфера діяльності до політичної кар’єри переважає бізнес та державне управління, тоді як у ХДС, НУ, НРУ переважає бізнес та суспільна сфера (ЗМІ, ГО). Щодо статусу, яким володіють партійні діячі на даний момент, то у ПР та НП більшість партійних керівників або депутати ВРУ, регіональних представницьких органів, або працівники адміністрації, ЦВОО, що вказує на те, що баланс влади зміщений до парламентської фракції, що понижує значення організаційних мереж цих партій і свідчить про належність їх до «партії влади». В інших досліджуваних партіях (НУ, НРУ, ХДС) переважають бізнесмени та партійні функціонери. За типом політика у НП та ПР, НУ переважають чиновники, а у ХДС та НРУ − менеджери, а також серед регіональних керівників багато бездіяльних, що свідчить про формальність широкої організаційної мережі. Стосовно ступеня активності, то на центральному рівні він середній, а на регіональному − низький, тоді як рівень діяльності серед членів ЦВКП − середній, а на регіональному − низький або відсутній.

Список використаних джерел та літератури

  1. Бююль Ахим. SPSS: Искусство обработки информации. Анализ статистических данных и восстановление скрытых закономерностей: [Текст] / Ахим Бююль, Петр Цёфель : [пер. с нем.]. – Спб.: ООО «ДиаСофтЮП», 2005. – 608 с.
  2. Вербець В. В. Соціологія [Текст] : навч. посіб. / В. В. Вербець, О. А. Субот, Т. А. Христюк. – К. : Кондор, 2009. – 550 с.
  3. Єдиний реєстр громадських формувань [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/parties. – Назва з екрану.
  4. Лебедюк В. Організаційний баланс ресурсів політичних партій в Україні [Електронний ресурс] / Віталій Лебедюк. – Режим доступу: http://eprints.oa.edu.ua/847/1/suchasna.pdf. – Назва з екрану.
  5. Народна Партія. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://narodna.org.ua/. – Назва з екрану.
  6. Народний Рух України. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.nru.org.ua/. – Назва з екрану.
  7. Офіційне інтернет представництво ХДС (Християнсько-демократичниго союзу) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hds.org.ua/. – Назва з екрану.
  8. Паниотто В.И. Качество социологической информации: Методы оценки и процедуры обеспечения[Текст] / В.И. Паниотто. – К.: Наукова думка, 1986. – 206 с.
  9. Партія «Наша Україна». Центральний інформаційний сервер [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razom.org.ua/. – Назва з екрану.
  10. Партія регіонів. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.partyofregions.org.ua/. – Назва з екрану.
  11. Погребенник О. І. Організаційна структура та функціональна складова політичних партій [Електронний ресурс] / О. І. Погребенник. – Режим доступу до матеріалів: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_21/Gileya21/P3.pdf. – Назва з екрану.
  12. Про політичні партії в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 2001 (із змінами) / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2365-14. – Назва з екрану.
  13. Katz Richard S. Changing Models of Party Organization and Party Democracy [Text] / Richard S. Katz, Mair Peter // Party Politics. – 1995. – №1 – P. 5-28.

Ключові слова: політична партія, організаційна структура, керівні органи партії, центральний виконавчий комітет партії.

Key words: political party, organizational structure, management of the party, central executive committee of the party.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721