ПОГЛЯД З-ЗА ОКЕАНУ Луцький Юрій. На сторожі. – Київ: Критика, 2000. – 111 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Останнім часом українська мемуарна проза збагатилася цінними творами. Дилогія Юрія Луцького (перша частина “На перехресті”, Луцьк, 1999) по праву ввійшла у це коло. Щирі та відверті роздуми Луцького про час, про себе, друзів, Україну, наукову діяльність в Канаді знайшли і обов’язково ще знайдуть свого читача. Книжка зацікавить молодше покоління. Вона підказує, як не розміняти себе на дрібниці, як не піддатися кон’юнктурним міркуванням в ущерб моральності та духовності, як зберегти свою цілісність і гармонію в сьогоднішньому суперечливому та мінливому світі. Одержимий ідеєю популяризації українського красного письменства на Заході, автор зумів підготувати численні антології, збірники, написати власні статті та монографії. По його англомовних книгах сьогоднішня канадська та американська молодь дізнається про українську літературу, вперше відкриває для себе Шевченка, Гоголя, Куліша, Хвильового.

Вражає непідробна скромність цієї людини. Згадуючи про своє листування з Євгеном Сверстюком, він зауважує: “Все у Євгена було висловлено краще, ніж у мене, – поетично, але й науково” (с. 59). Чи багато у нас науковців, які можуть про себе висловитися подібним чином, віддаючи належне інтелекту колеги ?

Луцький не оминає фактів, неприємних подій, щирого зізнання (чим власне і цінна мемуаристика). Просто він не міг не згадати наступне: “Ні наші діти, ані онуки не знають української мови, хоч, може, колись самотужки її вивчать” (с. 66). Ой як не просто не тільки “затримати”, а й поширити українську мову в Канаді !

Не особливо вникаючи в “політичну гру” на Україні, Луцький дає різку характеристику її “вождям”: “Всі Кравчуки, Кучми і Лазаренки одним миром мазані …” (с. 69). Це було сказано не цього року.

Цікаві його роздуми про літературу, певний скептицизм щодо українського постмодернізму, про зустрічі з українськими авторами.

Називаючи себе англійським словом workaholic (працелюб/трудоголік), автор при кінці розповіді оцінює плоди своєї праці.

Гадаємо, грунтовне дослідження творчого надбання нашого талановитого земляка відбудеться як в Україні, так і україністами Північної Америки, континенту, де пройшли плідні роки його наукової діяльності.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ

м. Сейнт-Aльберт

Канада

P.S. Можна було би вказати на певні недоліки в редагуванні (редактор Микола Рябчук), напр., с. 5 – … я здавав собі справу зі своєї присвяти українській науці, але це вже тема ширша – редагування діаспорних праць.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь